Когда гранаты – не единственное оружие. Чем еще опасна Савченко

"Мене розпирало від сміху. Але я старалася бути серйозною. Приїхали на базу і тут почалося... Прибігли медики спитати, чи не вколоти мені заспокійливе? Послала на**й! Автомат мій по-тихому забрали. Щоб раптом що не перестріляла півбази і сама не застрелилася :)".

Так весело Надія Савченко описує свою миротворчу службу в Іраку в 2004-2005 роках в автобіографічній книзі "Сильне ім'я Надія".

Переполоху в розташуванні українських миротворців передувала втеча Савченко з військової бази з гранатами в наплічнику. Так вона висловлювала протест чоловікам-військовослужбовцям, яким хотіла довести, що вони – погані бійці, бо не можуть впильнувати солдата на базі.

Миротворця Савченко "на прогулянці" в зоні бойових дій затримали американські солдати. Як вона сама описує, американцям довелося зв'язуватися з Пентагоном, який передав дані про затриманого зі зброєю солдата в Київ.

Далі Київ вийшов на зв'язок з Багдадом, звідти дані передали в Ель-Кут, і вже тільки потім – на базу українських миротворців в Ес-Сувейру.

Ця історія для Савченко закінчилися не лише міжнародним переполохом, позбавленням її особистого автомата, але й достроковим висланням додому.

В автобіографічній книзі жодного натяку на докори сумління в Савченко через цей випадок не виявлено. Навпаки, Надія згадує про пригоду зі "смайликами" та зловтіхою над своїм командуванням.

"На мене подивитися приїхав сам командир бригади! Генерал Папко! Йому на мене пальцем показали. Мовляв, ось вона! Ця заноза в ср*ці!!! :) І що мені рот не закрити – теж розуміли. Хіба вбити! Тому, що робити – не знали...", – завзято оповідає миротворець Савченко.

За понад десять років після цієї історії вже політик Надія Савченко далі залишається "занозою", з якою не знає що робити тепер уже політична верхівка країни.

"Заноза" виявилася не лише незручною, але й небезпечною. Навіть якщо звинувачення в підготовці нею терактів не підтвердиться, небезпека її полягає у власній самооцінці і сприйнятті реальності. А ще в одержимості ідеями, наслідки від втілення яких її, схоже, не сильно хвилюють.

Через одинадцять років Савченко пішла в "самоволку". Цього разу до бойовиків ОРДЛО. А потім – на альтернативні перемовини в Мінськ. На цей раз своїм вчинком вона хотіла довести, що офіційні перемовники не вміють домовлятися по звільнення заручників.

Як і в ситуації з Іраком, у прямих розмовах з бойовиками Савченко не дуже переймалася міжнародними наслідками таких дій.

Вона намагається переконати з телеекранів і на зустрічах з людьми, що їй під силу не лише звільнити заручників, а й переписати Конституцію, перезапустити політичну систему і навіть керувати країною в ролі президента.

Савченко приміряла на себе і роль новітнього В'ячеслава Чорновола. Не лише тому, що прагнула "вести "Рух" як партію, яка забута, (...) і цю партію я заведу в Раду".

"Нехай я стану тим вогнем, який так само згорить, але дасть Україні майбутнє. Я до цього готова", – пафосно анонсувала старт самостійної політичної кар'єри Савченко, згадуючи при цьому про дисидента та лідера українського національного відродження кінця 80-х років.

Вона ніколи не соромилася порівнювати себе з великими історичними і навіть біблійними постатями.

"Коли Ісус ішов, багато хто казав, що його не знає", – посиланням на Святе Письмо в одному з телеефірів відреагувала на критику на свою адресу Савченко.

А от порівнювати себе з Жанною д’Арк вона не стала. Мовляв, французька рятівниця нації зарано здалася.

Переповідаючи одну з версій біографії Жанни д’Арк, Савченко розповіла, що та насправді не згоріла, а почала відчужене життя і створила сім'ю.

"Просто грюкнути дверима і піти в ліс я не маю права і не зроблю. Я буду битися в цій системі до кінця: або я буду мертвою, або зможу щось змінити. Нема більше мені просто за що віддавати своє життя... Я буду йти цим шляхом до кінця", – заявляла Савченко через місяць після звільнення.

У багатьох заявах Савченко просочується патологічне бажання (чи то декларування такого бажання) віддати своє життя за ідею.

Якщо під час її голодування в Росії – "Я була на двох війнах і готова померти в ім'я справедливості" – це сприймалося як неабиякий героїзм, то зараз більше насторожує і вказує на месіанство, якщо не на манію величі.

"За правду боротися, жити і помирати ніколи не страшно", – вкотре заявила нардеп про свою готовність померти, коли 15 березня її звинуватили в підготовці теракту в стінах парламенту.

З перших днів після повернення Савченко з російської в'язниці її стан взялися оцінювати психологи. Пояснювали нетипову поведінку стресом після ув'язнення, "специфічним психотипом" правдоборця. А ще – "щирістю та розкутістю".

Проте з кожною її новою заявою та вчинком з'являлися нові "діагнози".

"Недалека людина може себе уявляти великою. При цьому нею легко маніпулювати через її велике бажання виділятися та бути значимою. Так, можна і кухарку посадити за штурвал літака, але чим це закінчиться? У політиці треба мати витримку, хитрість та розум", – каже автору директор київського "Центру з нейролінгвістичного програмування" Герман Дель.

На його думку, люди часто плутають "неадекватну самооцінку" Надії зі щирістю.

"Мені сказали, що я повернулася з такою силою, мене настільки боялися, навіть в уряді, Верховній Раді і президент, що якби я в ту хвилину сказала: "От вони стріляли на Майдані", то їх би натовп порвав на шматки, не думаючи.

Якби я сказала в ту хвилину: "Розпустить Верховну Раду! Вийти народним депутатам з цього фарсу, цирку, з цієї штучно створеної системи. Давайте збудуємо нову Україну!" – вони б вийшли. Якби я сказала, що президент не має права бути президентом, це б подіяло тоді", – вражала вірою у власну впливовість Савченко в інтерв'ю до річниці звільнення з в'язниці.

Те, наскільки легко маніпулювати одержимою власною значущістю Савченко, колись показав журналістський експеримент.

Тоді вона за першим дзвінком незнайомої їй особи, яка представилася "людьми Захарченка", ні з ким не порадившись, стрімголов побігла на зустріч, щоб поговорити про відкриття посольства "Л/ДНР" у Києві.

Поки опоненти Савченко відводять їй роль "корисного ідіота", вона ж на себе приміряє безліч інших ролей. Від миротворця з окупованими територіями до лідера народного повстання.

"Я зрозуміла: не виходить робити політику, роби революцію", – заявила з нагоди річниці свого звільнення та політичної кар'єри Савченко.

Хоча ще в перший місяць після звільнення в інтерв'ю "Українській правді" вона виступила проти можливого "третього" Майдану, бо "люди прийдуть зі зброєю, і це будуть великі похорони всієї України".

А вже зараз Савченко каже, що "військовий переворот в Україні – це досить очікувана і, напевно, досить правильна подія".

"Я некерована, непередбачена і третє слово не перекладається", – так сама себе, ніби хизуючись, охарактеризувала Савченко в одному з давніх телеефірів. Симптоматично, що свою непросту вдачу вона вважає перевагою, а не проблемою.

Наскільки масштабними можуть бути наслідки цієї некерованості та непередбачуваності, помножені на брак освіченості, залежить не лише від якості роботи спецслужб і можливості оперативно виявляти гранати в сумці нардепа. А й від її впливовості на масову свідомість, тобто від її медійності.

Зброєю Савченко можуть бути не лише гранати, але й тези, які вона тиражує через ті медіа, які регулярно запрошують її на ефіри.

Безупинне звинувачення української влади чи не в "усіх гріхах", постійна концентрація на "війні з внутрішнім ворогом" і вже навіть заклики до перевороту – це закладення вибухівки в суспільних настроях.

І поки для "мінування" в Савченко є непоганий ґрунт. Її продовжують запрошувати на телеефіри, її цитують, у її бік лунають оплески глядачів – навіть після заяв генпрокурора про підготовку нею теракту в стінах парламенту. А, можливо, і завдяки цим заявам.

Адже 53% глядачів, що перебували в студії телепроекту за участі Савченко, проголосували "за" "антивладний заколот".

Те, що заяви нинішніх "антизаколотників" чомусь часто повторюють тези проросійської пропаганди, прихильників "заколоту", схоже, не насторожує.

Зупинити Савченко в її амбіціях, самооцінці, самовпевненості та в "слові, яке не перекладається", може ігнорування її в медійному просторі.

Проте поки вона буде корисною тому, хто керує цим простором, вона махатиме з екранів "гранатами".

Мар'яна П'єцух, журналіст, спеціально для УП