Украинцы имеют право знать, что они пьют

Так сталося, що моя законотворча робота часто пов’язана саме з питаннями житлово-комунального господарства. Мені ця тема близька та зрозуміла.

Думаю, що вона зрозуміла і кожному українцю, оскільки саме від якості житлово-комунального господарства залежить якість щоденного життя кожного, хто проживає в нашій державі.

Одним із проблемних питань для всієї держави є питання якості питної води, яку кожен із нас споживає щоденно. При цьому це питання однаково стосується жителів і міст, і сіл.

У багатьох містах України, у тому числі і в моєму рідному Херсоні, якість питної води залишає бажати кращого.

У більшості районів міста пити воду безпосередньо з водогону небезпечно для здоров’я. При цьому оплата за воду з городян відбувається за тарифами звичайної, питної води, яка відповідає всім стандартам якості.

Сільські жителі також часто стикаються з проблемою забруднення водоносних горизонтів, до яких прокопані колодязі або встановлені індивідуальні помпи.

Проблема потребує комплексного вирішення, оскільки існує вона і в тих містах, де очищують річну воду, і там, де вода піднімається з артезіанських свердловин.

Але комплексне рішення неможливе без повної картини того, що відбувається з водними ресурсами держави: рівень забруднення, запаси води, якість води в кожному з водоносних горизонтів.

Складання загального звіту по всій Україні – велика робота, яка потребує опрацювання матеріалів з усіх частин нашої держави. І під силу вона лише державі.

Саме тому Верховна Рада України, ухвалюючи закон "Про питне водопостачання", внесла до нього норму про те, що кожного року Мінрегіонбуд зобов’язаний складати Національну доповідь про стан питної води.

Ця доповідь має містити відповідь щодо якості води по всій Україні і надавати змогу будь-якому мешканцю нашої держави дізнатися про те, що він споживає і за що платить.

Але протягом кількох останніх років Мінрегіонбуд просто припинив складати цю доповідь.

Спочатку розповідали про відсутність фінансування, згодом – про те, що не вдалося знайти підрядника для такої роботи (хоча раніше її виконували або силами міністерства, або через державні інститути).

Таким чином, уся країна опинилася в ситуації, коли достовірних відомостей про якість води немає.

А через це порушується не лише право людини знати про стан навколишнього середовища, але й права споживачів, які можуть вимагати зниження ціни на воду з урахуванням її непридатності для споживання.

А це може бути знижка до 30% від ціни води, що є суттєвим для багатьох сімейних бюджетів.

Саме тому 31 травня 2018 року я звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Мінрегіонбуду. Предмет позову дуже простий – визнати протиправною бездіяльність міністерства та зобов’язати його у двомісячний термін скласти та оприлюднити щорічну доповідь.

На мою думку, таке рішення потрібне для всієї країни. Ми разом маємо показати уряду, що українців турбує якість їхнього життя, здоров’я та здоров’я їхніх близьких.

Ми сподіваємося, що суд розгляне цю справу у визначений законом строк – не більше 90 днів, оскільки питання є дуже актуальним для всієї України і, по суті, дуже простим.

Якщо міністерство виготовило доповідь, але не оприлюднило її – вони можуть просто надати її до суду. Якщо ж вони навіть не починали її складати, знову посилаючись на зайнятість іншими справами, то суд має зобов’язати їх почати роботу.

А за невиконання рішення суду вже може настати кримінальна відповідальність.

Загалом ситуація з доповіддю досить показова для нашої держави. Уявіть собі, що сталося б, якби пекар припинив пекти хліб, заявивши, що він має час лише на булочки. Або водій тролейбуса посеред дня їхав би в депо та казав, що він дуже заморився. Його б звільнили наступного ж дня.

Але в нас ціле міністерство просто не виконує свою роботу, не приховує цього, не вигадує якихось поважних причин – просто вважає, що закон не має для них значення, і продовжує отримувати заробітну плату, премії, державні кошти.

І така ситуація зараз по всій державі. Вирішувати її необхідно комплексно, шляхом повного оновлення виконавчої влади, яка, на жаль, припинила працювати як єдиний організм, а перетворилася на абсолютно ніяк не пов’язані один з одним елементи.

Юрій Одарченко, народний депутат України

Спеціально для УП