На чем споткнулась децентрализация

На початку серпня, у розпал літніх відпусток, Центральна виборча комісія зухвало й у антиконституційний спосіб зірвала осінні вибори в майже ста об’єднаних територіальних громадах. У режим невизначеності й очікування перевели близько мільйона українців, які добровільно вирішили взяти на себе відповідальність за розвиток своїх територій.

І питання навіть не в тому, за чиєю вказівкою влаштували цей відвертий саботаж і дискредитацію ідеї об’єднання громад. Найстрашніше, що він може вбити всю реформу децентралізації – чи не єдину реформу, яку влада спромоглася зробити для людей, а не для себе.

Формальним приводом для непризначення місцевих виборів, які мали відбутися в останню неділю жовтня, стала буцімто законодавча колізія щодо проведення референдумів. ЦВК звернулася до комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя за роз’ясненням стосовно того, чи, бува, не повинні територіальні громади вирішувати питання об’єднання на місцевому референдумі.

Поки парламентський комітет не дасть відповіді, Центрвиборчком відмовляється призначати жовтневі вибори в ОТГ. Останній термін для цього сплив 17 серпня. Очевидно, що раптове прозріння ЦВК, як і рішення звернутися до ВР у період канікул, невипадкове.

Центрвиборчком у цій ситуації – лише інструмент для Адміністрації президента. Банкова давно тримає комісію на гачку, дозволяючи затягувати ротацію її членів, термін повноважень більшості з яких, включно з головою Михайлом Охендовським, скінчився декілька років тому. А фігурування очільника ЦВК у справі про "амбарну книгу" Партії регіонів робить Центрвиборчком ще більш слухняним. Настільки, що він погодився закласти міну уповільненої дії під усю реформу з передачі владних повноважень на місця.

Тривожні дзвіночки для громад лунали й раніше. Здебільшого вони були пов’язані з недосконалістю законодавства, яке "не встигало" за реформою децентралізації. Та парламент виправляв недоліки, і АП якщо не сприяла цьому, то принаймні не перешкоджала.

Подекуди вибори в ОТГ блокували представники президента на місцях – очільники облдержадміністрацій, які за законом мають передавати ЦВК документи для призначення виборів у об’єднаних територіальних громадах. Переважно це відбувалося у тих областях, де влада наперед знала, що програє вибори, або ж не хотіла відпускати у вільне плавання заможні території.

Особливо відзначився голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль. Але влада в особі президента на дії Москаля відповіла мовчанням… Усе це не минуло безслідно – темпи децентралізації почали спадати. Із 803 громад, що були створені з 2015 року, у 2018-му з’явилося лише 138, тоді як у 2016-му приріст склав 207, а у 2017 році – 299 ОТГ. Загалом заплановано сформувати близько 1200 громад.

Хай там як, але децентралізація наразі набула загрозливих для Банкової масштабів. Об’єднуватися почали села й селища та міста в межах не лише одного району, а й різних. Натомість районні адміністрації, які були важливою ланкою адміністративної вертикалі, опинилися біля розбитого корита.

Отримавши повноваження й ресурси, громади не чекають погодження згори, як їм жити далі. Вони будують школи, ремонтують дороги, відкривають зручні Центри надання адміністративних послуг, відновлюють ФАПи і клуби. І все це – за свої кошти, за які не треба цілувати руки центру. Йдеться про мільярди гривень.

Так, упродовж січня – квітня 2018 року бюджети в об’єднаних територіальних громадах збільшилися на понад 60% проти аналогічного періоду 2017-го, тоді як загалом кошторис місцевого самоврядування зріс тільки на трохи більше ніж 20%. Очевидно, що подальша децентралізація остаточно "доламає" не лише адміністративну вертикаль, а й плани чинного президента вибудувати авторитарний режим, спираючись на місцевих керівників, які сидять на бюджетній "голці".

Проведення виборів у ОТГ невигідне владі й тому, що вони "оголили" недовіру до президента та його партії на місцях і підкреслили потужність опозиційних політсил, особливо – молодих, які стабільно входять до чільної п’ятірки переможців волевиявлення в ОТГ.

Яскравий приклад – Київська область, де торік на виборах у жовтні від БПП не було обрано жодного депутата. На Київщині голосування чекають у чотирьох громадах. Саме місцеві вибори, а не соціологічні дослідження, які, втім, теж останнім часом не радують президента, показують, хто в українській політиці насправді чогось вартий.

Сьогодні доводиться чути, що "замороження" виборів у ОТГ вигідне опозиції, а влада, навпаки, зацікавлена в тому, щоб їх провести. Мовляв, сильні громади, які наочно демонструють добробут, чинним керманичам держави лише на користь. То чому ж тоді президент і досі не реагує на бездіяльність ЦВК?

На жаль, без його команди ситуація не зрушить з місця – хай там що напишуть у соцмережах прем’єр-міністр та інші урядовці. На тлі нинішнього мовчання Петра Порошенка його попередні заклики до громад об’єднуватися, щоб прийти і забрати свої гроші, звучить як знущання.

Тому я звертаюся до всіх опозиційних партій, для яких інтереси громад вищі за політичні амбіції, з проханням відреагувати на ситуацію з блокуванням перших виборів у ОТГ, серед яких і Бібрська міська громада на моїй рідній Львівщині. Ми маємо чинити політичний тиск на Банкову. Бо сподіватися, що там отямляться самі, схоже, марно. Король – голий, але його оточення до останнього переконуватиме його, що він має блискучий вигляд.

Тарас Батенко, народний депутат України, голова партії "УКРОП", спеціально для УП