Законопроект о "мажоритарных выборах": шаг вперед, два назад

На фоні "війн антикорупціонерів" та феєричних подій довкола екс-президента Грузії Міхеіла Саакашвілі в інформаційному полі досить несправедливо загубилася не менш цікава подія.

Ще не дійшла справа до другого читання законопроекту про зміни у виборче законодавство щодо введення пропорційної системи з відкритими списками, як у Верховній Раді зареєстрували законопроект, яким пропонується проводити вибори до парламенту виключно за мажоритарною системою.

Звісно, як зазначали українські ЗМІ, голосування за проект закону №3112-1 у першому читанні стало несподіванкою навіть для самих народних обранців, а тому появи деякого опору в майбутньому слід було очікувати.

Зокрема, вірогідним виглядав варіант, коли до другого читання законопроект суттєво змінять, бо ж насправді пропорційна система не надто до душі деяким нардепам, мандатні амбіції яких на майбутнє пропорційна система суттєво утискає.

Але пропозиції повернутися до мажоритарки не очікував ніхто.

Однак це трапилось. І трапилось трішки більше, ніж за місяць від моменту позитивного голосування за виборчий кодекс. Цікаво, що ініціатором повернення до мажоритарної виборчої системи стала досить яскрава особистість – народний депутат Олег Барна.

На його думку, "народ України вже давно переконався, що при системній партійній безвідповідальності та відсутності політичної культури потрібна виключно мажоритарна система виборів". Вона, як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, має низку переваг, серед яких:

– Персональна відповідальність депутата перед виборцями, які за нього проголосували;

– Відносно простий порядок підрахунку голосів, простота адміністрування виборів, зрозумілість виборчої системи та процедури голосування для виборців;

– Праця депутата відбувається в інтересах виборців округу;

– Свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу, а не олігархів, яким належить партія.

Також автор законопроекту констатує, що переважна більшість населення не хоче долучатися до партійної діяльності та бути членами будь-яких партій через повну зневіреність і відсутність партійної відповідальності.

"У зв’язку з цим виникає логічне запитання: чому три відсотки населення мають узурпувати владу?

Таким чином, виключно пропорційна система виборів, яка нав’язується політичними партіями, призведе до того, що народ України буде позбавлений права брати участь у державотворенні, тому що кандидати до Верховної Ради України будуть формуватися згідно з партійними списками, які затверджуватимуться на з’їздах політичних партій, а самі депутати будуть підзвітні партійним проектам", – йдеться в пояснювальній записці.

Чесно кажучи, з такою аргументацією не погодитись дійсно складно, бо ж політична активність українців у плані партійного будівництва залишає бажати кращого. А як формуються виборчі списки партій у нашій країні – це добре відомо. Крім того, не посперечаєшся і з політичною теорією, відповідно до якої саме мажоритарна система вважається найпростішою.

Разом з тим, навіть не аналізуючи недоліків мажоритарки, одразу напрошуються два прості запитання.

Перше. Як відомо, 7 листопада парламентарі в першому читанні проголосували за проект змін до виборчого законодавства, відповідно до якого виборчу систему пропонується змінити не на чисто пропорційну, а на пропорційну з відкритими списками.

Але прихильник повернення до мажоритарки в пояснювальній записці до свого законопроекту не згадав про це жодним словом.

Так, при обґрунтуванні свого законопроекту автори переважно опираються на чинне законодавство. Але ж, по-перше, наразі в нас діє не пропорційна, а змішана виборча система. А по-друге, здається логічним, що, будучи народним депутатом, ти маєш бути в курсі всього, за що голосує Верховна Рада.

Тому доречно було б апелювати, в тому числі, й до законопроекту, який наразі готується до другого читання, де, до слова, мажоритарна складова в якоюсь мірою залишається через систему відкритих списків і преференцій.

Друге. Чи можна погодитися з тим, що раз українці не беруть активної участі в партійному будівництві, то і підтримувати посилення ролі партій у політиці не потрібно?

Адже одним зі стимулів введення пропорційної системи нарівні з явищем "гречкозасівання" на мажоритарних округах якраз і є те, що, пройшовши до парламенту, мажоритарники часто лобіюють власні інтереси, а політичні партії не можуть відповідати за їхні дії.

Ну і зрештою – як не крути, але саме політичні партії з власними програмами, що відображають ту чи іншу стратегію розвитку держави, і є основними суб’єктами політичного життя.

Партії, вони нікуди не подінуться. Тому цей інститут в Україні потребує реанімації та підтримки, а не "добивання".

Тільки реалізуючи таку політику, матимемо шанс у майбутньому отримати політичні партії європейського зразка з власними усталеними поглядами і традиціями. А не політичні проекти, зроблені "під ключ" і під одну особу.

Звісно, як я вже писав раніше, пропорційна система з відкритими списками не є досконалою, як не є досконалою жодна з виборчих систем.

Але мажоритарка в багатомільйонній Україні – уже пройдений етап, який випробувано і пережито.

Наразі для подолання корупції в законодавчій владі, а також підвищення якості української політики необхідно шукати нові ефективні підходи. Потрібно рухатись далі, причому рухатись у правильному напрямку.

І хоча повернення до мажоритарної системи з огляду на рекомендації наших міжнародних партнерів – варіант маловірогідний, проте все ж маємо два діаметрально протилежні законопроекти. А це означає, що ризик, навіть не зробивши кроку вперед, зробити два назад, таки залишається.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП