Быть сильным или слабым – это индивидуальный выбор

"Одинадцять років я не любив і не цікавився Україною, а потім так сталося, що за три місяці 2013-2014 років я її зрозумів, визнав і полюбив", – написав один зі студентів Української академії лідерства, рефлексуючи про річницю Майдану.

У пам'ятні і сумні дні лютого ми в Академії лідерства намагалися зробити так, щоб наші студенти мали можливість максимально проговорити значення і роль Майдану.

Ми зібрали в Києві всіх студентів п'яти філій (а це більше 200 осіб) на лекції Євгена Глібовицького, Михайла Винницького і Ярослава Грицака. Нам важливо було разом з ними розібратися, що з нами як суспільством відбувається і куди нам далі рухатися.

Майдан – це до сих пір наша кровоточива рана. А ще Майдан став тим місцем, де ми вперше масово проявили інші цінності, які ми умовно називаємо "європейськими". На холодні зимові вулиці нас вивів запит на справедливість, гідність, здатність до самоорганізації й особиста відповідальність.

Зі студентами ми багато говоримо про цінності і те, які цінності стали фундаментом для інших суспільств і держав, наприклад для Ізраїлю, куди ми їдемо кожного року в освітні експедиції.

Ми вийшли на Майдан, проявивши новий ціннісний "набір". Ми вміли комунікувати ефективно, швидко ухвалювати рішення, коли йшлося про протистояння на вулицях. Але зараз, коли йдеться про зміну правил гри у високих кабінетах, нових українських лідерів недостатньо.

Поки в суспільстві немає критичної маси таких лідерів, тож дуже легко знову повернутися до старих переконань: "Від нас нічого не залежить", "Ми не здатні нічого змінити". Це контекст, у якому живуть не тільки розчаровані дорослі, але й діти, у яких усе життя попереду і які мають на щось орієнтуватися.

В Українській академії лідерства ми вчимо молодих людей бути цілісними – розвиненими духовно, емоційно й фізично. Бути відповідальними за своє життя і життя своєї спільноти. Змінювати себе і світ навколо.

Незважаючи на такий складний соціально-політичний контекст, батьки хочуть захищати дітей, загорнути їх у парниковому плівку, щоб не дай Бог дитина не засумувала зайвий раз.

Але діти потребують чесної розмови про своє майбутнє.

Ми в УАЛ бачимо, що наші підлітки іноді виявляються більш свідомими за своїх батьків.

Вони ставлять складні запитання і не чекають простих відповідей. Вони хочуть знати, чому все так склалося в нашому суспільстві і як можна виправити ситуацію. І коли у відповідь вони чують від дорослих: "Ну, що ти один можеш змінити..." – то вважають це зрадою.

Вони вже розуміють, що соціальна пасивність обходиться дуже дорого. І підсумок її: ти або змушений шукати кращі умови для життя в інших країнах, або існувати в запропонованих обставинах.

В УАЛ ми часто говоримо про те, як зробити так, щоб Україна перейшла зі стану "пострадянської країни з погано працюючими інститутами" в стан "європейська країна зі зрозумілими процесами і відповідальністю перед громадянами".

У першому випадку людина – це інструмент "системи", у другому – держава – це сервіс для людини, а не "системи".

Перейти з одного стану в інший Україна зможе тільки через зміни в людях. Як і на Майдані, багато буде залежати від молоді.

Я бачив, як колосально змінювалися батьки, коли дитина раптом починала займатися громадською діяльністю і поводилася як хазяїн країни: це мій під'їзд, це мій будинок, це мої люди. Це – моя країна.

Я і сам пам'ятаю, як у мені народилося це почуття, що тут усе моє. І розуміння, за що саме я можу відповідати ефективно.

У нашій країні досі бояться ініціативності та відповідальності, вважаючи, що обидві ці якості ускладнюють життя. Радянська історія і справді нещадно била таких людей.

Але сьогоднішня глобальна і конкурентна економіка побудована на цих рисах характеру. І їх можна легко натренувати, створюючи дітям певні умови.

Наприклад, пропонуючи їм вирішити проблеми, скажімо, пенсіонера, який живе по-сусідству, або запустити курс з лідерства для школярів.

Протягом 10-ти місяців, які студенти проводять в УАЛ, ми створюємо їм таке середовище, де вони можуть натренувати нові якості – бути відповідальними, організованими, ставити великі цілі, які змушують об'єднуватися навколо вирішення задач.

Ми їх виховуємо такими, щоб, виходячи з академії, вони не лякалися кількості проблем навколо. А бачили, що в кожній проблемі є потенціал для їх росту.

Людина не народжується масштабною. Але може виростити власний масштаб. Якщо береться за вирішення складної і масштабної задачі.

Один з наставників та вчителів Української академії лідерства отець Андрій Зелінський, Т.І., який зараз працює як військовий капелан з морськими піхотинцями, каже: "Проблема України в не корупції, проблема країни – це слабка людина".

Бути сильним або слабким – це індивідуальний вибір.

Але ми не можемо дозволяти собі більше слабкість. Надто дорого вона нам обходиться.

Критична маса духовно сильних молодих людей через 10-15 років здатна перетворити Україну на ту країну, заради якої загинули герої Небесної Сотні.

Відповідальність нашого покоління і попереднього – зробити все можливе, щоб таке покоління змогло вирости в Україні.

І тоді Майдан перестане бути раною, а перетвориться на наш бойовий шрам.

Роман Тичківський, керівник Української академії лідерства, спеціально для УП