Почему пытки не работают

Як показують дослідження, в Україні частина суспільства виправдовує застосування тортур за певних обставин. Серед них – правоохоронці: катування схвалює кожен десятий опитаний поліцейський.

Панує думка, що "вибивання свідчень" – це ефективний метод домогтися правди. Але досвід інших країн доводить: катування як метод отримання доказів неефективне. Навпаки: якщо підозрювані відчувають до себе нормальне ставлення – більшість із них готові говорити.

Тортури як метод вибиття зізнань

Про те, чи можливо за допомогою тортур дізнатися цінну інформацію, та чи можна "розколоти", наприклад, серійного вбивцю без погроз та насильства, експерти говорили на дискусії "Кава з правозахисниками" Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Голова правління громадської організації "Україна без тортур" Олександр Гатіятуллін у 90-х працював у карному розшуку. За його словами, тоді зізнання було основним доказом вини. А вибиття цього зізнання або "суворий допит" – найефективнішим способом розкриття злочину.

(Після зміни Кримінально-процесуального кодексу явка з повинною вже не є доказом вини. Але в Україні й досі є 3-4% довічно покараних, які, за словами експертів, засуджені несправедливо на підставі доказів, отриманих після вибиття зізнань).

"Коли працював у карному розшуку, за мною була закріплена ділянка, я відповідав за злочини, які там були скоєні. Повинен був розкрити злочин у триденний термін, бо "глухар" на відділку вважався ганьбою.

Я працював з підозрюваними з застосуванням тортур, які стали частиною нашої роботи. Ти дивишся на своїх наставників, як вони отримують зізнання, – і робиш те ж саме", – розповідає Олександр.

А у 2000-х Гатіятуллін сам став підозрюваним.

"Тоді правоохоронці шукали вбивцю, і я як екс-співробітник органів потрапив у поле зору. Зі мною ретельно "працювали" два тижні з застосуванням всього спектру тортур.

Ніхто не знав, що мене затримали. Натягнули протигаз, туди – сльозогінний газ, удушення, кайданки, струм. Плюс приниження. Мені пощастило, що потім вбивцю затримали", – говорить він.

За словами виконавчого директора Експертного центру з прав людини Юрія Бєлоусова, досі в Україні вся система слідства побудована на отриманні зізнання від підозрюваного.

"Саме тому включається шлях насильства, бо так простіше. Люди, які раніше нікого не катували, при переході в підрозділи карного розшуку або підуть, або, скоріше за все, будуть застосовувати силу.

Бо в умовах, у яких вони працюють, катування ефективне, воно сприймається нормально керівництвом. Це шлях для просування по кар’єрних сходах, і багато керівників не знають, як інакше розкривати злочини", – каже Бєлоусов.

Катуванням не отримаєш достовірну інформацію

Наразі головне завдання слідчого – встановити підозрювану особу. Якщо така людина є, то поліція вже майже не шукає доказів її причетності до злочину.

"У нас мало працюють зі збором доказів, криміналістичними техніками, спеціальними методиками. Встановлюють підозрювану особу, і від неї починають добиватися доказів вчинення злочину. А не тоді, коли вже є підстави для затримання.

Працювати без катувань – це питання більш якісної підготовки. В окремих випадках завдяки катуванням можна знайти людину, яка дійсно вчинила злочин. Але це залишки Середньовіччя. І те, що величезна кількість людей вважає це за норму, – свідчення хвороби нашого суспільства", – каже Бєлоусов.

Будь-яка людина згодна підписати все, аби тортури припинилися. Проте використання катувань не дозволяє отримати достовірну та надійну інформацію.

Ірландський нейропсихолог Шейн О’Мара у своїй книжці "Чому катування не працюють" пише про дослідження впливу катувань на мозок людини. Після багатьох експериментів було доведено, що катування блокують пам’ять.

Коли людина перебуває в екстремальному стані, всі її зусилля спрямовані на те, щоб уникнути стресу, і вона може сказати що завгодно, аби припинити страждання.

А міжнародні стандарти і законодавство України регламентують: докази, зібрані шляхом тортур, не можуть використовуватися в суді. 

"Катування не працюють. Коли людину катують, вона скаже те, що від неї хочуть почути. Людина зазвичай не буде терпіти біль заради правди та справедливості.

Більше того, катування завдають державі великих збитків. Ми витрачаємо сотні тисяч євро за позовами до Європейського суду з прав людини, де розглядається навіть не сам факт катування, а те, чи було проведено розслідування", – розповідає експерт Центру інформації про права людини Маргарита Тарасова.

Асоціація з превенції катувань проводила дослідження у 16 країнах про те, які запобіжники від катувань реально працюють: гарантії під час затримання, моніторингові механізми, розслідування, механізми подання скарг.

Виявилося, що найкращим запобіжником від катувань є гарантії під час затримання: це доступ до адвоката, можливість повідомлення родичам та інше.

При цьому в Україні катування майже не розслідуються. У минулому році за статтею катування (ст.127 ККУ) до суду направлено всього 9 проваджень.

Більшість таких справ кваліфікують як перевищення службових повноважень, пов’язаних з насильством(стаття 365, частина 2 ККУ). Але і їх направляється щороку до суду не більше 15-20.

Чи є альтернатива?

Альтернатива катуванням як інструменту отриманням свідчень уже давно існує. Це так зване "процесуальне інтерв’ю", коли ціллю є не зізнання, а збір точних даних, кажуть фахівці.

"Треба запроваджувати метод ведення допитів, як, наприклад, у Норвегії або Британії. Вони вже довели, що інтерв’ю з підозрюваною особою за всіма канонами збільшує вірогідність отримання правдивої інформації. Річ не в тому, що британці більш гуманні або люблять підозрюваних. Річ у тім, що насильство неефективне", – каже Бєлоусов.

Цей підхід, наприклад, використовували у 2011 році в розслідуванні теракту, який здійснив Андерс Брейвік. Інтерв’ю в стилі Опри Вінфрі дозволило поліцейським точно встановити, чи діяв Брейвік самостійно. А зібрані за всіма правилами докази дозволили засудити терориста.

Але зміна підходів до розслідування повинна відбуватися на всіх етапах слідства.

"Якщо поліцейський проведе чудове інтерв’ю, а прокурор буде в нього вимагати зізнання, як це зараз відбувається, система не буде працювати. Або потім суддя сприймає зізнання як норму.

Уявімо ситуацію, коли, наприклад, завдяки катуванню підозрюваного знайшли реальний ніж, яким вбили людину. Доказ реальний, але як його отримали? За законом цей ніж не можна вважати доказом. Але це проблема для слідства, і тоді метод отримання ножа прикривається.

Це виклик для системи. Тому треба працювати не лише з поліцією, а з усією правоохоронною системою", – говорить Бєлоусов.

В Україні треба впроваджувати програми навчання правоохоронців новим методам збору доказів та "британському стилю" взаємодії з підозрюваними та свідками: встановленню контакту, спілкуванню "на рівних".

До речі, правозахисники кажуть, що ситуація ускладнюється й тим, що зараз слідчі перевантажені: вони займаються розслідуванням і дрібних порушень, і тяжких злочинів, не маючи часу на якісну роботу по кожному випадку.

Дослідження показують, що однією з головних причин існування катувань є й безкарність правоохоронців за такі дії. Саме тому треба якнайшвидше впроваджувати ефективний механізм розслідування злочинів, що вчиняються поліцейськими, за стандартами Стамбульського протоколу.

"Треба впроваджувати Стамбульський протокол як стандарт документування катувань для подальшого ефективного розслідування. Медик, який побачив можливі наслідки катувань, повинен негайно повідомити правоохоронцям, щоб було призначено експертизу і проведено розслідування. Але в нас цього майже не відбувається", – каже Тарасова.

Але головне, за словами експертів, – це зміна позиції суспільства, яке наразі толерує катування.

"Серед усіх країн у Раді Європи в Україні катування найбільш поширені. Це свідчення того, що ми не можемо це явище подолати. Питання катування – не лише питання психічного стану працівника правоохоронного органу. Це системне явище для України", – говорить Бєлоусов.

Експерти наголошують: українці повинні зрозуміти, що катування є неприпустимими в сучасному демократичному суспільстві, оскільки жодна людина не застрахована від того, щоб не стати жертвою тортур.

Коли суспільство сформує запит на якісну роботу правоохоронців, де тортурам немає місця, тоді вони будуть змушені змінювати підходи.

Тетяна Курманова, Центр інформації про права людини, спеціально для УП