Бьет – значит любит? В Украине ужесточили ответственность за домашнее насилие

Насильство в сім’ї – чи не найголовніша проблема українського суспільства. За даними досліджень, більша половина населення України тією чи іншою мірою потерпала від насильства в сім’ї впродовж свого життя.

У більшості населення насильство асоціюється з заподіянням тілесних ушкоджень. Але домашні тирани не зупиняються лише на фізичних знущаннях, застосовуючи сексуальне, психологічне та економічне насильство.

Жертвами домашнього насильства стають не лише жінки та чоловіки. На превеликий жаль, від цього ганебного явища страждають і діти.

Більшість таких жертв протягом багатьох років терплять словесні образи, погрози, приниження, залякування, умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів та навіть діяння сексуального характеру, які вчиняються без згоди особи.

Усе це відбувається в цивілізованій державі у ХХІ столітті лише тому, що жертви замовчують такі випадки та не притягують до відповідальності своїх кривдників. Бо, за статистикою, менше 23% постраждалих звертаються за допомогою.

Для сучасного суспільства проблема насильства є дуже актуальною, оскільки воно передається як модель поведінки дітям від батьків, що зумовлює його існування віками.

Насильство в сім’ї є основою існування насильства в суспільстві, оскільки сім'я є одним з агентів соціалізації дитини.

Дитина, яка виросла в сім’ї, де були прояви сімейного насильства, не відносить таку поведінку до девіантної, а вважає її нормою та переносить цю поведінку в свою майбутню сім’ю.

Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" запроваджено суттєві зміни щодо механізмів захисту дітей і жінок від домашнього насильства, розширено перелік існуючих інструментів, які може бути використано для запобігання та протидії будь-яким проявам насильства.

Однією з суттєвих змін стала втрата значення факту спільного проживання осіб між собою та ведення спільного господарства для можливості інкримінування протиправного діяння як домашнє насильство.  

Це оновлення має вагоме значення, адже постраждати від насильства можуть будь-які особи, які мають або мали родинні зв’язки або бажають вступити у шлюб та створити родину, виховують спільну, рідну або усиновлену дитину.  

Це надало змогу суттєво розширити коло осіб, які можуть постраждати від проявів домашнього насильства.

Отримати захист від кривдника можливо через терміновий заборонний припис і обмежувальний припис. Основним їх призначенням є усунення потенційної можливості спілкування кривдника та постраждалої особи з метою попередження насильства в майбутньому.

За ініціативою поліції або за заявою постражалої особи до кривдника може бути застосовано терміновий заборонний припис, який діє 10 діб.

Протягом цього періоду зловмисникові заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. За невиконання винесеного припису передбачено накладення штрафу, громадські роботи або адміністративний арешт.

Постраждала особа або її представник мають право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, термін застосування якого – до 6 місяців.

Зазначені заходи не є покараннями (ані адміністративними, ані кримінальними). Це – так звані запобіжні заходи, які дозволяють державним органам оперативно зреагувати на факти домашнього насильства, припинити його вчинення та усунути загрозу повторного насильства.

Проте застосування таких заходів зовсім не означає, що кривдника не притягнуть до адміністративної або кримінальної відповідальності за наявності підстав.

За умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства встановлюється кримінальна відповідальність.

За такі дії особа буде нести покарання у виді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Закон передбачає створення притулків для жертв домашнього насильства, де вони зможуть жити й отримувати необхідну юридичну, медичну і психологічну допомогу в разі, якщо не можуть повернутися додому, бо їхнє життя і здоров’я під загрозою.

Крім того, закон зобов’язує державу створювати й підтримувати розвиток національних "гарячих ліній", за якими можна буде отримати оперативну інформацію про те, як захистити себе і дітей, куди звернутися за допомогою.

Тетяна Єгорова, начальник Головного територіального управління юстиції в Харківській області, спеціально для УП