Антикоррупционный суд: опыт других стран не для нас?

Законопроект про створення Антикорупційного суду проголосовано в першому читанні.

Можна видихнути?

Хіба щоб відразу вдихнути і братися за правки, без яких не тільки друге читання неможливе, а й узагалі буде втрачено саму ідею Антикорупційного суду.

Я вже згадував про те, що з Антикорупційним судом затягувати не можна. У політикумі витає дух виборів – і хтозна, як складеться: ще в багатьох політиків рильце в корупційному пушку.

Уже є перше читання – і ти, депутате, втихомирся! А ні.

Про досвід інших

Вчитися треба на помилках, і бажано – на чужих. А якщо так не завжди виходить (поки сам лоба не наб’єш…), то принаймні не знати про досвід інших країн щодо Антикорупційного суду було би щонайменше глупством.

За даними експертів, на сьогодні Антикорупційні суди діють у 20 країнах. Більшість – пристойно корумповані країни Азії та Африки. Фактично, з них лише три європейські країни. Україна має шанси стати четвертою.

Прикро, звичайно, бути в такому переліку в одній шерензі з "банановими" республіками. Але любім, Боже, правду. Виплекали таку корупцію, то нема чого загортати все в папірці, слід братися до роботи.

І тут варто зауважити, що фахівці зазначають: саме в азійських й африканських країнах Антикорупційні суди демонструють високу ефективність.

Постає запитання: якщо українські реалії в плані корупції надзвичайно схожі з їхніми, то чому ж не скористатися цим досвідом? На війні всі засоби згодяться, хіба ні?

А тепер про європейський досвід – про Словаччину. Як на мене, він для нас дуже показовий. І зараз зрозумієте, чому.

Закон про створення Антикорупційного суду словаки ухвалили ще у 2003 році, а суд запрацював тільки через два роки. Причини створення такого органу більш ніж зрозумілі – прагнення зруйнувати зв’язки, що існували між суддями, адвокатами, прокурорами та організованою злочинністю.

Антикорупційний суд Словаччини формували з нових суддів. Їм запропонували високу суддівську винагороду, особисту охорону, забезпечення їхнього захисту.

Перші роки роботи суду, за словами самих же словаків, були не безрезультатними: акумулювали спеціальні знання, розірвано деякі локальні злочинні зв’язки, успішно завершено кілька справ.

Та далі сталося те, чого, гадаю, варто боятися й нам.

Сценарій більш ніж очевидний. Антикорупційний суд став дуже незручним.

Його діяльність викликала незадоволення деяких політиків (з мотивами тут зрозуміло) і суддів звичайних судів (вони заявляли про дискримінацію, бо ж "антикорупційні" судді мали значно вищу зарплату).

Врешті, у 2009 році – конституційне оскарження, і закон про спеціалізований антикорупційний суд скасовано.

Такий собі досвід від протилежного, щоб знати й діяти на випередження.

Бо ж треба усвідомлювати: в Україні закон про створення Антикорупційного суду було винесено на розгляд і ухвалено всупереч позиції президента, але під тиском міжнародної спільноти.

Про конструктив

Друге читання, за найоптимістичнішими прогнозами, може бути за півтора-два місяці. Звісно, якщо ніхто з Банкової не вставлятиме палиць у колеса.

Що ж до парламенту, не повірите, але багато нардепів з різних фракцій і позафракційних готові спільно вносити правки в проголосований у першому читанні закон, аби не затягувати процес.

Отож, ось головні речі, на яких буду наполягати з колегами:

Питання підсудності: у законі треба чітко прописати, які справи будуть у компетенції Антикорупційного суду.

Аби його просто не завалили матеріалами, і він не потонув у паперах. Наполягаємо – цей суд має розглядати лише ті справи, які розслідує НАБУ.

Питання формування самого Антикорупційного суду: треба максимально забезпечити механізм, який буде сприяти повній незалежності цього органу Феміди.

У президента дуже велика спокуса зробити суд підзвітним собі. Треба йому допомогти здолати цей неприродний потяг. А тому, переконаний, міжнародні партнери мають не тільки давати рекомендації, а й мусять мати право вето щодо кандидатур у судді цього суду.

Строки формування суду: з очевидних і не раз озвучених причин – зараз, а не після президентських виборів.

Фінансування: слід забезпечити повне фінансування суду, аби він міг фізично запрацювати, а не залишився лише потугами на папері.

Ну і ще такий відомий всім нюанс – навіть найкраща ідея, не підкріплена матеріально, приречена на провал. А в нашому випадку окреме фінансування ще й збільшує шанси на фаховість та незалежність майбутнього органу.

Амбіції на бік – і гайда до роботи, панове! Корупція сама себе точно не знищить.

Любомир Зубач, народний депутат України, спеціально для УП