Зачем Украина нужна Западу?

Глобальний баланс сил наразі в перехідному стані. Світовий порядок, встановлений після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу, сьогодні трансформується і часто буває нефункціональним.

Ми є свідками розвитку багатополярного світу. Як результат, посилюється ризик конфліктів завдяки збільшенню кількості впливових гравців у всьому світі.

Україна перебуває в епіцентрі змін та інтересів багатьох держав світу. І саме це – ключ до збалансування глобальних амбіцій Росії.

З моменту початку своєї військової агресії в Україні в 2014 році і навіть раніше, починаючи з війни в Грузії, Росія постійно намагалася дестабілізувати та послабити  глобальну систему безпеки.

Відбувалося це лише з однією метою: знову закріпити Росію в новій пострадянській сфері впливу з новими кордонами, як фізичними, так і психологічними.

Володимир Путін дав це зрозуміти ще в 2007 році під час виступу на Мюнхенській конференції з питань безпеки, де він заявив, що "США перейшли межу своїх кордонів, і в усіх сферах".

З інструментів, які Росія використовує для отримання геополітичного впливу, є один суттєво важливий: "тактика розфокусування".

Ця тактика передбачає різні інструменти впливу, починаючи від військових конфліктів до маніпулювання національними, політичними та економічними системами через дезінформацію та маріонеток, а також кібератаки.

Західна політика та системи безпеки вразливі до таких загроз.

Для того, щоб вижити, демократія вимагає суспільної довіри та бюрократичного консенсусу. Путін це усвідомлює, тому і намагався підірвати головні опори демократичної стабільності.

У такий же спосіб Сполучені Штати та їхні союзники повинні реагувати на виклики Кремля, здійснюючи атаки на Росію там, де вона найбільш вразлива: експорт нафти і газу та експорт зброї.

У сфері нафти і газу Захід діяв наполегливо для боротьби з російською агресією, запроваджуючи санкції щодо російської енергетики та експортуючи сланцеву нафту та газ зі Сполучених Штатів. Але в сфері оборонної промисловості та торгівлі від Заходу не було рішучих дій.

Саме тут Україна має ключову роль.

Є лише кілька країн світу, які мають повний цикл оборонного виробництва. Сполучені Штати, Франція, Росія, Китай та Україна забезпечують практично всі технологічні можливості оборонного сектору.

Російська торгівля зброєю загрожує глобальній безпеці. Росія використовує військово-технічне співробітництво як засіб досягнення своїх геополітичних цілей.

Москва завжди проводила цю політику під час "холодної війни", розділяючи світ на сектори стратегічного впливу. Сполучені Штати вже протидіяли цій руйнівній радянській стратегії, тому знову мають взяти на себе цю роль.

У цьому контексті Україна може відігравати ключову роль у сприянні Сполученим Штатам.

Україна – це країна провідних оборонних можливостей. Наша національна інфраструктура була побудована та орієнтована на оборону сферу.

Більш ніж 20 років у Сполучених Штатах та на Заході не вистачало стратегії для ефективного використання оборонного потенціалу України шляхом її інтеграції в НАТО. Ці можливості створюють додаткову цінність України для НАТО.

Росія це добре усвідомлює. Як результат, одна з головних цілей Кремля – завоювання України для запобігання можливостей використати свій потенціал для Заходу.

Москва мала плани заволодіти територією східної України задовго до вторгнення у 2014 році. Росія сфокусувалася саме на цьому регіоні України, оскільки там зосереджені найважливіші елементи радянської оборонної та космічної промисловостей, а також технології, відтворити які дуже важко.

Росія не могла дозволити  продовжувати існування цих потужностей у незалежній та західно-орієнтованій Україні.

Останні події демонструють, наскільки важливою для Росії є своя колишня українська оборонна база. 2 грудня 2013 року російська делегація високого рівня під головуванням віце-прем'єр-міністра Дмитра Рогозіна відвідала оборонні заводи на сході України: у Дніпрі, Запоріжжі та Миколаєві.

Не випадково, що в попередній робочий день президент України Віктор Янукович відмовився підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, яка б зблизила Київ із Заходом у політичних та торгових аспектах та відгородила від впливу Росії.

По суті, українська оборонна промисловість є природним конкурентом Росії. І західна підтримка може серйозно послабити російський вплив у світі.

Захід і, зокрема, Сполучені Штати мають скористатися потенціалом України. Тісна співпраця з Україною дозволить Заходу обмежити геополітичний вплив Росії.

Для цього Україна також повинна стати більш привабливою як партнер, особливо шляхом реформування політичних та військових сфер.

Після Революції Гідності 2014 року, анексії Криму Росією та вторгнення до Східної України виникла необхідність у розробці законодавчої бази оборонної реформи. Зараз настав час реалізувати її, особливо зважаючи на президентські та парламентські вибори в Україні наступного року.

Українська оборонна промисловість має переорієнтуватися та відповідати стандартам НАТО, спрямованим на заміну російської та радянської зброї, які використовуються країнами-членами НАТО.

Члени НАТО, такі як Чеська Республіка, Угорщина, Болгарія, Італія та Франція, не повинні співпрацювати з російським оборонним сектором. Українська оборонна промисловість та її продукція є реальною альтернативою для цих країн.

Крім того, країни НАТО повинні почати співпрацювати з оборонною промисловістю України, створюючи спільні продукти, які могли б замінити існуючий російський експорт на ринках третіх країн, таких як Індія, Близький Схід та Латинська Америка.

Така заміна є надзвичайно важливою не тільки тому, що експорт озброєнь є значним джерелом доходів для російської оборонної промисловості, а й тому, що Росія традиційно використовує військово-технічне співробітництво як засіб отримання політичного та стратегічного впливу по всьому світу.

Таке розширене співробітництво між Україною, НАТО та Заходом буде взаємовигідним.

Інтеграція української оборонної та аерокосмічної промисловості в західні структури оборони та безпеки, а також вступ України до НАТО значною мірою сприятимуть як регіональній, так і глобальній стабільності.

Денис Гурак, спеціально для УП