Антикоррупционный суд: завтра может быть поздно

Ще кілька місяців тому представники провладних фракцій у парламенті повторювали, як мантру: "Який антикорупційний суд? Це ж практика країн третього світу! А Україна – не якась там "бананова" республіка. Нам треба орієнтуватися на європейські країни, де антикорупційних судів немає".

Проте з’явився висновок Венеційської комісії – і риторика різко помінялася.

Звісно, коли така поважна інстанція чітко каже, що потрібен антикорупційний суд, а не якась там палата, знайти відмовки вже важче. Тож і президент, і провладна коаліція змушені дослухатися та нарешті взятися до діла.

Антикорупційний суд – терміни створення, його потенційний склад, аналіз президентського законопроекту – це топ-тема останнього тижня в українських ЗМІ.

А все тому, що більшість міжнародних інституцій, таких як МВФ, Всесвітній банк та Венеційська комісія чітко й недвозначно заявили: антикорупційному суду в Україні бути. Інакше…

Ці "інакше" стосуються і фінансової, і дипломатичної площини.

Тиск і шантаж? Фактично, так.

Утім, на антикорупційній, як і на будь-якій іншій війні, всі засоби добрі. Якщо українська влада не готова добровільно створити, очевидно, такий незручний для себе антикорупційний суд – значить, треба її до цього підштовхнути. І міжнародний інструментарій тут став більш ніж доречним.

Гальмування – теж рух?

Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні. Це точно не про нашу владу в питанні антикорупційного суду.

Нагадаю, про початок судової реформи в Україні оголосили ще у 2016 році, коли було внесено зміни до Конституції. Відтак ухвалили закон про судоустрій. І саме це вважається початком судової реформи.

У цьому ж законі – зауважте, це ще 2016-й рік! – було передбачено створення Антикорупційного суду.

Передбачити-то передбачили, а далі забули?

Гадаю, що не забули, а просто відклали/сховали/загубили (оберіть, що вам більше подобається). Зробили це зі сподіванням "забудеться, минеться".

Відтягували, заговорювали стільки, скільки можна було. Більше як рік законопроект про створення антикорупційного суду не було ініційовано ні президентом, ні урядом.

Зрештою, свій варіант запропонувала група народних депутатів. Його максимально блокували, подали на експертизу до Венеційської комісії.

Але остання владу здивувала: визнала антикорупційний суд легітимною та необхідною для сучасних українських реалій інституцією. Ще одна важлива рекомендація: ініціатива законопроекту має виходити від президента.

У президента не залишилося вибору – законопроект подано. Так, він недосконалий, потребує багатьох правок, у ньому є свої підводні камені. Але з ним потрібно працювати в сесійній залі, розпочати розгляд у першому читанні та вносити потрібні правки.

Зрештою, окрім президентського, до парламенту подано альтернативні законопроекти народних депутатів. Розглядатимуть їх усіх разом, тому є простір для маневру. І братися до роботи слід негайно.

Вибори – наше все

Якщо від сесії до сесії – це про студентів, то від виборів до виборів – це про політиків.

До чого тут антикорупційний суд? Усе дуже просто.

Переконаний, якщо за створення антикорупційного суду не проголосують під час цієї сесії, то вже не проголосують взагалі. Далі – вибори. І невідомо, що вони нам принесуть.

На жаль, ще в багатьох депутатів та посадовців рильце в корупційному пушку. І така структура, як антикорупційний суд, їх лякає. І небезпідставно. Це питання самозбереження.

Так, на словах пропрезидентські партійці вже поміняли свою позицію щодо антикорупційного суду. Але на ділі не все так райдужно й легко. Згадайте народну мудрість – "рада б душа в рай, та гріхи не пускають".

Припускаю, що цього разу в парламенті можуть застосувати таку поширену практику: провладні фракції голосують, але не 90, а 60% нардепів. У результаті – голосів за законопроект, який на словах підтримує більшість, не вистачає.

Отож, голосування за створення антикорупційного суду – своєрідний тест для влади. Бо ж не секрет, що провладні нардепи голосуватимуть так, як вирішать на Банковій.

Якщо закон буде провалено – отже, влада прикриває тили, щоби ніхто не зачепив до наступних виборів.

Може, пафосно звучить, але те, що президент вніс у парламент відповідний законопроект – велика перемога українського суспільства. Однак, знову послуговуючись воєнною термінологією, це – швидше, виграний бій. Наступною битвою стане голосування в парламенті.

І від того, наскільки швидко це відбудеться, залежить успіх всієї воєнної антикорупційної кампанії в Україні. Це ж питання не просто закону, антикорупційний суд ще має запрацювати.

Любомир Зубач, народний депутат України, спеціально для УП