Иллюзия секретности. Умеем ли мы хранить государственные тайны?

В Україні через державну таємницю засекречено близько 55 відсотків усього, що закуповує Міноборони. Тоді як найкращі приклади світової практики – від 1 до 20 відсотків засекречених витрат на оборону.

Так, шляхом прозорості пішла Грузія: тамтешнє Міноборони всього за три роки зменшило засекречені витрати з 90 відсотків до шести.

Який підхід обрати Україні з точки зору захисту державної таємниці, і не лише в закупівлях, – це питання стоїть зараз доволі гостро.

Вітчизняні і закордонні експерти жваво дискутують, як знайти правильний баланс між прозорістю та секретністю. Так у чому саме проблема? І чи існують ефективні рецепти її вирішення?

Насамперед, варто розібратися, що саме ми маємо на увазі під "державною таємницею". Згідно з українським законодавством, це певна інформація, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

Виникає зустрічне питання: хто саме і яким чином визначає ступінь потенційної шкоди? Чи існує сучасна методика, яка враховує існуючі виклики та загрози?

Приміром, таємними є вартість чи тактико-технічні характеристики військової техніки, але яка логіка їх засекречувати? Більшість із них – це або радянські зразки озброєння, які є і в нашого ворога, або новіші зразки, які успішно експортуються по цілому світу.

У цьому питанні показовою була закупівля евакуаційного транспорту Богдан-2251. Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони (НАКО) детально розглядав це питання в дослідженні "Те, що лікар прописав. Корупційні ризики в медичному постачанні".

Незважаючи на "цілком таємний" характер закупівлі, практично всі її деталі стали відомими через відкриті джерела: починаючи від кількості і вартості, і закінчуючи інформацією про особливості паливної системи.

Чи становила інформація про Богдани загрозу національній безпеці? Ні. Чи створював таємний характер закупівлі корупційні ризики? Так.

З іншого боку, та інформація, яка потенційно становить загрозу національній безпеці, іноді розголошується необачними посадовцями чи журналістами.

Йдеться про дані щодо тактико-технічних характеристик новітнього озброєння, фотографії і відеозйомки з оборонних підприємств.

Це відбувається одночасно з відтоком цінних "мізків" та технологій за кордон та функціонуванням агентурних мереж РФ, які десятиліттями інкорпоровувались у силові відомства.

Питання захисту державної таємниці не обмежується лише оборонними закупівлями. Воно суттєво впливає і на принципи побудови систем кібербезпеки, мобілізаційної готовності, кадрової політики тощо.

Проте саме в закупівлях існує ризик неефективного використання левової частки ресурсів.

Сьогодні в Україні триває процес трансформації сектору безпеки та оборони. Ми намагаємося позбутись радянських підходів і парадигм та запровадити ті практики, які добре зарекомендували себе в країнах-членах НАТО.

Є певні сфери, де нам вдалося досягнути успіху. Йдеться про перехід на контрактну армію, речове та харчове забезпечення, закупівлю низки позицій для військовослужбовців через систему публічних закупівель тощо.

Це ті реформи, які десятиліттями декларували українські політики, але які вдалося впровадити лише після військової агресії Росії одночасно зі значним збільшенням бюджету ЗСУ (близько 86 мільярдів гривень у 2018 році проти 12,2 мільярдів гривень у мирному 2013 році).

Втім, коли йдеться про закупівлю озброєння та військової техніки, Україна і досі перебуває в полоні радянських підходів, які гальмують розвиток оборонної промисловості й українського війська.

На рівні документів стратегічного планування (Стратегічний Оборонний Бюлетень, Концепція розвитку сектору безпеки та оборони тощо) неодноразово йдеться про необхідність розсекречення оборонних закупівель та зміни підходів до захисту державної таємниці в цілому.

Там навіть визначені крайні терміни та відповідальні, проте доводиться констатувати відсутність будь-яких успіхів у зазначених питаннях.

Вірогідно, прогрес у цій сфері відсутній не лише через бажання корумпованих чиновників зберегти старі правила гри, але й через нерозуміння суті необхідних перетворень.

Надмірна засекреченість не лише сприяє корупційним практикам, але й захищає порушників закону. Окрім того, варто пам’ятати, що на захист державної таємниці потрібно витрачати чималі кошти платників податків.

У країнах на кшталт України, де існує брак ресурсів, доцільно суттєво звузити коло інформації, яку ми збираємося захищати.

Так, за оцінками експертів, 90% озброєння та військової техніки, яку закуповують в умовах державного оборонного замовлення, можна перевести в площину публічних закупівель.

Це дозволить заощадити кошти, які можна буде витратити на решту 10% номенклатури, які потребують значно кращого захисту, ніж є сьогодні.

Проте це можна буде реалізувати, лише ретельно проаналізувавши можливості для запровадження змін до чинного законодавства.

Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони детально дослідив нормативно правову базу та розробив рекомендації щодо захисту державної таємниці. Ознайомитись із попереднім аналізом, який провели експерти НАКО, можна за посиланням.

Ми очікуємо, що цей документ стане початком фахової дискусії та запустить позитивні зміни. Нам варто позбутись ілюзій, які залишилися у спадок від радянського минулого, і зрештою навчитися берегти свої таємниці.

Тарас Ємчура, аналітик НАКО

Спеціально для УП