Скандал, которого не должно было быть

Останніми днями соцмережі вибухнули активними дискусіями щодо двох минулих ефірів Михайла Саакашвілі на телеканалах АТR і ZIK. Як не дивно, суперечки виникли не з приводу ідей пана Михайла щодо модернізації країни, які ще надто мало відомі широкому загалу.

Приводом для бурхливого обговорення стала позиція двох досить відомих журналісток – Христини Бондаренко і Тетяни Даниленко – які й вели ефіри з колишнім грузинським президентом і нинішнім українським опозиціонером.

Згодом Христина ще й опублікувала на УП колонку, в якій рознесла вщент нетолерантність пана Саакашвілі щодо ведучої та його нерозбірливість у доборі своєї команди.

Врешті, вона висунула йому майже ультиматум із вимогою негайно вибачитися перед нею і її колегою із ZIKу Тетяною Даниленко, з якою  теж встиг посваритися пан Михайло. І з тієї ж причини. Але незважаючи на особливу толерантність грузинських чоловіків до жінок, Саакашвілі вибачатися відмовився.

Несподівано колонка викликала надзвичайний резонанс. Її переглянули більше 10 тисяч читачів і поширили у соцмережах майже 1400(!) разів.

Але, як не дивно, читацький загал у переважній більшості не підтримав наших красунь, народжених в надрах 5-го каналу під брендом української демократичної тележурналістики.

Несподівано читач став на сторону Саакашвілі. Більше того, такої підтримки колишній грузинський президент і нинішній український головний опозиціонер не отримував у соціальних мережах уже давно. І навіть спеціально зарезервовані на підтримку влади хлопці й дівчата, нині відомі як порохоботи, не змогли перебити загальний тренд підтримки.

Що ж спричинило до гострого конфлікту відомих ще по роботі на 5-му каналі журналісток із знаменитим президентом-реформатором?

Цікаво, що і в першому, і в другому випадку темою розмови дівчата обрали не пропозиції Україні відомого в світі реформатора. Виявляється, дівчатам не сподобалося, що в близькому оточенні Михайла перебуває на їхню думку одіозний народний депутат Юрій Дерев’янко, причетний за їхнім вироком до фінансових афер у Мінюсті за часів Януковича. І вони стали в позу зраджених у довірі дітей.

У неупередженого глядача одразу виникає кілька питань. Чому це раптом так синхронно з розривом у один день на двох ефірах виплив народний депутат від 87 округу на Прикарпатті Юрій Дерев’янко, який, до речі, на останніх виборах до парламенту показав найвищий по мажоритарних округах результат – майже 70%. Отож, земляки йому вірять, а київські демократичні журналісти – ні. Ще й нещадно дорікають тим політикам, котрі з ним об’єднуються. Тобто в даному разі – Михайлу Саакашвілі.

В мене особисто немає підстав не довіряти дівчатам-ведучим.

Очевидно, вони знали про якісь скелети у шафі маловідомого ще в країні політика і мали підстави ставити Михайлу гострі запитання щодо Дерев’янка.

Але аргументи для мене як для глядача вони пропонують досить дивні: мовляв, ось у газеті "Дзеркало тижня" про корупційну діяльність Юрія Дерев’янка гостро написав відомий журналіст Юрій Бутусов… Це може бути для вас аргументом, щоб серйозне звинувачення в корупції сприймати на слух із посиланням на думку відомого журналіста? При всій повазі до головного редактора сайту "Цензор.нет" і відомого воєнного оглядача? Війна – війною, а звинувачувати в корупції й доводити кримінальні факти мають відповідні органи.

Тим більше їх нині у нас доволі. І якщо це так, то я дивуюся, чому досі Генпрокуратура, яка так охоче займається опозиціонерами (і тим більше наближеними до Саакашвілі) досі не відкрила кримінальне провадження і не розтрубила на весь світ, що один із головних нині соратників Михайла – корупціонер?

А якщо вона ще цього з якихось причин не встигла зробити, то є найкоротший шлях: запросіть до себе на ефір Юрія Дерев’янка і поставте перед ним запитання, які вас непокоять.

А може в цього чоловіка є на них вичерпні відповіді? Тим більше, що, виявляється, Дерев’янко не був на той час державним службовцем і тому немає підстав його звинувачувати в корупції. І це намагався пояснити Саакашвілі. Але дівчата його не чули.

Я не збираюся вчити цих молодих, але вже досить досвідчених журналісток. Але в нашій професії існує міжнародний стандарт.

Він передбачає доктрину справедливості, де кожна проблема має бути розглянута з кількох точок зору. І найперше дається висловитися людині, котру в чомусь звинувачують. Це – чесно. І це – нині аксіома.

На жаль, цього не тільки не було зроблено, але ведучі – ніби як змовившись – не давали Михайлу Саакашвілі можливості висловитися й навести власні аргументи на захист Дерев’янка.

А ведучий ефіру, який не дає можливості запрошеному в студію висловитися, викликає здивування не тільки в дотриманні норм і стандартів професії, а й певну підозру в заангажованості. І все це дуже тонко помітили глядачі й висловили з цього приводу своє обурення.

Звичайно, політик із світовим ім’ям не мав би з молодими телеведучими, які в даному випадку поводили себе не зовсім професійно, входити в запальну й надто емоційну суперечку.

Це не його рівень. І це не прикрашає Саакашвілі, як і звинувачення, висловлені Христині й Тетяні, в співпраці з владою. Їхня попередня робота не дає підстав для таких висновків.

Справа тут зовсім у іншому.

По-перше, у відсутності гарної професійної школи, або нехтування нею.

По-друге, у відсутності розуміння, бажання й відповідного досвіду здобуття новин і фактажу безпосередньо в студії від співрозмовника, що передбачає особливу толерантність ведучого ефіру.

По-третє, досвід школи 5-го каналу, який свого часу в українських реаліях надзвичайно багато зробив для країни, працюючи як рупор і пропагандист національних і загальнодемократичних ідей, передбачає допуск прямих оцінок ведучим не тільки окремих фактів, а й суспільних явищ, від чого утримується світова журналістика. І ведучі тут часто виступали і як прокурори, і як судді.

Отже, схоже, дівчата з фронту бойових дій так і не повернулися. І цього не зрозумів гарний журналіст Олексій Братущак, який став повністю на сторону дівчат у своєму блозі на УП. Може, тому, що й сам має школу 5-го каналу?

І наостанок. Колеги, давайте говорити з політиками про головне, давайте питати в них про їхні ідеї і пропозиції країні, про можливість їхнього втілення і прогнозований результат.

Це не означає, що ми не повинні цікавитися їхнім минулим. Але наша країна забита шафами із чиїмось багатьма скелетами. Від необережного поводження з ними ми ризикуємо бути заваленими чужими гріхами. Тим більше, що цими гріхами, й цими скелетами є кому займатися.

Віктор Мороз, спеціально для УП