Срок за репост в России оказался "маразмом" (но это не точно)

3 жовтня 2018 року Володимир Путін запропонував проект федерального закону "Про внесення змін до статті 282 Кримінального кодексу Російської Федерації".

І попри те, що ця стаття міститься в законодавчих актах іншої держави, прикрим є той факт, що українцям варто знати про внесення цих змін: стаття 282 – це не просто інструмент масового порушення прав людини в РФ, але й засіб довільного тиску на активістів в окупованому Криму.

З огляду на те, що наші співгромадяни стали причетними до макабричних безумств, які чиняться під бойовим прапором 282-ї статті, варто уважніше придивитися до змін, які президент Путін пропонує до неї внести.

Спершу варто зрозуміти, чим, власне, є ця стаття. Стаття 282 Кримінального кодексу РФ передбачає відповідальність за розпалювання ворожнечі та ненависті.

У першій частині статті до методів тих дій, які вона інкримінує, належить використання ЗМІ та інтернету. Стаття відома як "антиекстремістська" і досі функціонувала в редакції 2003 року.

Згідно з даними судового департаменту при Верховному Суді РФ, кількість засуджених за 1-ю частиною цієї статті за останні кілька років зросла в геометричній прогресії.

При цьому йдеться здебільшого про діяльність в інтернеті та соціальних мережах зокрема. З-поміж засуджених, з огляду на "спосіб" порушення цієї статті, найбільший відсоток молоді – активних користувачів мережі.

Майже 600 осіб засуджені за цією статтею, з них 17 – кримчани. Фраза "сесть за репост" вже увійшла в аннали російської класики, на рівні з текстами відлученого від церкви за вільнодумство Льва Толстого і засудженого до сибірської каторги, за те ж таки вільнодумство, Достоєвського.

Статтю 282 було ухвалено як своєрідну відповідь на резолюцію ПАРЄ 2003 року, де екстремізмом визначили політичну діяльність, спрямовану на підрив політичної демократії, і яка ідеологічно орієнтується на практики нетерпимості.

В РФ небезпека екстремізму визначалася не як та, що загрожує політичній демократії (адже привидові ніщо не може загрожувати), а як та, що може становити загрозу політичному режиму.

Якщо за стандартами міжнародного права боротьба з екстремізмом скерована супроти посягань на демократичні цінності та права людини й громадянина, то стаття 282 у своїй гнучкості оминає будь-які цінності, окрім тих, що є актуальними для путінського режиму.

Тому й не дивно, що після початку війни на сході України та анексії Криму кількість засуджених за цією статтею і на територіях "ДНР/ЛНР", і на території Криму, і на територіях, власне, РФ, значно збільшилася.

Важливо не забувати й про те, що стаття 282 – дуже еластичне явище в російському законодавстві. Мова ворожнечі вільно застосовується навіть на офіційних сайтах російської влади, не кажучи про висловлювання в соцмережах чи ЗМІ.

У звіті Кримської правозахисної групи та Центру інформації з прав людини "Язык вражды в информационном пространстве Крыма" наші колеги, базуючись на ресурсах, доступних на окупованому півострові, зробили цікавий аналіз тієї самої "мови ворожнечі". 52 варіанти назв для українців на державних сайтах та в державних медіа РФ – і це ще не межа.

Вправляння в мистецтві майже пушкінської метафори і не завжди витончених евфемізмів у російських ресурсах проводяться вільно від концепту "мови ворожнечі". І ці випадки, вочевидь, оминаються кримінальними провадженнями.

Натомість стаття 282 активно застосовується до всіх, хто виражає свою незгоду з російським чинним режимом. А правових підґрунть до того, чим є "мова ворожнечі" і "ненависть" у російському законодавстві, звісно ж, немає.

Головний вектор 282-ї статті – "возбуждение ненависти либо вражды, а равно унижение человеческого достоинства", – виявився флюґером, який повертається туди, куди подме вітер.

А дме він завжди з Кремля. Саме вираження незгоди з політичною діяльністю Кремля і є тим особливим видом російського екстремізму.

Цікаві дані зібрали журналісти "Новой газеты". Вони підрахували, що рішення у справах про екстремізм є здебільшого засекреченими. Лише 20% справ вийшли в публічний доступ.

За російським законодавством, усі судові справи мають бути оприлюднені на відповідних інтернет-ресурсах. Та відповідно до постанови Верховного суду РФ від вересня 2017 року деталі справ, які містять "державну таємницю" або ж таємницю іншого штибу (тут ідеться про право на таємницю у справах, пов’язаних зі статевою недоторканістю), – мають бути приховані.

З огляду на те, що 282-га стаття міститься в розділі "Преступления против основ конституционного строя и безопасности государства", справи, проваджені за нею, зберігаються в таємниці. Це, звісно, лишає чимало простору для маневру – що саме тим екстремізмом може бути названо.

Сам законопроект має цікаву передісторію. На початку літа 2018 року прозвучала заява до Путіна від депутата Комуністичної партії РФ у Госдумі Сергія Шаргунова про те, що молодь почали часто засуджувати за репости в соцмережах.

Потім на початку вересня 2018 року регіональну владу в РФ зобов’язали сповіщати російську генпрокуратуру про порушення кримінальних справ за екстремістською діяльністю. Відтак, прокуратура почала контроль над усіма стадіями розгляду таких справ.

Спільно з нею використання понять "екстремістська спільнота" і "злочин екстремістського спрямування" аналізує "Общероссийский народный фронт" (коаліція суспільно-політичних організацій, ініційована Путіним у 2011 році).

Тобто майже місяць до законопроекту провадилася певна робота над визначенням того, чим, власне, є екстремізм.

Вочевидь, результати дослідження виявилися невтішними. Ще й на руку зіграв скандал з "Новым величием" (один з найгучніших кейсів за статтею 282 – очевидно сфабрикована російськими силовими структурами справа, у якій перед судом постали 10 учасників "екстремістської спільноти" (телеграм-чат), включно з неповнолітніми.

Справа стала гучною: Москвою пройшовся "Марш матерів", правозахисна організація "Меморіал" визнала засуджених у справі політв’язнями.

Затим 20 вересня судові практики щодо "екстремістів" переглянули на пленумі Верховного суду РФ. Там висновкували, що ступінь відповідальності має бути пропорційним до заподіяної шкоди.

І коли це неймовірно-але-факт твердження було ухвалене, виявилося, що повсюдні кримінальні строки за репости – це те, що російський президент назвав "маразмом".

Отже, у зареєстрованому законопроекті Путін пропонує відповідальність за онлайн-екстремізм вводити лише у випадку повторного порушення протягом одного календарного року. За словами російського президента, все має "вкладатися у здоровий глузд" і "не доходити до маразму".

Півшлях до "маразму" буде таким: кримінальна відповідальність за одноразові "екстремістські" висловлювання в мережі, які не становитимуть серйозної загрози конституційному ладу (читай "путінському режиму"), каратимуться адміністративно – від 10 до 20 тисяч рублів, примусові роботи або ж адмінарешт на 15 діб.

Згідно з аналізом Павла Чікова, керівника російської правозахисної організації "Агора", після прийняття і початку дії цієї поправки відкриті за 282-ю статтею кримінальні справи мають бути припинені, а вироки – скасовані. Адже, за Кримінальним кодексом РФ, пом’якшувальні зміни до кримінального законодавства мають зворотну силу.

Уже 17 жовтня від кримінальної відповідальності за статтею 282 звільнили засудженого у 2014 році 17-річного на момент вчинення "злочину" Віктора Степановського.

Це, вочевидь, далеко від "декриміналізації", про яку гучно говорить більшість російських ЗМІ. Втім, це має інтенції до суттєвого пом’якшення "екстремістського законодавства".

Але чи справедливим буде плекати з цього приводу надії?

З одного боку, кримінальних проваджень щодо репостів стане менше. Зрештою, аргумент "бес попутал" стане рятівним для дебютантів на лаві підсудних екстремістів.

Та кількість адміністративних покарань суттєво зросте, зважаючи на процесуальну легкість адміністративного провадження.

До того ж, не варто забувати, що у 282-ї статті є близькі родичі в тому ж Кримінальному кодексі РФ – стаття 280 (заклики до екстремістської діяльності) і стаття 148 (образа почуттів вірян). І їх поки ніхто послаблювати не збирається.

Варто пам’ятати і про статистичні рейтинги закритих справ, за які борються російські силовики, – цілком можливо, що кейси з 282-ї статті почнуть розглядатися в контексті 280-ї і 148-ї статей.

Прикметно й те, що справи за статтею 280 підрядні до ФСБ, а її зміст – практично дзеркальний до статті 282. Відтак, справи про екстремізм можуть перекочувати від слідчих комітетів до застінків ФСБ-шників. І хтозна, чи це можна вважати позитивним поступом у російському правовому полі.

Можна лише здогадуватися, що стоїть за цим законопроектом. Бажання Путіна "бути ближче до народу"?

Фінансова і процесуальна економія, коли адміністративні розгляди справ про екстремізм провадитимуться швидше із залученням меншої кількості учасників?

Переформатування всередині російських структур – передання повноважень Слідчого комітету до ФСБ? Чи гра на полі "російської свободи слова" супроти тиску санкцій? Варіантів може бути безліч.

Зрештою, для України в цьому контексті важливіше питання не причин, а наслідків для українців, засуджених за 282-ю статтею. З них практично жоден не є "одноразовим екстремістом".

До того ж, можливе повсюдне збільшення адміністративних переслідувань у Криму – традиційно улюбленої форми тиску на місцевих активістів.

У будь-якому разі лишається лише сподіватися на те, що боротьба з "маразмом" у російському правовому полі не перетвориться на новий виток репресій на територіях, змушених жити під російськими законами.

Валя Гасиленко, Крим SOS

Спеціально для УП