Операция "Апелляция": как сформировали новые апелляционные суды?

Нещодавно почали працювати нові апеляційні суди. Ця подія пройшла в інформаційному вакуумі. Тут не було гучного піару, як торік з новим Верховним Судом.

Зміни в апеляційних судах відбулися непомітно для суспільства. А даремно, бо ці суди – остання інстанція для більшості справ. До Верховного Суду їх доходить зовсім небагато.

На початку місяця багато учасників апеляційних проваджень, прийшовши до суду за повісткою, почули, що їхні справи не розглядатимуть. "Суд ліквідується", – отримували коротке пояснення. Жодних завчасних попереджень, жодної інформації про майбутню долю справ.

Що відбулося?

Стратегія судової реформи, схвалена президентом у травні 2015 року, передбачила укрупнення судових округів, яке, як декларувалося, мало стати одним зі способів підвищення ефективності судів.

У грудні 2017 року президент видав указ, яким ліквідував 27 апеляційних судів. Натомість було утворено 26 "нових" судів.

Фактично відбулося лише перейменування. Тільки апеляційні суди міста Києва і Київської області об’єднали в один – Київський апеляційний суд. Подібні укази були видані щодо апеляційних адміністративних та господарських судів, а також щодо місцевих судів.

Ці укази залишалися тільки на папері, аж поки "нові" апеляційні суди не наповнилися суддями. 28 вересня цього року президент перевів декілька сотень суддів у новостворені апеляційні суди. У таких судах провели збори суддів, обрали керівництво і визначили день початку діяльності.

Кого перевели?

До 30 вересня переведення суддів було компетенцією президента. Він здійснював це на підставі подання Вищої ради правосуддя. Декларувалося, що це тільки церемоніальне повноваження глави держави.

Вища рада правосуддя запропонувала президенту перевести до "нових" апеляційних судів 882 суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Однак глава держави перевів не всіх, а 731 суддю. Тобто 10% суддів без будь-яких пояснень опинилися "за бортом".

Ні, їх не звільнено. Просто вони не будуть здійснювати правосуддя, але отримуватимуть винагороду. Іншими словами, внаслідок такої вибірковості президента платники податків оплачуватимуть… нерозгляд судових справ.

За однією з версій, переведення не отримали судді, які могли скласти конкуренцію головам судів. Це виглядає правдоподібно, якщо взяти до уваги, що більшість "нових" судів очолили саме голови "старих" судів.

Здебільшого судді обрали їх на безальтернативній основі. А це означає, що Адміністрація президента, готуючи проект указу про переведення, швидше за все, тісно співпрацювала з головами судів. Таким чином могли бути усунуті конкуренти та "незгідні".

Отже, Адміністрація президента отримала лояльних голів судів, які зможуть керувати судами ще шість років (два строки по три роки). І це незважаючи на те, що закон передбачає неможливість обиратися на одну й ту саму посаду більш як два строки поспіль.

Більшість голів судів уже не вперше уникнули застосування цього обмеження, маніпулюючи законом (то їх призначали, а не обирали; тепер це не та сама посада, а посада голови іншого суду тощо).

Як показала альтернативна доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні, контролювати голів судів – це мати контроль над правосуддям.

Також з незрозумілих причин шість "нових" апеляційних судів (у Вінниці, Одесі, Сумах, Черкасах, Чернівцях, а також один апеляційний адміністративний суд) залишаються без суддів, хоча Вища рада правосуддя і вносила президенту подання про переведення до них суддів. Тому там поки продовжують функціонувати "старі" суди.

Як мало б бути?

Відповідно до перехідних положень Конституції України, у випадках реорганізації чи ліквідації окремих судів, утворених до 30 вересня 2016 року, судді таких судів мають право подати заяву про відставку або заяву про участь у конкурсі на іншу посаду судді в порядку, визначеному законом.

Власне, формування судів на конкурсних засадах було вимогою громадськості. І навіть сам президент запевняв, що "нові суди будуть формуватися на абсолютно прозорому конкурсі".

Однак жоден "новий" апеляційний суд не був сформований за конкурсом, а відбулося просте переведення суддів. Тобто, крім вивіски і незручностей, нічого не змінилося.

Якщо дотримуватися Конституції, то спочатку мав відбутися конкурс, у якому, крім суддів, могли б узяти участь також адвокати і науковці. І лише потім щодо тих суддів, які не перемогли в конкурсі, можна було вирішувати питання про переведення до інших судів, де є вакантні посади. Власне, за таким сценарієм відбувалося формування нового Верховного Суду.

Як наслідок відсутності конкурсів у місцеві та апеляційні суди, бачимо лише перетасування в чинному складі суддів, а не оновлення суддівського корпусу.

Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка відбирає та оцінює суддів, за час своєї діяльності в нинішньому складі, а це майже чотири роки, завершила лише один (!) конкурс – до Верховного Суду, та й то зі значними маніпуляціями.

Водночас жодного оновлення складу місцевих та апеляційних судів за цей час не відбулося. Спостерігаємо лише відтік кадрів або "підвішення" їх у стані невизначеності. Навантаження на суддів зростає, розгляд справ затягується, а десятки судів взагалі завмерли без суддів.

Що буде зі справами?

З початком роботи "нових" судів усі справи (за винятком кримінальних проваджень), які передаються із судів, що ліквідуються, повторно розподіляються між суддями.

Розгляд справ почнеться спочатку – це неодмінно відобразиться на дотриманні розумних строків розгляду і буде ще одним приводом для незадоволення людей судами.

Лише в кримінальному судочинстві парламент ухвалив зміни, за якими в разі переведення до нового суду суддя продовжує розгляд справ, що перебували в провадженні на момент переведення і були передані до нового суду (принцип "справа слідує за суддею").

Чомусь такі зміни не зачепили інші види судочинства. Водночас навіть у кримінальних справах, якщо вони слухалися колегіально, президент не перевів когось зі складу колегії до нового суду, доведеться формувати нову колегію і слухати їх спочатку.

Чому принцип "справа слідує за суддею" не запроваджений в інші процесуальні кодекси, залишається незрозумілим.

Відсутність інформаційного супроводу учасників судових справ, утаємниченість реорганізаційного процесу ще більше посилюють негативне враження від судової реформи.

Процедури ліквідації та створення нових апеляційних судів на практиці стали простим перейменуванням, що супроводжувалося значними незручностями для людей та зміцненням політичного впливу на суди.

І це лише початок, оскільки найближчим часом подібні процеси торкнуться і місцевих судів.

Ми не відкидаємо ідеї реорганізації судів – вона потрібна для підвищення ефективності судочинства й оновлення суддівського корпусу, однак її імплементація проводиться зовсім з іншими цілями.

Якщо все відбудеться так само, як і з апеляційними судами, то негативні наслідки будуть ще більш відчутними.

Роман Куйбіда, Роман Смалюк, Центр політико-правових реформ

Спеціально для УП