Как власть солгала о зарубежном "передовом опыте" декларирования активистов

"Передовий досвід держав-членів ЄС, а також США". Ось так влада намагалася "продати" суспільству норму про обов’язкове електронне декларування антикорупційних активістів.

У так званому "темнику" від Адміністрації президента, який рік тому оприлюднювала "Українська правда", стверджувалося:

"Особи, які беруть участь у реалізації в Україні […] програм міжнародної допомоги, у роботі громадських об’єднань […] мають вирішальний вплив на формування державної політики та на діяльність ключових органів із запобігання та протидії корупції".

Тому цих осіб слід змусити подавати електронні декларації. Мовляв, подібна норма діє в Латвії, Португалії та Румунії, а також США, де керівний склад неприбуткових організацій повинен оприлюднювати свої доходи.

Українське представництво міжнародної антикорупційної мережі Transparency International вирішило перевірити це претензійне твердження. Ми надіслали запити до представництв Transparency International в зазначених країнах, окрім США (де відділення ТІ не існує).

Проте жодне відділення інформацію щодо використання подібного "передового досвіду" не підтвердило.

Відповіді були такими:

– у Латвії немає вимог до керівників неурядових організацій подавати електронну декларацію за винятком дуже рідких випадків. Наприклад, коли громадський діяч є учасником офіційного урядового комітету, що ухвалює обов’язкові до виконання рішення;

– у Португалії немає вимог щодо будь-якого спеціального розкриття активів неурядових громадських організацій. Там, як донедавна було і в Україні, запроваджені тільки податкові декларації або аудит;

– у Румунії представникам будь-яких НУО також не потрібно представляти подібні декларації.

Винятком є керівництво національних профспілок, а також представники громадянського суспільства, які входять до складу дорадчих чи контролюючих державні інституції органів. Ця норма стосується всіх громадських об’єднань, а не лише антикорупційних.

– у США держава вимагає тільки розкриття зарплат керівників і ключових робітників неурядових організацій.

Таким чином, інформація про "ефективні сучасні форми фінансового контролю НУО", що зобов'язують антикорупційних активістів подавати е-декларації, – фейк. Ніякого "передового досвіду" не існує.

Свою прозорість та підзвітність перед суспільством неурядові організації на добровільних засадах можуть демонструвати іншими шляхами.

Наприклад, Transparency International Україна регулярно публікує річні звіти та фінансові аудити на своєму сайті. Окрім того, організація повністю дотримується українського законодавства про статус неприбуткової громадської організації та подає податкову звітність.

Також українське відділення глобального руху має внутрішні стандарти доброчесності, зокрема політики щодо конфліктів інтересів, спеціальний етичний комітет тощо. Вибори керівних органів та правління також відбуваються на прозорих засадах.

Вважаємо, що президент має послідовно дотримуватись оголошеної, у тому числі в посланні до Верховної Ради, позиції про неприпустимість тиску чи обмежень діяльності неурядових організацій в Україні.

І на ділі продемонструвати підтримку ініціатив громадських об'єднань у сфері боротьби з корупцією та скасувати електронне декларування для активістів як виправлення цієї "спільної помилки президента і депутатів".

Варто відзначити, що ці дискримінаційні законодавчі новації викликали стурбованість низки міжнародних організацій. Так, занепокоєння висловила Організація економічного співробітництва та розвитку в новому звіті в рамках Стамбульського плану дій з боротьби проти корупції.

З цим погоджується і Група держав проти корупції (ГРЕКО), яка в своєму нещодавньому звіті наголошує, що декларування антикорупційних активістів – дискримінаційне, спрямоване на залякування, тож держави закликали українську владу переглянути такі вимоги.

Свобода людини об’єднуватися з однодумцями, щоб реалізувати свої права, – це наріжний камінь демократії й основа громадянського суспільства. Змушуючи звичайних громадян подавати е-декларацію, влада порушує їх право на приватне життя.

Щодо державних посадовців таке втручання виправдано. Адже, отримуючи державну посаду, людина погоджується на певну публічність, тому що має доступ до бюджетних грошей.

Утім, для громадськості вимоги декларуватися є очевидним тиском, бо доступу до суспільних грошей вони не мають.

Тому закликаємо уряд збирати інформацію про діяльність, джерела фінансування та структуру неурядових організацій, не втручаючись при цьому в приватне життя активістів.

А колег по цеху – демонструвати прозорість та підзвітність, публікуючи звіти, аудити та розкриваючи джерела фінансування своїх організацій.

Посилання влади на передовий європейський досвід прозорості третього сектору вкотре не знайшло свого підтвердження на міжнародному рівні, тепер у ще одному звіті від міжнародної організації, ОЕСР.

Олександр Калітенко, експерт з аналізу політики Transparency International Україна, спеціально для УП