Реформа службы крови – это касается каждого. Ответ Ольге Богомолец

Знову Ольга Богомолець повідомляє про буцімто плани приватного бізнесу знищити державну службу крові. Про те, що міжнародні експерти і громадськість б’ють на сполох…

Хотілося б дізнатись ім’я хоча б одного міжнародного експерта, його країну проживання і де саме він б’є на сполох.

І чому це питання не виникало раніше?

Адже на сьогодні ми ВЖЕ маємо шокуючу статистику:

– 238 тисяч українців ВІЛ-інфіковані. Щорічно, державні лабораторії виявляють близько 17-20 тисяч нових хворих. Це офіційна статистика МОЗ на 1 листопада 2017 року. На думку експертів та міжнародних організацій, загальна кількість інфікованих реально вдвічі або втричі більша.

– до 2 мільйонів українців можуть бути хворі на гепатит С. Це інформація, нещодавно оприлюднена МОЗ України. При цьому один з головних шляхів зараження – переливання неперевіреної крові та її компонентів. А кров та її компоненти зараз отримують від державних центрів служби крові.

Так що ж знищувати?

Якщо брати в масштабі, то виходить, що 200 міст Батурин, яке так любить Ольга Богомолець, або три моїх рідних Білих Церкви – ВІЛ-інфіковані. А найбільше місто країни Київ – це майже та кількість людей, які живуть із гепатитом С.

То, може, вже час переходити від розмов до дій? Чи ми знову будемо чекати на ухвалення нової концепції, на яку в держави може не вистачити фінансування?

Повернемося до фактів:

1) Жодна станція переливання крові (окрім Сумської) на постійній основі не проводить ПЛР аналіз донорської крові та її компонентів. А саме ПЛР використовують у розвинених країнах. Добре відомо, що антитіла до ВІЛ та гепатиту С інші методики можуть не фіксувати до 6 місяців після зараження.

Це означає, що віруси можуть регулярно потрапляти від уже хворих донорів до пацієнтів, яким переливають компоненти крові.

2) Жодна станція (окрім Сумської) не ставить за мету роботу з постійними донорами.

Існуюча система повністю не відповідає європейським нормам, тому ЄС і вимагає реформувати галузь. Єдиний виняток – Сумський обласний центр служби крові, який має міжнародний сертифікат якості.

Чому такі розбіжності? Чому в Сумах змогли, а в інших регіонах ні?

Відповідь проста: центр створено завдяки державно-приватному партнерству Сумської обласної ради та компанії Biopharma. Ми вклали в переобладнання закладу 3,5 мільйони доларів. Тож кому, як не нам, знати про виклики, які виникають під час проведення реформи.

Ми не лише технічно оснастили центр. У Сумах 90% донацій здійснюють постійні донори. Для цього теж була проведена величезна робота! За приклад було взято центри крові в Німеччині, Швейцарії, Австрії, США, Польщі.

Ініціатива в Сумах має повну підтримку місцевої влади, департаменту охорони здоров’я, медичної спільноти та громадськості. За останні 5 років у Сумах не зафіксовано жодного випадку передачі вірусів від донора пацієнтам. Я вважаю, що це і є наша спільна головна задача.

Ще кілька фактів. На компоненти крові Сумська область витрачає 7 мільйонів гривень, а сусідня з нею Чернігівська – 30 мільйонів.

Наведу лише один із прикладів. У Сумах закуповують сет-пакети для донацій по 5,3 долара за одиницю, а в інших областях – по 40 доларів за одиницю.

Чому? Тому що за системою державно-приватного партнерства ми маємо можливість контролювати всі етапи закупівель.

Тепер про Дніпро та Харків, де ми і справді плануємо створити плазмацентри. Так, Biopharma взяла в оренду приміщення. Проте одне з них мало абсолютно інше цільове призначення, а інше було складом застарілого обладнання.

Ми не орендували жодного діючого апарату по забору компонентів крові. Але ми збудуємо таку систему, як у Сумах.

А це означає, що в Харкові та Дніпрі припиняться зараження ВІЛ та гепатитами. Проблема буде вирішена діями, а не словами.

Про це пані Ольга Богомолець не говорить. Як і про те, що успішних прикладів державно-приватного партнерства має бути більше.

Також хотів би нагадати ще одну статистику. Всім добре відомо, що найбільше ВІЛ-інфікацій відбулося наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Але після того, як у розвинених країнах була прийнята практика не переливати свіжі компоненти, плазму крові і нативну кров – кількість інфікацій цим способом знизилася фактично до нуля.

Бо через альбумін та імуноглобуліни, які виробляють промисловим способом і проводять їхню термічну обробку, не було зафіксовано передачі ВІЛ та гепатиту С. Це відкриті дані, які поширювали міжнародні профільні видання та The Econоmist.

Саме цю проблему може вирішити в Україні новозбудований завод із фракціонування крові, запуск якого запланований нами на осінь 2018 року.

Шановні опоненти! Давайте не забувати, що нашою спільною метою мають бути ефективні дії. Адже щодня кількість інфікованих страшними хворобами українців збільшується.

Я вчергове запрошую Вас відвідати СОЦСК та новий завод-фракціонатор і вирішити: чи варто враховувати досвід розвинених країн, який уже працює в Україні.

Костянтин Єфименко, спеціально для УП