Как коалиция признала Путина "новым" президентом РФ

"Краще пізно, ніж ніколи".

Саме цими словами можна охарактеризувати рішення українських парламентарів про заяву ВР щодо невизнання Україною легітимності виборів президента РФ у Криму та Севастополі.

Заяву, яку народні обранці спромоглися "народити" за чотири дні після проведення "виборів" Путіна, у тому числі й на території окупованого українського Криму.

Хтось може сказати: що таке чотири дні? Деякі законопроекти можуть "припадати пилом" у стінах української законодавчої обителі роками! Але в цьому випадку таке порівняння не зовсім коректне, адже йдеться про територіальну цілісність України та її суверенітет.

Ще більш переконливо це твердження звучить і через такі факти:

– Ще на початку березня Верховна Рада своєю постановою-зверненням закликала міжнародну спільноту протидіяти проведенню виборів президента РФ в окупованому Криму і не визнавати їх результатів у разі, якщо останні все ж буде проведено.

– Не менш оперативно на вже здійснений факт проведення "виборів" Путіна відреагував президент Петро Порошенко, який назвав вибори президента Росії в цілому "фількіною грамотою".

– 19 березня на "вибори" відреагував і голова ВР Андрій Парубій, який виразив сподівання, що парламент не затягуючи ухвалить постанову про визнання нелегітимним новообраного президента Росії.

"У цій постанові буде зазначено, що Верховна Рада не визнає легітимність виборів президента Російської Федерації, їхніх результатів, правових наслідків та, відповідно, актів нелегітимно обраної на цю посаду особи", – роз’яснив спікер.

– А українське МЗС на чолі з міністром Клімкіним уже на наступний день після "голосування" передало главам МЗС країн ЄС список зі 140 прізвищ, задіяних в організації та проведенні незаконних виборів у Криму, очікуючи, що проти них буде запроваджено санкції.

На фоні такої надоперативності, продемонстрованої українською стороною раніше, затягування з голосуванням щодо невизнання "виборів" Путіна під куполом виглядає щонайменше дивним. Бо як же можна шукати підтримки ззовні і при цьому самим не робити необхідних політичних кроків?

У принципі, до безвідповідальності народних обранців, які то на роботу не ходять, то законопроектів не те, що не реєструють, але й не читають, всі давно звикли. Але тут дещо інше.

Справа в тому, що після проведення так званих "виборів" президента РФ у Верховній Раді було зареєстровано аж три проекти парламентських постанов щодо невизнання результатів цього вияву російської "демократії".

Цікаво, що підтриманий у сесійній залі проект виявився тим, що "найсвіжіший", – зареєстрований 22 березня, у день свого ухвалення.

Тому виникають логічні питання: навіщо аж три проекти? У чому різниця? Чому так затягнули?

Для початку трішки аналізу всіх трьох документів.

Найголовнішим меседжем, що звучить у проекті постанови ВР №8153 від 19 березня 2018 року є теза про те, що вибори президента РФ на території окупованого Криму є незаконними.

А тому, за загальним принципом права – "Jus ex injuria non oritur" ("Право не може виникнути з правопорушення"), результати виборів президента РФ у цілому також нікчемні.

У своєму зверненні парламентарі закликають світову спільноту до санкцій щодо кожної особи, причетної до організації цих виборів у Криму.

У проекті постанови №8168 від 19 березня 2018 року та проголосованій постанові №8168-1 від 22 березня 2018 року вказується, що вибори президента РФ у Криму є протиправними.

Результати цього голосування є нікчемними та не можуть свідчити про зміну статусу півострова, визначеного Конституцією України.

Крім того, у документах наголошується, що істотні обмеження виборчих прав росіян, а також неправомірне зарахування понад 1 мільйона голосів з Криму суттєво спотворюють результати голосування в цілому, "закономірно ставлячи під сумнів їх легітимність".

Виходячи з вищезазначеного, у проекті №8153 українські парламентарі просять міжнародне співтовариство застосовувати всі можливі види санкцій до представників окупаційної адміністрації РФ, причетних до організації і проведення нелегітимних виборів, а також до порушення основоположних прав і свобод людини.

У проголосованій же постанові підсумкове прохання дещо видозмінили. Так, тепер Україна просить міжнародне співтовариство застосовувати додаткові санкції проти РФ та персональні санкції (обмеження) до осіб, причетних до організації і проведення незаконного голосування під час виборів президента РФ в окупованому Криму та Севастополі.

Підводячи підсумки нормативного аналізу, можна дійти досить цікавого висновку: суттєвої різниці між проектами №8168 та №8168-1 немає.

Ними обома не визнаються вибори президента РФ на території окупованого Криму, в обох документах прослідковується досить чіткий натяк на сумнівність результатів цих виборів у цілому на території РФ, а також міститься прохання до світової спільноти вводити санкції проти осіб, причетних до організації незаконних виборів у Криму.

Голосування ж за проект постанови №8153 навпаки – фактично означало б невизнання Україною виборів президента Росії в цілому.

А тепер змістовно: чому не проголосували за невизнання президента Путіна?

Як в українському МЗС, так і представник президента в парламенті Ірина Луценко наголошували: такий крок суттєво ускладнить дипломатичні переговори, у тому числі й звільнення українських полонених.

Що ж, логіка в таких заявах дійсно є. По-перше, тому що дипломатичний фронт – також фронт, і він прийнятніший у контексті збереження людських життів, аніж воєнний. По-друге, зрозуміло, що міжнародна спільнота навряд чи визнає вибори президента РФ недійсними в цілому.

Але з іншого боку, нагадаю, у зв’язку з так званими виборами до російської Держдуми в Криму 20 вересня 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову про невизнання Україною легітимності виборів до Держдуми Федеральних зборів РФ сьомого скликання, їх результатів і правових наслідків та, відповідно, їх складу, повноважень, актів та рішень.

Таким чином, не зрозуміло, як ситуація змінилася сьогодні, аби мати підстави не ухвалювати аналогічне рішення. Чи у 2016 році ми зробили помилку?

І найцікавіше: беручи до уваги той факт, що проекти №8168 та №8168-1є практично ідентичними, пояснення того, чому народні депутати підтримали саме ініціативу під номером №8168-1, лежить на поверхні.

Аби це зрозуміти, достатньо всього-на-всього порівняти політичну належність авторів обох законопроектів.

Зробивши це, легко дійти до висновку, що проголосоване рішення є продуктом політичного компромісу, який дозволить відчувати себе залученими до такого надважливого рішення представникам багатьох політичних сил, а також вдало презентувати цей факт українському суспільству.

В обмін на таку преференцію – голоси за документ у сесійній залі.

Різнорідні заяви політичних лідерів щодо питання невизнання "виборів" Путіна перед голосуванням за відповідне рішення в парламенті, діаметрально протилежні по своїй суті проекти партнерів за коаліцією, проекти-клони під різним авторством – все це свідчення того, що не все так добре в коаліційній сім’ї, і єдності серед українських парламентарів навіть щодо таких надважливих питань бракує.

Що ж, це політика. І з цим можна було б змиритися. Бо політика вона така – завжди будуть власні інтереси, торги, переговори, компроміси.

Але ось той факт, що поки ці політичні торги відбуваються, Україна втрачає в оперативності щодо боротьби за власну державність, це справді сумно.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП