Fuck up государства Украина. Кому не дает покоя дело Жанары Ахметовой?

Про існування Жанари Ахметової я дізнався з групового чату в месенджері юрфірми Ario в ніч проти 22 жовтня.

Юліан Хорунжий надіслав фото з Києво-Святошинського райвідділу поліції. Туди він з юристами прибув на виклик правозахисників. Ті попросили про допомогу для казахстанської опозиційної журналістки та блогерки Жанари Ахметової, яку намагалися незаконно затримати невідомі.

Наступного дня з'ясувалися всі обставини події. Затримувати Жанару до житлового комплексу в Софійській Борщагівці прийшли двоє невідомих чоловіків. Спершу вони виманили жінку з помешкання. Для цього знеструмили її квартиру, скориставшись перемикачем на елетрощитовій.

Коли жінка вийшла перевірити "пробки" в лічильнику – спробували змусити "проїхати з нами" до райвідділку "на годинку, для дачі показів". Вони ані представилися, ані показали документи. На прохання Жанари взяти з собою 9-річного сина відповіли відмовою.

Ситуацію прояснили лише представники Національної поліції, які прибули одразу на два виклики: на вимогу і пані Ахметової, і двох "невідомих".

З'ясувалося, що начебто Жанара перебуває у міжнародному розшуку. Проте документів, які би це підтверджували, ніхто з правоохоронців не надав. Ці документи з'явилися лише за кілька годин, коли Жанара вже була у райвідділі. Їх надіслали факсом після запиту.

Тобто, ніхто з осіб, причетних до затримання Жанари Ахметової, не знав, з яких підстав вони її затримують, чи дійсно її оголошено в розшук, а якщо так, то за що. Відтак її було затримано безпідставно, а отже – незаконно.

І це – перша незручність для держави Україна. Представники якої не спромоглися здійснити елементарне затримання громадянки іншої держави у передбачений законом спосіб.

Мовне питання

Друга незручність полягає в тому, що громадянці іншої держави, яку було затримано, не надали перекладача. Жанара не володіє українською мовою – тільки казахською та російською.

Чи могли про це не знати ті, хто віддавав наказ про її затримання? Не могли. Вони відряджали "невідомих" на завдання, чітко усвідомлюючи особу, яка підлягала затриманню.

Це породжує інше логічне запитання: а чи дійсно її планували затримувати за законною процедурою, чи це була спроба засунути в літак "до Казахстану"?

Тимчасовий арешт

Після затримання і доставки Жанари до ізолятора тимчасового тримання у Вишгороді, розпочався процес з обрання для неї міри запобіжного заходу. Прокурор прокуратури Києво-Святошинського району Київської області Юлія Стасюк звернулася до Києво-Святошинського райсуду з клопотанням про арешт Ахметової на 40 діб.

Єдина аргументація, якщо спрощено: її потрібно арештувати на період, допоки з Казахстану не надійде екстрадиційний запит (пакет документів, у якому буде обґрунтовано, за що її розшукують), і Україна відмовила їй у притулку від переслідувань з політичних міркувань. Саме тому цей вид арешту і має назву "тимчасовий".

Третя незручність. На момент, коли прокурор від імені держави Україна клопотав про тимчасовий арешт Жанари, минуло вже три місяці, відколи Генпрокуратура отримала цей запит про екстрадицію журналістки. Логічно, що за таких обставин прокурори мали клопотати про екстрадиційний, а не тимчасовий арешт втікачки.

Чи прокуратура Києво-Святошинського району не знала, що ГПУ отримала запит від прокурорів Республіки Казахстан? Відповідь проста – не просто знала, а ще й надала його копію суду!

Утаємничена відмова

Четверта незручність. Маніпуляції прокуратури з рішенням Державної міграційної служби у відповідь на звернення Жанари Ахметової про політичний притулок.

Таке звернення Жанара Ахметова подала до ДМС по приїзду до України. Разом з ним здала свій паспорт. Готувалася до отримання статусу біженця з політичних мотивів. З її слів, пройшла кілька співбесід у ДМС.

Аж раптом у жовтні їй відмовляють у статусі біженця. Але чомусь повідомляють про це не самій Жанарі, а прокуратурі!

Більше того, вперше про відмову ДМС надати Ахметовій та її сину статус біженця вона та її захист дізналися на засіданні Києво-Святошинського суду 24 жовтня. Коли Юлія Стасюк попросила суддю долучити до матеріалів справи факсимільну копію, отриману від ДМС. У ній було сказано про рішення відмовити Жанарі, яке міграційка ухвалила 18 жовтня.

Коли емоції від оприлюднення цього документа вляглися, вибудувалася чітка й логічна послідовність дій: ті, хто віддавав наказ про викрадення, а потім затримання Ахметової, напевне знали про рішення ДМС. Тому віддали такий наказ саме після отримання інформації про рішення ДМС, а не до.

Якби не було рішення ДМС, неможливість застосування до журналістки екстрадиції була би очевидною навіть для не юристів: як можна видавати іншій державі людину, яка звернулася до України по захист, і рішення щодо неї не ухвалено? Закон каже, що не можна.

Але, поясню для не юристів, і зараз Жанару не можна екстрадувати до Казахстану. Бо попри відмову ДМС, вона скористалася правом оскаржити цю відмову в суді. Доки судове рішення, яке підтвердить (або скасує) рішення ДМС, не набуде законної сили – вона під захистом українського закону від екстрадиції.

Та це вже нюанси. По факту, прокуратура тишком-нишком отримала відмову ДМС в наданні Жанарі статусу біженця і віртуозно використала цей документ, щоб переконати суд арештувати її.

"Арешту ще немає, але він уже є"

П'ята незручність – незаконне тримання Жанари Ахметової у СІЗО.

Ухвалу Києво-Святошинського райсуду від 24 жовтня про тимчасовий арешт Ахметової на 18 діб оскаржено до Апеляційного суду Київської області. І поки тривали ці 18 діб, її заарештували ще раз.

2 листопада Шевченківський райсуд ухвалив застосувати до Жанари вже екстрадиційний арешт на підставі екстрадиційного запиту, отриманого 28 серпня 2017 року . Про арешт клопотала прокуратура Київської області. Термін екстрадиційного арешту – 60 діб, до 1 січня 2018 року.

Але суддя сама відтермінувала початок екстрадиційного арешту, зазначивши: її ухвала набуває законної сили після закінчення терміну на її оскарження (5 діб), а в разі оскарження – лише після набрання чинності рішенням апеляційного суду, якщо ухвалу про арешт не буде скасовано.

Для не юристів: суддя ухвалила арештувати Ахметову, але не одразу. Вона передбачила, що ухвала не набуде законної сили, доки або своє рішення не скаже апеляційний суд (якщо ухвалу оскаржать), або не сплине 5-денний термін.

До речі, КПК не передбачає 5-денного терміну чи якихось інших умов для набрання чинності ухвали про арешт – такі ухвали підлягають негайному виконанню. Але суддя Щебуняєва була свідома й притомна, іменем України виголошуючи, що ухвала про екстрадиційний арешт набуде законної сили лише після її оскарження. Більше того, Кодекс наділяє суддів правом визначати особливий порядок виконання окремих ухвал, що фактично, Щебуняєва і зробила.

Ухвалу про екстрадиційний арешт було оскаржено протягом 5 днів, і Апеляційний суд Києва ще не виніс свого рішення. Відтак, ухвала про екстрадиційний арешт досі не діє. Отже, Жанара Ахметова мала би бути на волі після завершення 18 діб тимчасового арешту.

Усе так. Але не так.

7 листопада спливав термін тимчасового арешту. У ніч проти 8 листопада її мали випустити з СІЗО. Але за лічені години до звільнення Жанари з-під варти суддя Щебуняєва ухвалює роз'яснення для СІЗО.

Виявляється, екстрадиційний арешт до Ахметової слід застосовувати з моменту оголошення ухвали про арешт, незважаючи на те, що ухвала не набула законної сили. Тобто, своїм роз'ясненням для СІЗО суддя змінила суть своєї ж ухвали!

Зрозуміли? Ухвала про арешт ще не набула законної сили і не підлягає виконанню. Але підлягає виконанню. Тому що так роз'яснила суддя. Прочитайте ще раз і змиріться. Так працює держава Україна.

"Нєту тєла – нєту дєла"

Шоста незручність для держави Україна настільки очевидна, що напрошуються епітети, несумісні з етикою. Це – систематична недоставка Жанари Ахметової на судові засідання.

У журналістки двічі був шанс вийти з СІЗО ще до завершення терміну у 18 діб – 31 жовтня і 6 листопада. У ці дати мали відбутися засідання Апеляційного суду Київської області.

Але ні 31 жовтня, ні 6 листопада засідань не було, оскільки прокуратура Київської області не дозволила СІЗО доставити Жанару до зали суду. А без самої Ахметової засідання відбутися не могли. Так каже КПК.

Тобто, Ахметова за законом України мала право оскаржити рішення суду про тимчасовий арешт, і її захист скористався цим правом. Але держава Україна позбавила журналістку можливості реалізувати право на оскарження арешту.

Її тупо не привозили до Апеляційного суду. Сьогодні прокуратура Київської області каже, що в тому немає її вини. Мовляв, і від суду запитів про доставку не отримували, і на СІЗО впливу не мають.

Хто з цих інстанцій більше винний у тому, що Ахметову двічі не привозили до суду – питання інше. Факт – її не привезли та незаконно утримували в СІЗО саме через дії представників державних органів.

Про те, що Жанара 18 діб провела у СІЗО незаконно, підтвердив Апеляційний суд Київської області 8 листопада. Та було вже запізно: тимчасовий арешт і так закінчився 7 листопада. Але, як написано вище, Ахметову ніхто і не збирався відпускати з СІЗО, попри те, що ухвала про застосування до неї екстрадиційного арешту не набула законної сили.

10 листопада мало відбутися засідання Апеляційного суду Києва, на якому планувалося розглянути скаргу захисту Жанари про скасування екстрадиційного арешту. На це засідання її теж не доставили.

За словами головуючого судді, тому що прокуратура не дозволила доставку до суду. А ще тому, що до Апеляційного суду Києва за тиждень так і не привезли матеріалів справи Ахметової. Без Жанари та без матеріалів засідання суду не можливе.

Так працює держава Україна. Welcome.

У шоці навіть прокурор

Окремо заслуговує на увагу обрання для Жанари екстрадиційного арешту 2 листопада.

Як пояснюють юристи, розглядаючи клопотання прокуратури про тимчасовий арешт на вимогу Республіки Казахстан, у судді Києво-Святошинського райсуду Київської області був небагатий вибір: або задовольнити клопотання про арешт, або його відхилити. Суддя задовольнила, змінивши лише термін тримання під вартою: не 40 діб, як просила прокуратура, а 18.

А от у випадку екстрадиційного арешту, за словами юристів, ніщо не заважало судді Шевченківського райсуду обрати для Ахметової інший запобіжний захід. Наприклад, особисте зобов'язання, поруки народних депутатів, домашній арешт з носінням електронного браслета.

Для обрання альтернативного заходу бути всі підстави: перебуваючи в Україні, журналістка не переховувалася від органів. Вона здала свої документи, за якими могла покинути територію України, до ДМС. Остання не мала до Жанари жодної претензії під час їх неодноразової комунікації.

Так само жодних скарг на адресу Ахметової не надходило від сусідів чи будь-яких інших громадян чи органів в Україні. Її син Ансар ходить до української школи, нормально соціалізується в українському середовищі. Тобто, ризик того, що Ахметова ухилялася би від українського правосуддя, був і залишається практично відсутнім.

Усе це судді доводив захист Ахметової. Але та не чула. І коли оголосила своє рішення про арешт – навіть прокурор, який просив про нього, виглядав здивованим.

Тож незручність №7, на мій погляд, – це неадекватний запобіжний захід, обраний для матері-одиначки.

Атака на мізки

6 листопада розпочався і досі триває останній грандіозний Fuck up держави Україна у справі Жанари Ахметової. Інформаційний Fuck up.

За період з 6 по 20 листопада низка інтернет-порталів, включно з вузькопрофільними юридичними, опублікували схожі між собою статті, присвячені минулому Жанари. А саме – її засудженню в Казахстані за шахрайство, вчинене у 2000-х.

Так, Ахметова – не лише журналістка та блогерка. Вона, у розумінні закону, – особа, яка вчинила шахрайство, бо є відповідний вирок суду від 2009 року.

І це не наклеп. Жанару справді було засуджено в Республіці Казахстан за статтею шахрайство. Вона справді відбувала покарання (і за гратами, і в режимі "пробації" – на волі, але під контролем відповідних органів). І дійсно змушена була втекти з Казахстану до моменту погашення судимості, яке очікувалося у 2021 році.

Усе це так, але є кілька нюансів.

Перший – обвинувачувати в шахрайстві Жанару розпочали наприкінці 2008 року, після того, як внаслідок економічної кризи вона не змогла повернути низку своїх бізнесових боргів. Знаю, що подібні випадки "вибивання" боргів за допомогою правоохоронців через звинувачення у шахрайстві знайомі багатьом українським підприємцям.

Друге – свої боргові зобов'язання Жанара погашала, при чому левову частку – ще на стадії досудового розслідування.

Третє – скріни і фотографії документів, оприлюднені у цих статтях, не могли з'явитися в авторів іншим шляхом, крім як у результаті цілеспрямованого "зливу" з Інтерполу чи прокуратури.

Наприклад, на одному з документів стоїть печатка канцелярії Генпрокуратури, яка є адресатом, відтак ніхто інший не міг надати копію з позначкою "вхідний". Інший документ – особову картку з Інтерполу з відбитками пальців – взагалі неможливо отримати у відповідь ні на адвокатський, ні на журналістський запит.

Четверте – жодна з цих публікацій не аналізує і взагалі не порушує питання законності дій щодо Ахметової з боку державних органів України. Натомість "червоною ниткою" проходить ідея про важливість видачі Жанари Казахстану для, наприклад, збереження "теплих" стосунків між державами.

Але це – нахабна маніпуляція фактами. Станом на зараз, питання про екстрадицію Жанари не стоїть узагалі!

Ахметова сьогодні не підлягає видачі, доки відмову ДМС у наданні статусу біженця не розгляне адміністративний суд.

Увага народних депутатів та правозахисників до справи викликана саме неадекватністю й очевидною незаконністю дій державних органів і суду щодо казахстанського опозиційного журналіста і мами-одиначки, нехай і з непростим минулим, на етапі обрання для неї запобіжного заходу.

Тож по факту, ці "інформаційні зливи" перетворилися на незручність №8 для держави Україна. Адже замість того, щоб чинити правосуддя, держава активно дискредитує сам процес над іноземною громадянкою, яка звернулася до України по захист.

Серія Fuck Up-ів має всі шанси продовжитися сьогодні.

22 листопада 2017 року о 14:00 Апеляційний суд Києва вдруге спробує розглянути скаргу захисників Ахметової на її екстрадиційний арешт.

Звісно, розгляд відбудеться, якщо до суду передадуть матеріали справи. І якщо прокуратура не буде проти доставки Жанари до зали суду. А також, якщо судове засідання не буде зірвано провокаторами. На попередньому засіданні одного такого помітили.

На завершення обережно висловлю власні спостереження. Судячи з перебігу справи, появи провокатора в залі суду та запалу з дискредитації Жанари, її опоненти останнім часом були змушені понести деякі гроші витрати.

Говорячи про "опонентів", я маю на увазі не співробітників МВС, прокуратури чи суду, а широко відомі у вузьких колах приватні структури, які тримають деяких українських посадовців і правоохоронців "на побігеньках", координуючи їх дії, щоб вислужитися перед щедрим закордонним замовником.

Володимир Бойко, департамент комунікацій Адвокатського об'єднання "Юридична фірма Ario", спеціально для УП