Язык – один из важнейших маркеров идентичности

1955 просмотров
Четверг, 04 октября 2018, 12:00
Сергей Стуканов
политолог

Моєю першою, материнською, мовою була російська. Це було майже неминуче, адже я народився у регіоні, що зазнав цілковитої русифікації.

Хоча орієнтовно в 1920-х мої предки по стуканівській лінії переїхали на Донбас з Запоріжжя, два покоління по тому вже ніхто у родині не послуговувався українською як основною мовою ані вдома, ні поза ним.

Моя мати походила із села на Луганщині і в дитинстві відвідувала україномовну школу. Проте, переїхавши в 1980-ті в Донецьк, швидко позбулась характерних для села елементів суржику.

Якщо не рахувати дитячої телевізійної програми "Надобраніч, діти", яку демонстрували в УРСР о 21.00 й яку ми з сестрою переглядали після російської "Спокойной ночи, малыши" о 20.00, уперше по-справжньому я стикнувся з українською мовою тільки в першому класі, в який пішов 1990 року.

Глибокими змінами в моїй ідентичності я завдячую навчанню на історичному факультеті Донецького університету.

Вже на першому-другому курсах, завдяки низці викладачів мені відкрилося розуміння трагічної й воднораз звитяжної дороги, якою простували українці впродовж останніх сторіч. Занепад, поневолення, боротьба за свободу й відродження, знову занепад і знов боротьба...

Я усвідомив, що дійсність довкола мене є наслідком глибинної деформації, травми. Й що нашому поколінню належить це виправляти; належить позбутись чужого й накинутого в собі; належить вернутися до джерел власного українства.

Тоді я прийшов до мови - засадничого маркера ідентичності та елемента культури. Мене і ще двох однокурсників надихнув приклад Руської трійці 1830-тих, й одного дня ми постановили собі між собою, утрьох, спілкуватися українською.

Це був перший день послугування нею поза навчанням. Й він визначив напрямок.

Я не перейшов на українську одномоментно, цей процес в умовах Донецька розтягнувся на кілька років. Але з кожним місяцем й роком української в моєму житті ставало дедалі більше, а російської чимдалі менше.

Відтоді я став вкрай вибірковим у споживанні культури: виписав декілька україномовних газет  - в кіосках в 2004 році в Донецьку жодної не продавалось, став купляти книжки й СD, обирати по телебаченню українські передачі, писати українською тексти й вірші.

Моєю програмою максимум було мислення: я прагнув навчитися думати українською.

Помаранчева революція стала ще однією віхою в усвідомленні нашого становища. Тоді я збагнув не тільки те, що попереду в нас непростий і тривалий шлях до українства, але й те, що наш сусід залишається ворогом, який тільки й чекає на слушну мить, аби знову нас знищити.

Який підриватиме наше відродження всіма засобами. Який розмиватиме наше поняття про себе, нашу ідентичність. І натомість нав'язуватиме свою.

...

Минуло 15 років і за цей час відбулось те, що відбулося. Нас істотно пошарпали, але ми й пройшли добрий шлях. Шлях усвідомлення, розуміння. Війна відкрила багатьом очі на те, що раніше годі було пояснити.

Головне: наша безпека і наша сила - в тведості нашої ідентичності. Легко завоювати того, кому без різниці, який стяг майорить на даху, яким прапорцем розмахувати в руці чи який прапорець стоїть на столі.

Й неможливо завоювати того, хто відчуває різницю; кого надихає жовто-блактний і в кому викликає рвотний рефлекс біло-червоно-синій.

Мова - один із найважливіших маркерів ідентичності. Можливо, це не так очевидно для львів'ян чи киян, які виросли в україномовному чи двомовному середовищі, в ситуації потужної присутності української культури та українських сенсів. Їм може здаватись, що мова не головне, другорядне. Але мене дуже добре зрозуміють українці зі сходу, які зростали у всуціль російськомовному середовищі.

Правда в тім, що таке середовище залишається включеним у російський контекст і нечуйним до українського. Просто сліпим.

Становлення й зміцнення української ідентичності в таких умовах є дуже повільним і поверховим. Єдиний шлях прискорити цей процес - розімкнути це середовище, луснути бульбашку.

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)