Войдет ли Украина в НАТО – решили помощники Трампа и Путина?

16 липня в столиці Фінляндії Хельсінкі відбудеться зустріч двох політичних супер-ваговиків – президентів США Дональда Трампа і Росії Володимира Путіна.

Варто зазначити, що про важливість події може свідчити хоча б той факт, що можливу тематику переговорів, вірогідні комбінації майбутніх домовленостей та їхні наслідки в експертному середовищі почали обговорювати ще на етапі чуток про анонсовану зустріч.

За прогнозами аналітиків, у топі питань, які порушуватимуться американським та російським лідерами, також є українська тема, зокрема що стосується військового конфлікту на Донбасі та, попри категоричне заперечення в Кремлі, окупації Криму.

Як відомо, зустріч президентів Трампа та Путіна ініціював сам російський керманич під час візиту до Відня, коли і попросив канцлера Австрії Себастьяна Курца посприяти в організації цієї події у Відні влітку.

До чого б така ініціативність? Можна припустити значущість у цьому контексті  кількох основних причини такої путінської нетерплячки.

Перша можлива причина очевидна, оскільки лежить на поверхні. Звісно ж, це американські санкції, що в симбіозі з європейськими, як-то кажуть, повільно, але впевнено знекровлюють російську економіку.

Незважаючи на вперте повторювання російським керівництвом тези а-ля "ми все витримаємо", фактично кожен росіянин уже відчув на собі згубний вплив міжнародної ізоляції. Цей факт стає дедалі складніше і терпіти, і приховувати.

Варто зауважити, що така ситуація, звісно ж, лякає Путіна і в економічному плані, проте куди страшніший світоглядний фон російського суспільства, яке під впливом фінансового "протверезіння" із зазомбованого фаната Путіна починає аналізувати причини того, що від них відцурався цивілізований світ, починає трансформуватися в критично мислячу спільноту.

Отже, швидше за все, критична точка терпіння міжнародної ізоляції РФ майже досягнута. Економіка РФ стрімко втрачає, а в суспільстві спостерігається феноменальна річ – хоч і не глобальна, але поляризація з вимальовуванням опозиційності.

Такого путінська Росія ще не бачила взагалі! Ось це і є найбільша небезпека для кремлівського керманича, який роками підтримує культ сакралізації самого себе за допомогою всіх можливих і неможливих методів.

По-друге, на фоні агресивної політики Путіна страждають не тільки економічні позиції країни, але й політичні, у тому числі й політичний імідж самого російського президента, якого все частіше асоціюють у світі з диктатором, загарбником, узурпатором тощо.

Ясна річ, що Путін з його імперіалістськими егоїстичними комплексами навряд чи мріє залишити про себе саме таку історичну пам'ять. Цей момент практично 100%-во примусить рано чи пізно шукати політичні компроміси з Європою та США, аби пом’якшити риси своєї глобальної політичної маски.

Не виключено, що цей момент настав саме зараз. До слова, меседжі про необхідність повернення Росії до G8 з уст Дональда Трампа звучать уже зараз.

По-третє, хоча стратегія знищення української державності не принесла Путіну очікуваних результатів, а війна на Донбасі стає непосильною ношею, відмова від анексованого Криму означатиме для нього найбільшу політичну поразку, що можна прирівняти до краху політичної кар’єри.

На це російський президент іти не готовий, а тому всіляко намагатиметься залучитися в цьому питанні підтримкою Трампа, хоча б мовчазною, що виражатиметься у відсутності будь-яких активних дій.

Згадаймо хоча б реакцію кремлівських мешканців на куцу заяву американського президента щодо можливості визнання Криму російським: "Побачимо". До слова, ця ситуація наочно демонструє надії Москви та сигнали, які подає американський президент напередодні переговорів, мовляв, "можемо про це поговорити".

Водночас цікавою виглядає вимога президента США щодо зниження цін на нафту до ОПЕК, на яку остання відреагувала блискавично.

Враховуючи, що енергоносії – основна стаття доходів Росії, така поведінка Дональда Трампа виглядає як намагання забезпечити собі ще один козир під час переговорів з Путіним, які наближаються.

Ну і останнє – найважливіше. Путін ніколи не приховував, і навіть більше – не раз абсолютно відкрито заявляв, що членство України в НАТО не в інтересах Росії, як і будь-яке розширення Альянсу до кордонів з Росією в принципі.

Тому напередодні саміту Альянсу і на фоні досить рішучих кроків України в контексті руху до НАТО (закон про Нацбезпеку, наміри закріпити рух до НАТО в Конституції) цілком можливо, що, враховуючи політичну вагу президента Трампа в світі та його відверту несимпатію до НАТО, Путін спробує на нього повпливати щодо цього питання.

Нагадаю, що можливість зустрічі Трампа з Путіним обговорювалася як напередодні саміту НАТО, так і після. У зв’язку з цим існували побоювання, що в разі затвердження першого варіанту питання інтеграції України до Альянсу може стати розмінною монетою в глобальних політичних ігрищах.

Проте навіть коли відомо, що зустріч президентів відбудеться після саміту, я би не виключав імовірності того, що такий хід є суто конспірологічним і насправді компроміс щодо питання розширення НАТО за рахунок України вже знайдено.

Адже не забуваймо, що зустрічі такого рівня – це не "здибанка одного дня", а багато місяців підготовок, консультацій, узгоджень тощо. Не виключено, що деякі рішення приймаються ще на таких підготовчих етапах.

Крім того, неоднозначно в цьому контексті звучать і заяви самого Альянсу щодо підтримки проведення такої зустрічі.

У відповідь на лояльність американського президента щодо вищезазначених пунктів Путін взаємно може запропонувати американському президенту досить щедрі політичні поступки.

До прикладу, щодо миротворців ООН на Донбасі, і таким чином вбити двох зайців – дати привід для послаблення санкцій і на заміну дати Трампу можливість виглядати людиною, яка поклала край війні в Україні.

Реалістично виглядає й можливість прогресу в питанні обміну політв’язнями, що також додало б "плюсиків" у політичну карму Дональда Трампа.

Не слід забувати й про зацікавленість американської сторони в сирійському питанні, що, як і у випадку з зацікавленістю РФ щодо зняття санкцій, також лежить на поверхні.

Крім того, зараз президент США переживає для себе далеко не прості внутрішні політичні моменти.

Так, нещодавно арештували одного з його політтехнологів Пола Манафорта, а Сенат США фактично офіційно погодився з фактом втручання Росії у вибори президента США з метою посприяти перемозі Трампа.

І в цьому випадку координація зусиль з Росією зовсім не зашкодила б кампанії "порятунку президентства Трампа".

Предметом торгів під час переговорів обох президентів, безперечно, може стати й газогін "Північний потік-2", що вигідний Росії, насамперед у політичному контексті.

У той же час для США, що бажають зберегти політичний вплив на Європу та не проти вийти на європейський ринок з власним скрапленим газом, звісно, такий проект як кістка в горлі.

І насамкінець, не варто забувати одну дуже цікаву річ: що Трамп, що Путін – непередбачувані, а отже важко прогнозувати будь-яке з їхніх рішень.

Наразі маємо тільки сподівання американського лідера про те, що зустріч буде "чудовою" і "світ має почати жити дружно", а також пам’ятку, яку експерти приготували для Трампа перед від’їздом на саміт НАТО.

Тому інтрига зберігатиметься до останнього моменту, а результати переговорів можуть бути вкрай неочікуваними, особливо враховуючи суттєві розбіжності в поглядах між американським президентом та парламентом, а також аналогічну неоднорідність у ЄС.

Єдине, що зрозуміло 100%-во, так це те, що великі геополітичні рішення приймаються саме на такому рівні, тому спостерігати за розвитком подій буде вкрай цікаво.

Олег Петровець, спеціально для УП