14 октября – самый украинский день

На 14 жовтня припадає одразу чотири свята – Покрова Пресвятої Богородиці, День захисника України, День українського козацтва та День Української повстанської армії.

Такий збіг, мабуть, робить його найбільш українським днем у році, справжнім симфонічним святом України!

Водночас відчуваю, що мало обмежитися простими привітаннями. Хотілося б глибше замислитися над сутністю цього "комплексного" свята, справжнє значення якого ми, здається, ще не повністю усвідомили.

Українці завжди з особливою шаною та любов’ю ставилися до Покрови, але з приуроченням до неї Дня захисника України просто на наших очах утворився новий духовний фактор, у якому сконденсована невірогідна потуга, причому потуга національно забарвлена.

Виникла нова точка сили, де небесне поєднується з земним, загальнолюдське з українським, де змикаються різні віки нашої історії, де пліч-о-пліч стають усі оборонці Батьківщини всіх поколінь – воїни Русі-України, козаки-запорожці, бійці УНР і ЗУНР, солдати Другої світової, вояки УПА й ті герої, які сьогодні відбивають агресію Росії.

Основу цієї духовної сили цілком логічно творить релігійне свято Покрова Пресвятої Богородиці. Хоча в цій логічності є й загадковий, містичний елемент.

Чому давні українці сприйняли свято з нагоди чудесного порятунку Константинополя як одне з найрідніших, так, наче врятовано було не Константинополь, а Київ?

Можливо, тому що йдеться про Божу Матір, а культ матері, як і культ жінки взагалі, у нас споконвіку був надзвичайно сильним. Україна – країна жіночого начала, тож не випадково, що безліч храмів, присвячених Марії та її Покрові, зведені по всій нашій землі.

А, можливо, свою роль зіграла й легенда про те, що "винуватцем" чуда був київський князь Аскольд, який зі своєю дружиною оточив Константинополь.

Не факт, що це правда, є ще кілька легенд, які називають інші язичницькі племена. Але легенди та міфи теж є важливою частиною національного коду, тож нам, українцям, слід пам’ятати "наш" варіант цієї історії.

Тим більше, що згідно з ним вражений чудом Аскольд зняв облогу і разом зі своїми воїнами прийняв хрещення. У такому разі це була перша зустріч і перший благотворний вплив Покрови на український мілітарний дух.

Те, що Пресвята Богородиця була покровителькою запорозького козацтва, що козаки особливо шанували свято Покрови, і що головним храмом на Січі була саме Покровська церква – вже не красива легенда, а історичний факт.

Фактом є, отже, і те, що Божа Мати та Покрова справили величезний вплив на формування християнського духу, лицарського кодексу честі, ідеалів та моральних цінностей козацтва, включаючи такі чесноти, як відданість Богу та Вітчизні, волелюбність, мужність та жертовність.

А оскільки козаки стали ядром формування нової української нації, української ментальності, то маємо визнати, що культ Богородиці та Покрови лежить в основі нашого національного духу, передусім його бойової, лицарсько-козацької реалізації.

Тому природно, що вже в сучасній незалежній Україні 14 жовтня з 1999 року відзначається і як День українського козацтва.
Проте першими в новітні часи тісний зв'язок Покрови з українською військовою та визвольною традицією розпізнали і втілили бійці Української повстанської армії.

УПА невипадково була заснована 1942 року саме 14 жовтня, а в 1947 році цей день став офіційним святом повстанців. Упівці, безперечно, знали, що робили. Вони налагодили міцний духовний зв’язок з такими ж, як і вони, воїнами України попередніх, а як тепер виявилося, і майбутніх століть та поколінь.

У такому поєднанні їхня боротьба переставала бути безнадійною, набувала вищого сенсу й у кінцевому рахунку вела до перемоги. І вони виявилися праві, адже "великий і могутній" СРСР зрештою розпався, а на його руїнах постала незалежна Україна, за яку воїни УПА віддали життя.

Вони вірили в Бога і в Україну, а тому знали про зв'язок поколінь і спадковість духу щось таке, що ми, пострадянські і постатеїстичні українці, починаємо усвідомлювати тільки тепер.

Довгі роки радянська пропаганда досить успішно використовувала фальсифікати про УПА, щоб розколоти українське суспільство, протиставити Західну Україну решті регіонів.

Проте обман не може тривати вічно. Ми самі стали свідками того, як під час Майдану 2014 року, а особливо з початком російської агресії Степан Бандера як символ української боротьби нарешті перетнув межі Галичини й рушив у похід по всій Україні.

Переконаний, що УПА має стати і обов’язково стане об’єднавчим і консолідуючим національним чинником.

Більше того, я впевнений, що якби не було Голодомору й сталінських репресій, то загони УПА, причому місцеві загони, воювали б проти нацистів і совітів по всій Україні.

Очевидно, лише зараз наша нація регенерувалася настільки, щоб пам'ять про героїв УПА могла стати своєю в усіх регіонах.

Нарешті, завершує композицію з чотирьох органічно пов’язаних між собою національних свят День захисника України.

У 1999 році президент Леонід Кучма запровадив в Україні День захисника Вітчизни, який припадав на 23 лютого. З самого початку це було якимось абсурдним святом-франкенштейном, скроєним із комуністичного Дня Радянської армії та російського Дня защитника отечества.

З геть незрозумілих причин ми мусили відзначати ворожу більшовицьку "перемогу", нібито здобуту 23 лютого 1918 року під Нарвою над німцями, які саме в той час були союзниками УНР.

Тим більше, що в 1999 році всім уже було відомо, що ніякої такої перемоги насправді не було, і що червоні пропагандисти просто висмоктали її з пальця.

У 2014 році з початком російської агресії проти України таке "свято" стало не просто абсурдним, а неприйнятним і принизливим.

Сумнівів щодо дати, на яку слід призначити своє власне свято, ні в кого не виникало, адже 14 жовтня, по суті, вже давно було справжнім Днем захисника України.

Ми переживаємо цей день з особливо щирими і глибокими почуттями, адже для нас він стосується в першу чергу нашого часу і наших сучасників, друзів, родичів, які зі зброєю в руках боронять Україну від російського окупанта, ветеранів, які з честю виконали свій обов’язок, героїв, які загинули в боротьбі.

Так на наших очах віковічне свято Покрови перетворилося на нове українське свято, унікальне в своїй органічності, щирості і народності.

Воно за своєю природою вже є могутнім фактором консолідації нації, гартування її духу, утвердження лицарських традицій захисту Батьківщини.

Маємо бути свідомі його величезної духовної снаги. Наснажуймо його всіма силами своїх душ, і тоді воно наснажить нас!