Выборы Путина: виноват не режим, а сами россияне

Верхом цинізму і невиправданої політичної пихи є те, що "вибори" Володимира Путіна цьогоріч відбудуться 18 березня – у четверту річницю анексії Росією українського Криму.

Мало того, чинний монарх і головний "кандидат" на президентський трон не лише напередодні відвідав півострів, безсумнівно, з агітаційними цілями, але й планував проголосувати за себе саме в окупованому Криму!

Слово "вибори" недарма взято в лапки, адже ні для кого не секрет, що в путінській Росії це слово реального політичного наповнення не має.

Так само, як невипадково вжито словосполучення "вибори Путіна", бо ж щодо результатів майбутнього "волевиявлення" росіян мало в кого виникають сумніви. Але найстрашніше навіть не це.

14 березня в Москві російські опозиціонери Ілля Яшин та Володимир Мілов презентували експертну доповідь "Путін. Підсумки. 2018" про реальні досягнення Росії за роки правління фактично незмінного останніми роками російського президента.

Варто зазначити, що це не перша подібна доповідь, яку опублікували російські опозиціонери. Так, у 2008 році під авторством нині покійного Бориса Нємцова і того ж Володимира Мілова вийшла публікація під назвою "Путин. Итоги – 2008", яку було доповнено у 2010 році.

Як і попередні, цьогорічна публікація побудована на основі аналізу відкритих даних Держстату. Займає вона аж 68 сторінок, але основна суть зводиться до висновку:

"У Росії заявляють, що за роки президентства Путіна Росія "встала з колін", "добилася неймовірних успіхів, впливу і процвітання". Автори цієї доповіді з цифрами та фактами в руках показують, що все це – не більше, ніж блеф".

Аргументуючи своє твердження, Яшин і Мілов наводять такі аргументи:

– Останні роки могли стати "золотою добою" для Росії, оскільки лише від продажу нафти і газу виручка становила 3,3 трильйона доларів:

"На ці гроші можна було відбудувати нову країну – з новими дорогами, житловим фондом, соціальною інфраструктурою. Але все це кудись незрозумілим чином випарувалося";

– Уряд скорочує витрати на соціальну сферу, позаяк наближені до президента отримують мільярди. За час правління Путіна число мільярдерів у країні зросло з нуля до сотні:

"Блиск Рубльовки і злидні по всій решті країни. Сяючі новісінькі будівлі державних монополій у центрі будь-якого російського міста – і повна розруха навколо";

– За останні 18 років кількість чиновників подвоїлася і майже вдвічі перевищує кількість чиновників за радянських часів;

– Путін створив корумповану державу і провадить політику, через яку Росія опинилася в міжнародній ізоляції;

– "За путінські військові авантюри за кордоном Росії доводиться платити чималу ціну".

Крім прямих витрат на військові операції за кордоном, останніми роками різко зросли витрати на компенсації членам сімей загиблих військовослужбовців.

Якщо в 2016 році на ці потреби закладалося 7 мільярдів рублів, то за останні роки – 20-21 мільярд рублів, а у 2020 році цей показник має зрости до 23 мільярдів рублів;

– Яшин підкреслює, що Росія за Путіна перестала бути передбачуваною для світу: "Спочатку він приєднав шматок іншої держави, тепер загрожує світу ядерними ракетами";

– Невпинно ростуть витрати на державну пропаганду: "Добре оплачувані чиновники від держпропаганди – запорука путінського спокою і можливість продовжувати безкарно грабувати країну".

Чесно кажучи, під час аналізу тексту доповіді виникає змішане відчуття. Можливо, факт агресії РФ щодо України й та кров, яку проливають російські найманці на нашій землі, добряче так придушує, здавалося б, природне почуття жалю до росіян, яке повинне було б виникнути в цьому випадку.

Та відкидаючи емоції, сформуємо холодні висновки.

Перше – враховуючи, що подібна доповідь вийшла в Росії ще у 2008 році, можна говорити про деяку системність роботи російської опозиції, що не може не тішити.

Друге плавно витікає з першого: попри шалений тиск з боку Кремля (обшуки в типографії, вилучення тиражу публікації і навіть вбивства головного автора серії доповідей Бориса Нємцова) "Путін. Підсумки.2018" таки презентували.

А це – свідчення того, що зародки здорової адекватної опозиції в Росії все ще є. А тому є і шанс на зміни, бодай у неблизькому майбутньому.

І найголовніше – особисто в мене статистика, наведена в доповіді, не викликає здивування, адже ні для кого не секрет, що РФ – "держава-бензоколонка". Що отримує надприбутки від енергоресурсів і витрачає їх на живлення корупції та безкінечних воєн.

Більш цікавим є те, наскільки важко було авторам опублікувати доповідь, що ґрунтується на відкритій абсолютно для всіх статистиці. Адже, як стверджують автори, типографії одна за одною відмовлялися від друку, боячись закриття.

Хоча навіть не так. Звісно, критика і путінська Росія – речі несумісні, тому вся ця історія логічна.

Вражає інше: цими відкритими даними фактично не цікавиться російське суспільство, що стабільно демонструє шалені відсотки довіри до вічного президента! Ось це справжня біда. Розумієте?

Тому не виникає жодного сумніву, що 18 березня це саме російське суспільство зробить те саме. Так, говорять, що виборів у Росії нема, що Путін не балотується в президенти, а "йде".

Проте навіть якщо б волевиявлення в цій країні сьогодні було дійсно демократичним, що б змінилося? Питання риторичне.

Допоки не зміниться суспільна свідомість, не зміниться й путінський режим, на жаль.

А боротьба за суспільну свідомість, тим паче в умовах існування такої надпотужної провладної пропагандистської машини, – справа ой яка нелегка.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП