И перемога, и зрада: Антикоррупционный суд таки создали

14 червня підтриманий парламентарями в тяжких муках закон про створення в Україні Вищого антикорупційного суду набирає чинності. Шлях ухвалення рішення про утворення цієї інституції був дійсно довгим та надзвичайно важким.

Під тиском міжнародних партнерів України думки найвпливовіших вітчизняних політиків стосовно доцільності такого кроку еволюціонували від характеристики суду як атрибуту країн третього світу і аж до буквально рятівного кола для європейської, демократичної України.

Але сьогодні, здавалося б, усе найважче позаду, і можна видихнути. Та насправді в найближчому часі на нас можуть чекати не тільки "сюрпризи" з формуванням новоствореного органу та його функціонуванням, але й дещо незрівнянно небезпечніше в більш віддаленій перспективі.

Як відомо, найгостріші фінальні дискусії перед антикорупційним законодавчим поповненням точилися довкола президентського законопроекту "Про Вищий антикорупційний суд", а надто – що стосується його розгляду парламентарями в другому читанні.

Українські політики робили велику радість уже з того, що дійшли до такого етапу, а міжнародні партнери наголошували на тому, що в редакції першого читання законопроект нікуди не годиться.

Зокрема, у МВФ наполягали, щоб Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ), яка буде залучена до відбору суддів антикорупційного суду, мала право непереборного вето щодо кандидатур недоброчесних судів.

Позаяк у первісному варіанті президентського законопроекту передбачалося, що Вища кваліфікаційна комісія (ВККС), яка відбирає суддів, могла подолати це вето 2/3 голосів від свого складу.

Також МВФ переконував Україну дослухатися до рекомендацій Венеційської комісії щодо юрисдикції суду, яка повинна співвідноситися з юрисдикцією НАБУ, а не поширюватися на всі корупційні злочини.

Інакше суд буде просто "завалений" дріб’язковими справами і не зможе сконцентруватися на масштабних корупційних злочинах.

Раніше я вже писав про те, що по-своєму всі сторони обговорення мали рацію, оскільки чисто чорного і чисто білого не буває навіть у політиці, тому був конче потрібен зважений, холодний підхід.

І ось нарешті 7 червня таки знайшли компроміс, який, судячи з кількості депутатських голосів "за" в сесійній залі та відгуків з-за кордону, задовольнив усіх.

Серед основних моментів, завдяки узгодженню яких вдалося перетворити законопроект у закон та виконати основну домовленість з МВФ, таке:

– Найголовніше – було узгоджено два найбільш спірні моменти: 1) підсудність новоствореного органу практично повністю збігатиметься з підслідністю НАБУ; 2) суперечку щодо повноважень ГРМЕ вирішили шляхом можливості входження до неї й українців.

Крім того, як зазначено в частині 5 статті 8 новоприйнятого закону, за ініціативою не менше трьох її членів із шести питання відповідності будь-якого кандидата на посаду судді визначеним критеріям розглядається на спеціальному спільному засіданні ВККС та ГРМЕ.

Рішення щодо відповідності кандидата цим критеріям ухвалюється більшістю від спільного складу обох органів за умови, що за нього проголосували не менше половини членів ГРМЕ. У разі неприйняття такого рішення кандидат вважається таким, що припинив участь у конкурсі.

Тож є всі підстави сподіватися, що саме існування антикорупційного суду відповідатиме Конституції України, цей орган дійсно займатиметься тільки одіозними справами та буде поза впливом будь-яких політичних сил.

– Не менш важливим моментом, який дозволятиме не відтягувати із запуском роботи суду, є те, що для цього достатньо буде обрати 35 суддів, 10 з яких будуть обрані в Апеляційну палату цього ж органу.

– Ще один вагомий нюанс, що повинен пришвидшити укомплектування суду, – із закону вилучені занадто жорсткі вимоги до кандидатів, зокрема щодо обов’язкової перевірки на поліграфі.

Таким чином, попри невеликі ризики, пов’язані з процедурою ветування недоброчесних кандидатів спільним рішенням ВККС та ГРМЕ, деякою нечіткістю щодо механізму делегування кандидатів до складу останньої, а також положенням, відповідно до якого справи НАБУ, розгляд яких почався в інших судах до створення Вищого антикорупційного суду, продовжать розглядати у звичайних судах, загалом новоприйнятий закон вселяє надію на підвищення результативності антикорупційної реформи.

І це, безумовно, перемога.

Проте сам факт необхідності створення в Україні антикорупційного суду, який дійсно не притаманний більшості європейських країн – це дійсно наша поразка, адже фактично відбулося СПРАВЕДЛИВЕ визнання того, що судова система нашої країни не здатна впоратися з антикорупційною реформою, бо саме вона і є одним з найбільших джерел, так би мовити, корупційного інфікування.

Звісно, це сумно, але ж, як-то кажуть, визнання хвороби – це і є перший крок до одужання пацієнта.

Ну і насамкінець про найголовніше. Хоча законом "Про Вищий антикорупційний суд" чорним по білому написано, що формується він протягом 12 місяців з дня набрання чинності законом, а не пізніше ніж через 30 календарних днів з дня призначення щонайменше 35-ти суддів найстарший за віком суддя скликає збори для вирішення питання про визначення дня початку його роботи, слід пам’ятати про таке:

– Набуття чинності вищезазначеним законом ще не означає остаточного рішення, адже відповідно до української Конституції президент повинен подати, а Верховна Рада ухвалити ще один законопроект про утворення Вищого антикорупційного суду.

І, зважаючи на болючість цього питання для деяких українських політиків, яким не надто хочеться стати першими "клієнтами" цього суду, я б не виключав ризиків чергових затягувань.

– Не голосували за антикорупційний суд парламентська команда Олега Ляшка та "опоблоківці". А останні, враховуючи вже наявний досвід зі скасуванням мовного "закону Ківалова-Колесніченка", майже 100%-во скористаються такою можливістю і спробують оскаржити закон "Про Вищий антикорупційний суд" у Конституційному Суді.

Так, більшість політиків переконують, що регламентних порушень під час ухвалення закону не було. Та, на жаль, можна констатувати, що майже всі закони у ВР приймаються з недотриманням регламенту. А це в свою чергу є підставою для скасування закону Конституційним Судом.

З одного боку, ніби все це і добре, адже дійсно хочеться, аби закони в нашій країні витримувалися повністю, у тому числі й процедурно під час самого їхнього ухвалення.

Але, з іншого боку, не думаю, що така справедливість у вигляді теоретичного скасування закону "Про Вищий антикорупційний суд" співмірна з тими втратами, які може понести Україна. Адже на кону – не лише антикорупційна реформа, але й без перебільшення – її майбутнє загалом.

Олег Петровець, спеціально для УП