"Новый" Верховный Суд: реформа, которой не было

Сьогодні, 10 листопада, президент призначить суддів "нового" Верховного Суду України.

Дива не станеться – навряд чи гарант Конституції відмовить у призначенні когось із кандидатів на конкурсі, який сам він називає зразковим.

А тому підсумок можна підбити вже. І, на жаль, він невтішний.

Реформи не відбулося. Принаймні, у частині оновлення Верховного Суду.

Чому?

Погодьтеся, навряд чи можна назвати реформою конкурс, на якому серед переможців – майже 80% старих суддів, щонайменше 25 із них – недоброчесних. Ще стосовно 60 було чимало різного роду інформації, переважно негативної, яку суддівські органи і не думали перевіряти.

Серед фіналістів конкурсу опинилися в тому числі й судді, які відпустили на волю вбивцю Георгія Гонгадзе і запроторили за грати Юрія Луценка. Судді, які не можуть пояснити свої статки. Судді, які покривали суддів Майдану. Судді, які не мотивують і не збираються мотивувати свої рішення.

Широко розрекламованого "найпрозорішого конкурсу" не було також.

Деякі матеріали і процедури дійсно були доступні онлайн. Але досі неможливо прослідкувати, чи мало це все хоч якийсь вплив на фінальний результат.

За весь цей час Вища кваліфікаційна комісія суддів із зарплатами в 225000 гривень на місяць і величезним апаратом (300+ осіб) не спромоглася оприлюднити мотивовані письмові рішення стосовно доброчесності кандидатів, як того вимагає закон.

Відтак, сам процес нагадав середньої руки магічне шоу. Спочатку робили нібито зрозумілі всім рухи й кроки, але в якийсь момент вміло відволікли увагу – і витягли назовні список зі 111 осіб, подібно до того як в цирку факір витягає кролика з капелюха. Чому раптом кролик у капелюсі і як саме він туди потрапив – ніхто і далі не знає.

Яскраве шоу, яке тривало понад рік, не призвело до єдиного бажаного результату – формування доброчесного і компетентного суддівського корпусу, як того вимагає Конституція.

Як так сталося?

Політичній владі завжди було вигідно мати контрольованих суддів.

Не є виключенням і теперішня Адміністрація президента Порошенка, який фактично замкнув на собі всі важелі впливу на державну політику в судовій сфері. Не випадковість, що автором усіх законопроектів, ухвалених в межах судової реформи з 2015 року включно зі змінами до Конституції є саме президент.

Безумовно, треба було показати і певний прогрес, насамперед міжнародним партнерам України. Тому самі зміни до Конституції в частині правосуддя виглядали достатньо прогресивно.

Але диявол, як відомо, в деталях. Закони і підзаконні акти в подальшому було сформульовано в такий спосіб, щоб політична влада мала достатньо важелів впливу на процес, але ззовні все виглядало як реформа.

Основних проблем виявилося дві: склад органів суддівського врядування, безпосередньо відповідальних за конкурс, і недостатня деталізація конкурсних процедур на різні закону.

Відповідальними за добір до Верховного Суду були дві суддівські ради – Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя. Цікаво, що обидва органи створені й існують відповідно до європейського стандарту "більшість суддів, обраних суддями".

Він покликаний забезпечити більшу незалежність судової гілки влади, але проявив себе не тільки в Україні, а й в інших перехідних демократіях просто катастрофічно. Дійсно, віддавати всі важелі кадрового впливу в межах реформи саме тим суддям, яких стоїть завдання замінити – як мінімум нелогічно.

Не змінила картину принципово й участь Громадської ради доброчесності в процесі. Незважаючи на те, що після довгих дискусій і навіть протестів Вища кваліфікаційна комісія суддів відкрила для громадськості необхідні документи і допустила її представників до співбесід, на остаточний результат суттєво їм вплинути не вдалося. ВККС погодилася лише з 51 із 140 негативних висновків ГРД – лише трохи більше, ніж із третиною.

Фінальний рейтинг Вища кваліфікаційна комісія визначила, розподіливши між конкурсантами 1000 балів. Половину з них члени комісії ставили виключно на власний розсуд.

При цьому попри численні вимоги громадськості ні розкрити бали за кожним показником, який оцінювався, ні показати, хто з членів комісії поставив скільки балів кожному з конкурсантів, ні навіть як члени комісії голосували за подолання висновків Громадської ради доброчесності Комісія не спромоглася.

Не краще виглядала ситуація і в Вищій раді правосуддя. Маючи фактично необмежені можливості припинити участь сумнівних і недоброчесних кандидатів у конкурсі, ВРП вирішила навіть не вивчати ці факти.

Приміром, співбесіда судді Наставного, який судив Луценка, Павліченків, забороняв відеозйомку судового процесу і надав недостовірні відомості в декларації доброчесності, тривала лише 10 хвилин. За цей час йому поставили одне (!) запитання.

Втім, очікувати революційних рішень від ВРП з огляду на її склад було б занадто оптимістично. Серед її членів – колишня юристка "5 каналу" Тетяна Малашенкова, її сусід по виборчому списку БПП Олексій Маловацький, ще чинний голова ВСУ Ярослав Романюк, який підтримував закони 16 січня, адвокат Павло Гречківський, якого ГПУ підозрює в шахрайстві на суму 500000 доларів, суддя Алла Лесько, яка покривала суддів Майдану та інші цікаві особистості. Очолює ВРП призначений особисто президентом суддя Ігор Бенедисюк, який ще й всупереч закону має від нього вогнепальну зброю.

Про наявність чималої кількості виявлених конфліктів інтересів між членами ВРП і кандидатами годі й говорити. Президенту неодноразово пропонували змінити склад ВРП на етапі змін до Конституції. Натомість, перехідні положення змін до Основного закону авторства голови держави чітко кажуть про те, що в чинному складі ВРП залишиться до 2019 року – саме то того часу, коли в Україні відбудуться президентські вибори.

Отже, попри те, що виглядало все "відповідно до європейських стандартів", і навіть створювалася видимість конкурсу, ми вчергове отримали суто політичний процес призначення суддів.

Політично призначили більшість "своїх", політично ж додали "нових облич", бо потрібно було показати бодай якесь оновлення. Безумовно, у фінальному складі є кілька прізвищ людей, які можуть виграти на чесному конкурсі. Але це, на жаль, жодним чином не доводить, що він відбувся.

Втім, суть реформи – не в деталях процедури. Вона в зміні принципу, за яким судді потрапляють на свої позиції, точніше в її відсутності.

Ми мали отримати перший об’єктивний відбір на суддівські посади. Натомість, політична влада і суддівська спільнота законсервували політичний принцип призначення. І в переважній більшості судді й надалі завдячуватимуть кар’єрою політикам, а не своїм особистим якостям. Допоки це не зміниться – значних позитивних зрушень в судовій системі чекати годі.

Що буде далі?

Президент, скоріше за все, призначить Верховний Суд у складі 114 суддів.

Наскільки він буде новим – питання риторичне.

Деякі "нові" судді вже достатньо проявили себе раніше – своїми рішеннями, статками, поведінкою. Деякі, навпаки, зовсім недавно, всупереч закону розглянувши позов судді Романа Брегея щодо конкурсу, в якому він є зацікавленою стороною.

Остаточно можна буде зробити висновки щодо складу "нового" суду, побачивши перші рішення його суддів – про обрання їхніх колег на адміністративні посади, членами Великої Палати ВС і – найголовніше – перші рішення у справах по суті.

Практично єдине сподівання тут – на "нові обличчя", переважно людей з-поза системи, які зараз активно розповідають у медіа про важливість нової якості судочинства. Якщо вони своєю принциповою позицією, своїми рішеннями і окремими думками встановлять нову практику – з’явиться шанс на еволюційний розвиток судової влади.

Якщо ж вони бачитимуть, що навколо відбувається, але мовчатимуть і бездіятимуть – то відразу самі стануть частиною старої системи. І тоді всю реформу потрібно буде починати спочатку.

Очевидно, не очікується наразі "роботи над помилками" в процедурі і другого етапу добору до Верховного Суду, як нам це обіцяла ВККС ще рік тому. Нових суддів перших інстанцій почали відбирати практично за тією ж самою процедурою, що і суддів Верховного Суду.

Очевидно, така процедура влаштовує всіх – і ВККС, і президента, і міжнародних донорів, які здійснювали технічну підтримку процесу.

Єдиний міжнародний партнер України, хто мав сміливість висловитися критично щодо результатів конкурсу, було представництво ЄС. Ще в жовтні воно зажадало пояснень щодо того, як саме до фінального списку потрапили недоброчесні судді. Але відповіді не було. І, скоріше за все, вже не буде.

Більше того, не виключено, що скоро з’виться якийсь звіт, що скаже: все було "відповідно до європейських стандартів", хіба що є пара зауважень. Ми це вже проходили в 2011 році, коли судову реформу Портнова-Януковича також вітали як "у цілому прогресивну". До чого це призвело – ми добре пам’ятаємо.

На жаль, ситуацію не рятують ні "європейські стандарти", ні "покращення" на папері на догоду політичній владі. Народ України страшенно втомився від несправедливості. І якщо він її не отримає дуже скоро від держави, то почне встановлювати її на власний розсуд – так, як знає.

Щоб цього не сталося, нам потрібно переосмислити свої підходи до того, що ми називаємо "судова реформа". Щонайменше потрібно змінити органи суддівського врядування, а також процедури підготовки і призначення майбутніх суддів. Яким саме чином це зробити – окрема складна дискусія.

Михайло Жернаков, експерт Реанімаційного пакету реформ, спеціально для УП