Порошенко vs Тимошенко. Какую систему власти будут выбирать украинцы

Багато експертів та політологів стверджують, що, з огляду на політичну вагу та інтенсивність передвиборчої кампанії (при тому, що офіційно виборча кампанія на посаду президента України ще не почалася), реальні шанси потрапити в другий тур виборів наразі мають політичні "важковаговики" – Петро Порошенко та Юлія Тимошенко.

Якщо так станеться, то, очевидно, виникає запитання, чи будуть зміни системи влади в країні, і які саме зміни будуть просувати зазначені кандидати в разі перемоги в президентських перегонах.

Тимошенко вже заявила на своїх форумах, що буде реформувати систему влади в Україні, і, доволі поверхово, але такі зміни позначила.

Порошенко хоча ще прямо не оголосив, яка система влади йому до вподоби, але це і які саме зміни буде просувати в разі свого повторного призначення на посаду можемо спрогнозувати.  

Отже, почнемо з Юлії Тимошенко. На своєму форумі в липні поточного року Тимошенко презентувала своє бачення організації влади в Україні.

Перше – це парламентська республіка "канцлерського типу", посади президента в якій не передбачено взагалі.

Натомість передбачено формування нового органу влади – Національної асамблеї самоврядності (НАС), яка у версії Юлії Тимошенко перебирає на себе певні повноваження президента, передбаченні чинною Конституцією, такі як призначення та звільнення генерального прокурора, директора Бюро розслідувань, голови ЦВК, голови Антимонопольного комітету, членів Конституційного суду, керівників та членів незалежних регуляторних органів (таких як НКРЕКП), омбудсменів.

А також – право законодавчої ініціативи, право вето на закони, оголошення дострокових парламентських виборів та загальнонаціональних референдумів.

Решта повноважень президента переходять до голови Уряду (канцлера). Тобто замість посади президента Тимошенко пропонує "колективного" президента у вигляді НАС.

Мені відомі два приклади "колективного президента" в сучасній Європі, і обидва – з негативними наслідками: у Югославії після смерті Тіто і в сучасній Боснії та Герцеговині (точніше – "ротаційний" президент, посада голови держави переходить до одного з членів Президії за принципом ротації на строк 8 місяців). В обох випадках таке "колективне" керівництво важко назвати ефективним.

Незрозумілим також є те, яким буде процес формування НАС, що має складатися на 2/3 із "визнаних моральних і духовних лідерів нації" та на 1/3 з голів Всеукраїнських Асоціацій.

Хто і як буде визначати, хто є моральним авторитетом, а хто ні?

Ахметов – моральний авторитет? Очевидно, що для багатьох, хто розуміє, що означає "авторитет", і не розуміє, що означає "моральний", – так.

Виносити, наприклад, список моральних авторитетів на референдум – це очевидна маніпуляція і профанація, тому що проголосують не за найкращих, а за подібних собі.

Голови яких асоціацій і яким чином будуть обиратися чи делегуватися в НАС? Хто і як буде визначати, які асоціації мають право делегувати своїх голів, а які – ні?

Асоціація шахистів чи філателістів зможе? А якщо є декілька Всеукраїнських асоціацій одного профілю, яка з них делегуватиме голову в НАС?

За досвідом, як тільки на обрії з’явиться можливість потрапити в структури влади, "спритники" зареєструють тисячі і тисячі фейкових асоціацій. Хто і як буде їх фільтрувати?

Щодо формування парламенту та уряду у версії Тимошенко все більш-менш зрозуміло. Тимошенко пропонує вибори до парламенту в два тури, у результаті яких партія-переможець отримує 226 голосів нового парламенту, голова цієї партії стає автоматично головою нового Уряду (канцлером) та має право одноосібно формувати Уряд. Решта 224 голоси розподіляються пропорційно серед партій, які подолали 2% бар’єр у першому турі.

До партії-переможця може приєднатися будь-яка з інших партій, таким чином формуючи коаліцію на правах "молодшого партнера".

Позитивним є те, що опозиція отримує певні гарантовані права, у тому числі утворювати парламентські слідчі комісії та обирати голову та членів Рахункової палати.

Варто віддати належне Юлії Тимошенко: зразу після форуму в липні вона зібрала на круглий стіл низку експертів, політологів, філософів та активістів з метою доопрацювання концепції організації влади та напрацювання концепції нової Конституції України. Правда, подальша доля таких напрацювань експертних груп поки не відома.

Щодо Петра Порошенка, для мене є очевидним, що він є прихильником саме президентської системи влади і, як і всі його попередники на цій посаді, вважає, що так звана парламентсько-президентська модель управління – це не зовсім те, що має бути в Україні.

Як на мене, проблема не в тому, яка модель є кращою – парламентсько-президентська чи навпаки. А в тому, що будь-який із двох варіантів є поганим, бо встановлює гібридність влади і закладає безліч протиріч, що зрештою сприяють неефективності та безвідповідальності української влади.

Таку гібридність було закладено в Конституції України за активної участі Віктора Медведчука у 2004 році під час Помаранчевої революції між другим і "третім" туром президентських виборів, коли треба було суттєво обмежити повноваження нового не промосковського президента.

У результаті виконавча влада в Україні розподілена не тільки між Кабінетом міністрів та Адміністрацією президента. Функції центру Уряду виконують, власне, Секретаріат КМУ, Мін'юст, Мінфін та Мінекономрозвитку, а прем’єр-міністр взагалі не має ніяких власних розпорядчих повноважень!

Державну політику де-факто у сфері безпеки й оборони та закордонних справ формує не Кабмін чи відповідне міністерство, а Адміністрація президента, хоча чинна Конституція наділяє президента тільки правом внесення кандидатур міністра оборони й закордонних справ для призначення в парламенті та здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави.

Де-факто також Адміністрація президента, а не Мін'юст, формує політику в сфері судочинства та реалізує судову реформу.

Тобто наразі де-факто президент контролює сфери безпеки й оборони, закордонних справ, реформу судочинства, а також прокуратуру та СБУ, обласні і районні державні адміністрації.

Навряд чи Порошенко після повторного обрання добровільно відмовиться від цих повноважень. Питання, чи захоче та чи зможе він ці повноваження розширити і повернути Україну до президентської форми влади?

Чи захоче Порошенко через відповідні зміни в Конституції усунути дуалізм та гібридність влади в Україні, розуміючи, що таким чином вся відповідальність за стан справ у державній політиці буде на президентові, а не розподілена між ним, Кабінетом міністрів і парламентом?

І головне запитання – що буде у виборчій програмі кандидата в президенти Петра Порошенка стосовно реформи державної влади в Україні?

І, якщо Тимошенко публічно обіцяє змінити систему влади в Україні на чисто парламентську (тобто фактично ліквідувати посаду президента України в разі обрання), які обіцянки з цього приводу будуть у Порошенка?

Підсумовуючи, хочу зазначити, що, фактично, голосуючи за Тимошенко чи Порошенка, українці обиратимусь і систему влади в країні – парламентську чи президентську (або гібридно-президентську) відповідно.

У будь-якому випадку, у разі обрання будь-який із кандидатів намагатиметься взяти під свій президентський контроль і парламент, і Кабмін. Питання, яким чином – шляхом змін до Конституції і законів, чи явочним шляхом, але без таких змін?

Тому боротьба за владу в Україні не закінчиться з обранням нового президента. Найцікавіше буде саме на наступних, парламентських виборах.

Сергій Сорока, експерт з питань реформи державного управління

Спеціально для УП