Антирейтинги и антистратегии

Останні рейтинги підтримки основних претендентів на президентське крісло констатують один очевидний факт – явного чи прихованого лідерства наразі немає в жодного потенційного кандидата на місце глави держави.

10% першого місця жодним чином "перше місце" не гарантують.

З досвіду попередніх виборчих кампаніях ми знаємо, як партії та політики, яким впливові соціологічні структури пророкували як мінімум вихід до "п’ятірки" переможців, взагалі залишалися за бортом парламенту або демонстрували вкрай низький показник на президентських виборах.

В умовах, коли антирейтинг майже всіх політиків з першої "десятки" кандидатів у президенти щонайменше вдвічі перевищує наявний рейтинг, впевнено розраховувати і доводити публіці, шо ці рейтинги лише зростатимуть, може або дилетант, або політтехнолог "на ставці" в того чи іншого політичного проекту.

А коли з початком відкритої передвиборчої кампанії додадуться нові фактори – 10, 16 або навіть 17% у нинішніх фаворитів президентських перегонів можуть з легкістю скотитися до 5% чи навіть менше. Так само, як і кандидат з 5% підтримки має шанси вийти на перше місце.

Ранжування першої десятки президентського рейтингу в межах від 1 до 10%, що враховує й статистичну похибку в 2% – це не ієрархія позицій на старті, а, швидше, відображення зовсім іншого порядку показників, які досі є не зрозумілими і не осмисленими технологами політичних проектів.

Так, шаховий гросмейстер дізнається, що замість шахів йому доведеться грати в карткового дурня. Наприклад, з балериною. У кого в такій ситуації більше шансів? У того, кому "карта ляже".

Тому і проводяться подвійні опитування – з парою "Зеленський/Вакарчук", кожен з яких інколи виходить на друге місце, і без них.

Подібні високі показники умовного "Зеленського/Вакарчука", при тому, що досі власні президентські амбіції вони не озвучували – залишимо за дужками інтереси замовників соціологічних опитувань, – є для виборців тією альтернативою заради альтернативи, яку вони готові підтримати. З головною мотивацією – всупереч усім іншим "антирейтинговим" претендентам.

Головна проблема для стратегів майбутньої кампанії в тому, що вони наразі не бачать шляху, який може призвести до нарощування рейтингів. І який відкрив би двері до якісно нової реальності, чим і виділив би їх з-поміж конкурентів.

"Новий курс України"-2018 Юлії Тимошенко все одно виглядає ремейком "Українського прориву"-2007. На цьому етапі цінність "НК" для кандидата в президенти швидше не в сформульованих програмних засадах, а в новій (президентського маштабу) інформаційній картинці для телероликів та основою для сюжетів кількох хвиль зовнішньої реклами.

Не те, щоб я щось мав проти ЮВТ, просто вона першою оприлюднила документ такого роду. Абсолютна більшість представників "першої десятки" поки що не сформулювали нічого кращого. Принаймні, публічно.

Але… І ця тактика викликає аналогію про недоцільність вливання молодого вина в старі міхи.

Окремі сольні партії кандидатів зливаються в єдиний хор. Гармонійний зовні, але нецікавий для виборців, які намагаються знайти альтернативу.

Йдеться про корупцію? Політики одноголосно повторюють, що корупція – це погано. Що це – системна проблема, і що її слід вирішувати.

Про досягнення миру на Донбасі і відновлення територіальної цілісності? Вони повторюють, що нам слід апелювати до західних партнерів для посилення санкцій. Варіативно – що треба відмовлятися від "Мінських угод" (Ляшко), переходити до прямих переговорів ("Опоблок").

Але все це варіації, які не змінюють сутності справи. Представники вищого ешелону української політики дійсно не знають, як вирішувати цю проблему в рамках існуючої парадигми.

Як і не знають, яким чином здолати корупцію. І підвищити інвестиційну привабливість економіки. І соціальні стандарти.

Можна констатувати одне – дефіцит саме концептуальних ідей.

Стратегій не виграшу на виборах, але кардинальних змін у країні, цілісної картини завтрашнього дня жодна політична сила і жоден політичний лідер наразі не сформулювали.

Тому скільки-небудь серйозна різниця між рейтингом в 1% і рейтингом у 10% відсутня.

У цьому головна проблема і головний виклик для стратегів майбутніх президентських виборчих перегонів.

Микола Філонов, директор Центру суспільно-політичного моніторингу "Вектор"

Спеціально для "Української правди"