Свобода слова для госслужащих: почему ЕСПЧ не дает чиновникам права на критику

Днями компанія SIGMA надала публічну оцінку реформі державного управління України, яка виявилася дуже посередньою.

Зокрема, в аудиті йдеться і про низький рівень довіри громадян до держслужбовців, постійні "розбірки" між якими точно не сприяють її зростанню.

По суті, в Україні ми маємо ситуацію, коли свобода слова для чиновників може підірвати довіру до держави. Ця проблема не нова для Західної Європи та США, і там давно дають цьому раду.

З одного боку, публічна оцінка діяльності державних органів від представників інших інституцій держави є явищем позитивним, бо демонструє ступінь відкритості та демократичності суспільства.

Так, парламентарі, передовсім з середовища опозиції, традиційно критикують голову держави, виконавчу владу, правоохоронні органи. Представники влади теж не відмовляють собі в задоволені вказати на недоліки в роботі законодавчого органу.

Так було завжди і, сподіваємося, так в Україні буде й надалі.

З іншого боку, спостерігаємо непоодинокі випадки, коли замість конструктивної критики триває така собі війна всіх проти всіх.

Посадовці наввипередки оцінюють події, які становлять значний публічний інтерес, коментують результати негласних слідчих (розшукових) дій, практично в режимі онлайн вручають працівникам правоохоронних органів повідомлення про підозру.

Як на мене, країні з таким низьким рівнем довіри до влади час задуматися, наскільки ця практика є прийнятною.

Адже вище політичне керівництво України декларує європейські та євроатлантичні цінності, а на Заході ситуація дещо інша.

Ми бачили, як у Конгресі США вже пропонували заборонити президенту Дональду Трампу дописувати в Twitter. А його публічне незадоволення роботою Міністерства юстиції та, зокрема, спеціального радника Роберта Мюллера дало підстави для розмов про втручання президента Трампа в роботу правосуддя – obstruction of justice, як кажуть американці.

Непоганий приклад того, як слід реагувати на публічний тиск першої особи, подає сам пан Мюллер: він нічого не каже у відповідь на критику, а просто робить свою справу. Причому про конкретні результати цієї справи ми періодично дізнаємося з резонансних новин, у яких звучать також імена "фігурантів" з України.

А що в Європі? Виявляється, багато корисного матеріалу можна знайти в рішеннях Європейського суду з прав людини за заявами про порушення права на свободу вираження поглядів, яке закріплене та захищене статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Так, доволі показовим є рішення у справі "Карапетян та інші проти Вірменії". За фабулою справи, заявники – колишні високопосадовці Міністерства закордонних справ Вірменії, були звільнені з дипломатичних посад після оприлюднення спільної заяви стосовно результатів президентських виборів 2008 року.

У заяві, яку поширювали місцеві ЗМІ, дипломати висловлювали обурення проти фальсифікації під час виборчого процесу та вимагали врахування висновків міжнародних місій спостереження.

Своє звільнення на підставі порушення законодавства про дипломатичну службу заявники розглядали саме як порушення статті 10 Європейської конвенції. Однак Європейський суд не встановив такого порушення.

Ми добре усвідомлюємо значну "чутливість" самого фактичного підґрунтя цієї справи, пам’ятаючи буремні події, які відбулись в Україні внаслідок порушень під час президентських виборів у листопаді 2004 року. Разом з тим вважаємо, що висновки Європейського суду в справі "Карапетян та інші проти Вірменії" мають враховуватися державними очільниками нині.

Зокрема, Європейський суд підкреслив, що йому відомо про сумнівність демократичності проведених у Вірменії виборів, у тому числі з огляду на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи.

Але Європейський суд не досліджував роль заявників у публічному обговоренні цих виборів. Натомість Суд відзначив важливість "особливого зв’язку довіри та благонадійності між державним службовцем та державою".

Суд визнав, що ця благонадійність є набагато важливішою в суспільстві, яке перебуває в процесі розвитку інститутів плюралістичної демократії.

Тож з метою консолідації та підтримки демократії держави дійсно можуть встановлювати конституційні механізми захисту демократії через забезпечення політичної нейтральності державної служби.

Під час розгляду цієї справи Європейський суд застосував низку критеріїв оцінки втручання в право заявників через урахування, у тому числі, того, що заявники обіймали високі посади в органі влади і зробили заяву саме в статусі високопосадовців.

ЄСПЛ також не встановив порушення статті 10 Конвенції при розгляді справи "Каталан проти Румунії", за фабулою якої заявника – колишнього службовця державного органу – було звільнено після публікації в пресі архівних матеріалів, до яких заявник мав доступ та які він надав авторові опублікованої статті.

Суд підкреслив, що державна служба накладає на службовців "вимоги благонадійності та обачності", а відповідна реалізація права на свободу вираження поглядів, що може бути легітимною в певних ситуаціях, не є легітимною на робочому місці.

У цьому випадку інтереси заявника в інформуванні громадськості увійшли в конфлікт з іншим публічним інтересом, а саме зацікавленістю державного органу в реалізації власних повноважень інформувати громадськість про відповідні події.

Європейський суд відзначив, що заявник як державний службовець мав дотримуватися вимог обачності та проявляти більшу увагу до власних висловлювань.

Натомість заявник вирішив "заступити сам орган" та розкрити інформацію, хоча це становить компетенцію державної інституції. Причому це мало місце до моменту оприлюднення офіційної позиції самого органу.

Тож Суд дійшов висновку, що, діючи в такий спосіб, заявник "скомпрометував повноваження свого працедавця та розхитав довіру громадськості до цієї інституції".

Стислий висновок: у демократичній державі правоохоронні органи повинні не сваритися між собою на публіці, а виконувати власні обов’язки та повідомляти громадськості про конкретні результати.

А посадові особи тих органів мають піклуватися про державні інтереси, діяти стримано і професійно.

Якщо ця система запрацює і в Україні, може, тоді наше суспільство почне більше вірити в щирість їхніх викривальних заяв.

Вадим Галайчук, адвокат, партнер Hillmont Partners

Спеціально для УП