Медицинская реформа: полезный опыт Польши для Украины

Цього тижня Україна має шанс отримати історичну реформу системи фінансування охорони здоров’я. Її результати торкнуться всіх, а відсутність вдарить по кожному.

Критики говорять про загрозу руйнування безоплатної та орієнтованої на людину медичної системи. Натомість прихильники наполягають на необхідності бути чесними перед собою: безоплатної медицини в Україні нема, а з роками ситуація лише погіршується.

Пропонуємо поглянути на ситуацію через призму польського досвіду.

Чому польський досвід корисний для України

Польща – не лише географічний сусід України. Населення Польщі – близько 38 мільйонів осіб – дуже близьке до населення України (за даними World Bank, – близько 45 мільйонів).

Польща пройшла вже кілька етапів медичної реформи, ключова з яких відбулася ще 1999 року зі змінами польського законодавства. Тоді організація медицини в Польщі дуже нагадувала сьогоднішню, пострадянську, в Україні. Очікувана тривалість життя поляків була лише трохи оптимістичнішою, та й фінансувати лікування полякам доводилося частково із власної кишені.

Сьогодні польська медицина може не визнаватися найпрогресивнішої у світі. Але з часу запровадження реформи у Польщі всі (!) медико-демографічні показники, які застосовують при оцінці системи охорони здоров’я країни, суттєво зросли.

Поляки живуть ще довше і стають все здоровішими за українців, смертність серед новонароджених помітно знизилася, а якість життя продовжує зростати.

Але важливо також і те, що з польського досвіду Україна може врахувати як перемоги, так і поразки, запобігши останнім у майбутньому.

Ключові здобутки Польщі у медицині

Змінивши законодавство про медичне забезпечення, Польща побудувала фінансування медицини за принципом солідарного обов’язкового медичного страхування.

Платником за медичні послуги і ліки виступає Національний фонд охорони здоров’я, наповнення якого відбувається через індивідуальні податкові відрахування. Їх здійснюють, у першу чергу, працівники і підприємці. Але навіть особи, які отримують допомогу з безробіття, зобов’язані робити такі відрахування.

Податкові відрахування визначені як відсоток від доходу. Отже, тягар виплат розподіляється пропорційно – ті, хто заробляють більше, фінансують Фонд у більшому обсязі. При цьому рівень забезпечення державною медициною для всіх однаковий.

З моменту запровадження реформи Польща колосально збільшила обсяг медичного фінансування з розрахунку на одну особу.

Успішним досвідом країни вважається запровадження загальної системи реімбурсації ліків, у межах якого всі препарати, призначені медиками відповідно до затверджених показань та включені у відповідний державний перелік, покриваються коштами Фонду із певною співоплатою пацієнта.

Найдешевші препарати може бути відшкодовано повністю, як і препарати для окремих категорій пацієнтів (пенсіонерів, ветеранів тощо). При цьому система допуску на польський ринок ліків відповідає суворим європейським стандартам – тобто найдешевші препарати там не сприймаються, як неякісні чи сумнівно ефективні.

Держава, гарантуючи виробникам ліків певні обсяги фінансування, активно регулює ціни паралельно із підтримкою ефективної конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками.

Недоліки польської системи

Основна проблема польської системи охорони здоров’я, як і багатьох систем у регіоні, – недофінансування. Ця проблема пов’язана із низкою факторів.

Історично, політики ніколи не наважувалися на 100% дослухатись до рекомендацій експертів щодо необхідного обсягу відрахувань до Фонду. Як наслідок, Фонд щороку стикається із проблемою недофінансування.

Найбільш негативний ефект спостерігається у двох напрямках.

1) Ближче до кінця бюджетного року ресурсів у Фонді все менше (читай – шанси пацієнта бути записаним на незаплановану операцію у листопаді значно нижчі, ніж у березні);

2) Отримання спеціалізованої (найдорожчої) медичної допомоги безкоштовно протягом усіх років залишається, з точки зору багатьох громадян, радше фікцією.

Для пацієнта це означає, що покриття витрат на лікування багатьох онкологічних і подібних високовитратних захворювань все ще б’є саме по його кишенях.

У цих проблем є кілька дуже важливих причин.

І. Цього року рівень фінансування медицини досяг історичного максимуму – 4,7% від надходжень державного бюджету. Але навіть на такому рівні обсяг сприймається як недостатній для забезпечення потреб системи. Тож представники державної медицини, яка активно піддається критиці сьогодні, наполягають на необхідності збільшення витрат до 6,8%.

ІІ. Забезпечення "державними" медичними послугами у Польщі все ще обмежено законодавчим правилом 100-відсоткового державного покриття з Фонду та заборони співоплати.

ІІІ. Відсутність достатньої конкуренції серед закладів охорони здоров’я. Це пов’язано, зокрема, з тим, що приватні медичні заклади не достатньо активно фінансуються Фондом. Водночас державні заклади практично не мають можливості отримувати фінансування з інших джерел, ніж Фонд (зокрема, від приватних страхових компаній).

ІV. Певною мірою завищена внаслідок недостатньої конкуренції вартість окремих медичних послуг, які надаються державними провайдерами.

Глобальні виклики систем охорони здоров’я

Навіть реформована польська медицина стикається із глобальними викликами:

– населення старіє;

– очікування пацієнтів зростають: ще вчора чудовий рівень медичного забезпечення вже не задовольняє пацієнта сьогодні;

– інноваційні технології лікування дають кращий ефект і надію невиліковно хворим пацієнтам, але вимагають більшого фінансування;

– постійних інвестицій потребує електронна медична інфраструктура, без якої належне забезпечення ефективності медичної системи є неможливим.

Усе це робить давні недоліки системи особливо відчутними і вимагає пошуку чесних відповідей на питання щодо наступних етапів реформ.

На чому слід зосередитись Україні

Близькість стартових позицій при запровадженні реформи в Польщі у 1999-му і України сьогодні – це суттєва причина бути уважними до досвіду сусідів. А от відставання в реформах тривалістю у 18 років – привід негайно зосередитися на найважливішому.

Ключові поради для України можна сформулювати таким чином.

По перше, реформувати невідкладно. Ще станом на 1999 рік доступ польських пацієнтів до державного медичного забезпечення був дещо ширший, ніж сьогоднішній доступ для українців.

Що ж говорити про Україну сьогодні, де питання "Реформувати чи не реформувати?" все ще дискутується. Затягування стагнації пострадянської системи сповільнює майбутній розвиток медицини в Україні.

По-друге, сфокусуватися на фінансуванні. Усі аспекти реформи мають значення, але без зміни системи фінансування вітчизняна медицина не має шансу на відродження і значний розвиток. Саме запровадження реформи фінансування медичних послуг і реімбурсації ліків дало поштовх усьому прогресу, який відбувся у польській медицині за останні 18 років.

Пропоноване українською медичною реформою рішення – не запроваджувати новий податок на медицину, аби не стимулювати і так вкрай тінізовану економіку, а нарешті почати ефективно і прозоро використовувати наявні фінансові ресурси бюджету – імовірно, потребуватиме перегляду в майбутньому.

Але принаймні для початку воно сприймається як таке, що здатне зупинити руйнування медицини і забезпечити її розвиток.

По-третє, сміливіше впроваджувати реформи, остерігатися популізму і обіцянок "безоплатної медицини". Впровадження податкових відрахувань до фонду медичного страхування в Польщі дало колосальний позитивний ефект і забезпечило реальну доступність значного обсягу медичного забезпечення для всього населення.

З іншого боку, багаторічна гра у хованки за спиною конституційної гарантії "безоплатної медицини" разом із відмовою від механізму співоплати із пацієнтом все ще не дає можливості належно забезпечити пацієнтів спеціалізованою медичною допомогою і щороку створює проблему недофінансування системи.

Пропонований у межах української медичної реформи відхід від імітації безоплатної медицини, забезпечення гарантованого державою рівня безоплатних медичних послуг, запровадження співоплати на інші послуги і розширення системи реімбурсації ліків – це зміни, які можуть вивести систему на новий якісний рівень.

Україна потребує реформи медицини. А охорона здоров’я не терпить популізму і самообману.

Борис Даневич, експерт у сфері медичного права України, партнер юридичної фірми Marchenko Danevych

Томаш Яворскі, експерт у сфері медичного права Польщі, партнер юридичної фірми Tomasik Jaworski, Варшава

Спеціально для УП