Используют ли Big Data на президентских выборах-2019?

Багатьом українським політикам та політтехнологам, які були залучені до виборчих кампаній, не дає спокою слава Cambridge Analytica та Harris Media, які вдало змогли використати масиви великих даних на президентських виборах у США річної давнини, коли переміг Дональд Трамп.

І це, власне, провокує пошук нових рішень, які могли б стати альтернативою вже наявним інструментам комунікації та зробити якусь величну успішну історію.

Водночас українські політики та політтехнологи забувають, що за інструментами Big Data ще мають стояти дії, смисли в заявах, реальна біографія реального політика.

Більше того, якщо ця біографія вже є, то не повинна бути брудною, заплямованою. Адже самі інструменти комунікації й технології не роблять всю політику, вони виключно доносять меседжі.

В Україні практично немає такого великого масиву даних, систематизованої інформації, яка, наприклад, є в США. Але при цьому в Україні існує достатня кількість баз, які за своєю ефективністю інформації можуть легко конкурувати з одним або двома національними телеканалами.

Хто може надати масив даних?

Першим, хто може надати таку інформацію, є державні банки. Тим паче, що кількість клієнтів в останніх значно збільшилася рік тому. Інформація, яка там є, – надзвичайно широка, причому не завжди клієнтів про це повідомляють. Йдеться про відомості щодо покупок, доходів, витрат.

Тобто вони мають надзвичайно великий практично-аналітичний виклик, який може бути проаналізовано і правильно використано.

Інші, хто може надати таку інформацію, – це мобільні оператори. У принципі, вони розуміють середній дохід українця, його локацію, пересування. Ба більше, якщо брати окремі зрізи, то вони можуть надавати контексти того, про що говорять виборці. Але систематизувати такі дані буде надзвичайно складно.

Також до таких джерел можна віднести постачальників інтернет-зв’язку – як мобільного, так і домашнього. Вони теж можуть давати зріз картинки, потрібні заміри, окрему аналітику по тому, що дивляться, читають і чим цікавляться виборці.

Четвертим джерелом інформації можуть стати великі продуктові мережі. Адже саме вони можуть поінформувати про те, що українці їдять, у яких порціях, скільки на це витрачають коштів.

Це насправді може дати реальну об’єктивну картинку бідності населення або його життєвого рівня. Тож це надзвичайно важлива інформація, яка за умови правильної обробки може теж дати серйозні дані.

Наступне джерело, про яке зазвичай мало хто говорить, – це державні бази даних: міністерства, силові органи, правоохоронні та спеціальні служби. Хоча про ці бази даних часто і не згадують, але вони однозначно є.

Інформація, яка там є, може бути практично використана, якщо її правильно систематизувати. Інше питання – формалізація доступу та його законність.

Які є проблеми на шляху до реалізації такого проекту?

– Систематизація. Усі вони розкидані, усі мають різних власників, щоб звести це воєдино, потрібна дійсно кропітка робота і не тільки технічна, але і багато в чому політична.

Наприклад, у вільному доступі інформацію з цих баз даних офіційно купити не можна. Публічно або в інший спосіб законно використовувати її теж не можна.

– Спеціалісти. Цей пункт вирішити простіше, ніж попередній. Однак таких спеціалістів необхідно підготувати, створити з них команду й об’єднати, щоб вони працювали в єдиному пориві.

– Програмне забезпечення. Тут, напевно, найпростіше, тому що на світовому ринку наявна надзвичайно велика кількість контенту з управління такими базами даних, у тому числі і виборчих електоральних кампаній. Тому будь-який продукт можна адаптувати під місцевого замовника.

– Конкурентність. У повному обсязі такі дані може використати тільки влада або фрагментарна частина з великих політгравців. Або, знову ж таки фрагментарно, самі бізнесмени, які мають такі великі об’єми даних, і в тому випадку, якщо самі вирішать балотуватися.

Які альтернативи є у Big Data сьогодні?

У першу чергу, найбільш трендовою альтернативою є Facebook, у силу своїх масштабів, популярності та залежності від нього політиків.

Водночас, останнім часом ця соцмережа частково втратила свій вплив, зокрема через зміну алгоритмів. Тому не завжди може демонструвати такі результати, як, наприклад, телебачення, яке залишається лідером.

Telegram-канали теж набирають достатню популярність в Україні, але вона є неспівставною з Twitter-акаунтами, Facebok-акаунтами чи навіть соцмережами, які вже закрито.

Хоча, наприклад, у Росії це – надзвичайно трендова річ. Також Іран відзначився тим, що на президентських виборах популярність Telegram була досить значною, і ті, хто не допускався на телебачення, вели саме Telegram -канали.

Ринок телебачення ще чекає певний перерозподіл – нові проекти, заточені під президентську кампанію, регіональні проекти, які за якістю будуть не гірше національних.

Але зазвичай ТВ коштує набагато дорожче і дуже часто пов’язано з бюджетом, квотами й потоками, адже сторона переговорів, зрозуміло, – українська олігархія. І їх апетити применшити не можна.

Водночас, зрозуміло, що на Інтернет не готові витрачати і половини того, що витрачається на телебачення в силу ментальності, слабкої переговорної сторони з боку Інтернету та відсутності видимих історій успіху останнього саме в Україні на політичній ниві.

Ще однією альтернативою є персональні зустрічі та агітаційні мережі –один із найстаріших інструментів в Україні, який при тому щоразу демонструє меншу ефективність.

Це відбувається через обмани та роботу груп, які дозволяють на місцях працювати одночасно на 3-4 замовників з часто несерйозним ставленням до замовника.

Мовляв, вас таких за 30 років було. А все одно потім проголосують так, як покажуть по телебаченню.

Точно так само замовник неодноразово не розраховувався з мережами, обіцяв довгострокову співпрацю, яка в 100% випадків завершувалася на наступний день після виборів.

Тому цей інструмент багато в чому застарів, потребує змін, можливо навіть деяких інновацій, системності та додаткових видів перевірки.

Що стосується ЗМІ, то, мабуть, не лише вітчизняні їх представники братимуть участь у наступних президентський виборах в Україні.

Велика кількість скандалів може розгортатися на базі закордонних ЗМІ в Європі, Штатах. Або навіть, як показав останній досвід, натяки західних партнерів можуть друкуватись у таких регіональних медіа, як Al Jazeera.

Також не можна виключати фактор Росії, яка теж у цих виборах буде надзвичайно активною.

Саме тому українські вибори будуть дуже динамічними, хаотичними й надзвичайно насиченими на провокації. Населенню варто бути готовими і тверезо робити власний вибір.

Микола Давидюк, політолог, спеціально для УП