Политика 2.0. Как провести капитальный ремонт политической системы Украины

Наразі не лише наша країна, а й увесь західний світ переживає кризу традиційної політики – втрачають підтримку традиційні партії, не справляються з викликами сучасності традиційні ідеології, виникають нові канали комунікації та нові комбінації ідей у програмах політичних сил, які не вписуються у звичну дихотомію "ліві-праві".

У цієї кризи є дві групи причин. З одного боку, це неадекватність багатьох ідеологічних положень сучасним реаліям, неможливість знайти відповіді на злободенні питання у традиційних "ліво-правих" платформах, поява нових каналів масових комунікацій (Twitter, YouTube).

З іншого боку, це замкнутість політиків у середовищі партійної бюрократії, неможливість врахування інтересів широких мас виборців, схильність до маніпуляцій, інтриг, чвар, безхребетність і безпринципність, перетворення політичних офісів на своєрідні синекури і "годівниці".

У підсумку, ми спостерігаємо кризу довіри в політичній системі і повну відсутність у ній професійної етики.

Виходів з цієї ситуації теж два – це або косметичний, або капітальний ремонт політичної системи.

Косметичний ремонт – легший шлях, і ним уже пішли перші політики, які усвідомили кризу. Вони змінюють формат спілкування з виборцем, висувають нові гасла, але не переглядають фундаментальні правила гри.

Капітальний ремонт передбачає якраз переосмислення етичного фундаменту політичної діяльності, визначення по-новому допустимих і засуджених норм поведінки в ній, формування нового архетипу політичного діяча.

Саме цей, другий шлях, я і називають Політикою 2.0.

Чому важливо будувати Політику 2.0, а не проводити косметичний ремонт існуючої системи?

Якщо йти простішим шляхом, то у виграші опиняться лідери-популісти, безпринципні горлопани і демагоги, які створять видимість поновлення політичного середовища, але без належного етичного фундаменту тільки поглиблять кризу, остаточно підірвуть довіру і ще більш посилять переконаність мас у тому, що "політика – це брудна справа".

Під Політикою 2.0 я розумію три прості пункти капітальної перебудови політичної системи:

1. Прихід у політику нових людей з західною освітою та досвідом роботи в інших країнах.

2. Створення нових політичних сил з чіткими ідеологічними платформами та зрозумілим планом перетворень в Україні відповідно до їхньої ідеології.

3. Зміна правил поведінки через впровадження суворого етичного кодексу для політиків нової формації.

Прихід нових людей у політику важливий, бо традиційні політики – люди, які все життя займалися тільки політичною діяльністю – це або горлопани, що тільки і вміють дерти горлянку на мітингах чи вивергати словесний "понос" на ток-шоу, або партійні бюрократи, відірвані від реального життя і реальних потреб виборців.

Я рішуче відкидаю таких "професійних політиків".

Не можуть займатися політичною діяльністю люди, які не отримали досвід у приватному секторі, що не заробили гроші своєю працею, що не пройшли шлях створення вартості і не зрозуміли, як працює економіка.

Людей, які не навчилися ефективно управляти приватною власністю, не можна допускати до управління власністю публічною (тобто, державою).

Чому, відкидаючи теперішніх "професійних політиків", я агітую за залучення до політичної діяльності випускників найкращих навчальних закладів світу (перші 10-20 бізнес-шкіл та університетів за визнаними світовими рейтингами)?

По-перше, сам факт закінчення такого закладу доводить високі інтелектуальні здібності людини. По-друге, така людина відкривається світу, спілкується з людьми різних культур і вбирає в себе принципи співіснування та взаємодії людей у західній цивілізації.

Але ще більш важливим є те, що за такими випускниками стоїть репутація цих закладів, а це дорогого коштує. За неетичну поведінку можна позбутися отриманого ступеня (і такі факти мають місце), що відразу ставить хрест на подальшій кар'єрі людини.

Особиста репутація таких людей підтримується репутацією їхніх альма-матер в очах випускників аналогічних закладів, які в цілому складають ділову і політичну еліту розвинених країн.

Необхідність створення нових політичних сил обумовлена тим, що теперішні партії та блоки – це не політичні сили, а клуби за інтересами, що гуртуються навколо однієї чи декількох особистостей.

Я стверджую, що Україна так погано живе, у тому числі, через таку специфіку.

Лише політичні сили, які побудовані на ідеологічній основі, можуть будувати довготермінові стратегії, бо коли в партії немає жорсткого стержня у вигляді ідеологічної платформи, то її лідери вдаються до ситуативних політичних комбінацій, змінюють свої погляди, здійснюють безпринципні вчинки.

Важлива не формальна наявність політичної програми, а зобов’язання слідувати її положенням.

Відповідальність за порушення депутатами положень передвиборчої програми чи нездійснення заходів щодо їхньої реалізації може бути дисциплінарною (позбавлення мандату) чи кримінальною (зловживання довірою), політичною (програш на виборах) чи етичною (втрата репутації).

Криза довіри – це колосальна проблема України.

Відсутність відповідальності політиків за свої передвиборчі обіцянки – лише один з її аспектів. Забезпечити таку відповідальність – необхідна, але не достатня умова відродження України.

Більш загальним рішенням є просування чесності, порядності, передбачуваності.

Так, спілка інвестиційних менеджерів у США, з якої виріс Інститут CFA, членом якого я є, ще 50 років тому зрозуміла, що лише передбачувана та систематично правильна поведінка таких менеджерів може з часом сформувати довіру інвесторів, і наразі під управлінням перебувають понад 80 трильйонів доларів США.

Тобто, довіра – це результат систематично правильної поведінки протягом тривалого часу. А норми правильної та неправильної поведінки вивчає етика.

Тому формування кодексу етики та суворе його дотримання політичними діячами – це той фундамент, на якому згодом може бути збудована довіра виборців та впевненість у тому, що їхні обранці діють згідно з отриманим від народу мандатом і впроваджують у життя ті положення передвиборчих програм, на реалізацію яких було отримано мандат.

Етичний кодекс, який я пропоную закласти в основу Політики 2.0, визначає допустиму і неприпустиму поведінку в політичній діяльності.

Політики нової формації мають:

– Поводитися чесно і порядно, докладати всіх можливих зусиль для виконання своїх обіцянок, не говорити свідомої неправди;

– Ставити чесність і порядність вище вигоди для себе, пов'язаних осіб або своєї організації;

– Говорити прямо і відкрито про всі актуальні політичні питання, не ухилятися від відповідей на незручні питання, не боятися визнавати свої помилки;

– Діяти в межах отриманого мандата і відповідно до тієї політичної програми, під яку мандат був отриманий;

– Давати звіт тим, від кого отримано мандат, щодо своїх дій, результатів та невдач у його реалізації, розкривати існуючі та потенційні конфлікти інтересів;

– Поважати права і свободи інших осіб, а також норми міжнародного права;

– Утримуватися від співпраці з особами, норми поведінки яких суперечать вищенаведеним положенням.

Чесна і порядна поведінка передбачає заборону на обман, інтриги і маніпуляції, фальсифікації і дезінформацію.

Політики повинні давати лише такі обіцянки, які вони збираються виконувати, а давши обіцянки, вони зобов'язані докласти всіх зусиль для їхньої реалізації.

Чесність і порядність повинна стояти вище вигоди, а принциповість – вище компромісу.

Отже, імплементація Політики 2.0 передбачає відхід зі сцени нинішніх політичних діячів, які не виправдали довіру і повністю дискредитували себе, прихід на їхнє місце нових людей, що мають першокласну західну освіту, які отримали досвід роботи в приватному або недержавному некомерційному секторі.

Такі нові люди, що добровільно прийняли на себе суворі етичні обов’язки та мають уяву про те, як і чим живе сучасний світ, можуть сформувати нові політичні сили з чіткими ідеологічними платформами.

І саме ці сили мають іти на вибори 2019 року, вони мають змінити правила гри. Нові люди мають вийти на політичну сцену та сказати словами Віктора Цоя: "Далі діяти будемо ми!".

Валентин Хохлов, спеціально для УП