Децентрализация и добыча углеводородов. Арифметика преимуществ

Можна скільки завгодно говорити про важливість впровадження реформ, але конкретні приклади більш промовисті, ніж тисяча слів. Моя недавня поїздка на Полтавщину вкотре це підтвердила.

Грошова перевага

Протягом трьох років селище Опішня, відоме на весь світ завдяки гончарству, опиралося "спущеній згори" реформі децентралізації і не дуже хотіло об’єднуватись у нову територіальну громаду з сусідами. Та й ті не розуміли, навіщо їм це потрібно.

У розвинутих країнах будь-яка реформа супроводжується роз’ясненням – держава допомагає суспільству зрозуміти переваги змін та як ними можна скористатися. В Україні з цим важче.

Левову частку роботи з комунікації щодо реформи децентралізації взяли на себе неурядові громадські організації, які завзято проводять публічні заходи, консультують службовців центральних і місцевих органів влади, розповідають населенню про переваги реформи.

Проте й це не переконувало Опішню, аж поки дві глобальні ідеї – децентралізація та прозорість видобувних галузей – не перетнулися на рівні простої арифметики на користь об’єднання громад.

В Опішнянській громаді почали рахувати. Нині їхній бюджет складає близько 4 мільйонів гривень. Якщо скласти цей бюджет із сусідськими – вийде приблизно 8 мільйонів.

З нового року, завдяки змінам до Бюджетного кодексу, 5% рентних платежів, які сплачують нафтогазові компанії, будуть зараховуватися до місцевих бюджетів тих громад, районів та областей, на території яких здійснюється видобуток. З початку 2018-го Опішнянська громада має отримати до свого бюджету додаткових 4 мільйони від рентних платежів.

Але якщо Опішня та сусідні селища утворять об’єднану територіальну громаду, то в їхній спільний бюджет надходитиме орієнтовно 12 мільйонів гривень від рентних платежів. Якщо ж до цього додати ще 20 мільйонів від податку на доходи фізичних осіб – отримуємо бюджет у щонайменше 32 мільйони гривень! А це вже зовсім інші можливості для розвитку громади.

Політична перевага

Окрім того, завдяки новим правилам у видобувних галузях, громада отримує прямий доступ до інформації про те хто, що і скільки видобуває на її території. У публічному доступі тепер інформація про видачу ліцензій на користування надрами, обсяги видобутку, сплачені податки, звірки платежів видобувних компаній та надходжень до бюджетів різних рівнів.

А головне – громада тепер має можливість контролю та впливу.

Це й є та важлива антикорупційна складова публічної політики, коли в основі взаємодії держави, бізнесу та громадянського суспільства лежить принцип партнерства та підзвітності. Відтак компанії просто змушені змінювати свої підходи та максимально враховувати інтереси місцевих жителів.

Інфраструктурна перевага

В "Укргазвидобуванні", яке працює на території Опішнянської громади, стверджують, що розвіданих запасів природних ресурсів вистачить ще на 20-30 років. Сьогодні населення Опішні із навколишніми селами складає близько 6 тисяч, з яких десь 650 людей задіяні на виробництві компанії.

При цьому рівень пропонованих зарплат є досить конкурентним. Уже цього року компанія не через обласний бюджет, а напряму працює з громадою щодо соціальних внесків – підписано низку соціальних угод на майже 49 мільйонів гривень, значну частину з яких уже профінансовано. Зокрема, ці кошти пішли на будівництво доріг у периферійних селах.

Щоправда, мешканці маленького села Карабазівка (тут проживає лише з півтори сотні людей), де і здійснюється основний видобуток газу на території Опішнянської громади, нарікають: 50 років даємо газ усій країні, а свої хати й досі опалюємо дровами. Краще б нам газогін провели!

"От об’єднаєтесь у територіальну громаду, матимете кошти і спільно вирішуватимете, на що їх витрачати!", – чують у відповідь.

Аргумент переконливий. І передбачає створення Стратегії розвитку громади.

Не просто вирішення актуальних інфраструктурних та соціальних питань, а далекосяжних: що буде з селами і людьми, коли за кілька десятиліть ресурс газу вичерпається? Як зробити життя в громаді незалежним від газу, безпечним і комфортним для людей? Як використати гончарну славу Опішні та літературну містику сусідньої Диканьки? Відродити силу полтавських земель?

Жодної лірики, це – цілком прагматичні завдання, що можуть стати запорукою сталого розвитку громади. Якщо, звісно, опішнянці не битимуть горщики із сусідами та добре рахуватимуть на майбутнє.

Олексій Орловський, директор програмної ініціативи "Демократична практика" Міжнародного фонду "Відродження", спеціально для УП