Украинская повстанческая армия. Ответ непокоренного народа

У бунті проти "вищої волі" народжувалися сучасні нації Європи

Ми мали вибір.

Ми могли здатися під натиском переляканих привидом війни союзників. Як чехи.

Ми могли переметнутися на сторону агресора. Як угорці.

Вибір є завжди.

Ми вибрали війну.

Війну проти двох агресорів на раз. Проти нацизму і комунізму. Потуги одного з них стало б, щоб знищити українців і Україну.

Не Україна роздавала карти в цій ситуації. Нацизм і комунізм прийшли самі. Вони відбирали свободу, тисячами вивозячи і розстрілюючи. Відбирали власність, зганяючи у колгоспи та лігеншафти. Відбирали право голосу, зганяючи на вибори під дулом автомата. Відбирали віру, замикаючи церкви. Відбирали культуру, палячи бібліотеки.

Тим самим Україна опинилася в ситуації, яка повністю усправедливлює збройний опір. Навіть безнадійний.

Хоча, чи безнадійний?.. Адже, як показує практика, тоталітаризм розуміє лише мову сили.

УПА пропонували перемовини і нацисти, і комуністи. Після зустрічі. У бою. Мали рацію римляни зі своїм "Хочеш миру – готуйся до війни".

Найцікавіше, що українці, повставши, не винайшли чогось принципово нового.

За століття у європейській культурі виробилося те, що в документах домодерної епохи патетично називалося "священне право повстання". Воно передбачає право збройного опору в разі утисків законних свобод і прав вільних людей. Або ж спротив незаконно здобутій владі. Цим правом аргументували свій спротив "помазанцям Божим" парламенти, кантони, стани, штати, міста і сотні тисяч людей.

У бунті проти "вищої волі" народжувалися сучасні нації Європи. Наче біблійний Яків, який у протиборстві з Богом дістав ім'я Ізраїля-Богоборця і місію стати родоначальником єврейського народу.

Повставати, аби повернути собі свободу і гідність – це те, що робить людину людиною, "подобою і образом Божим".

Наступ на особисті і колективні свободи делегітимізовував владу, передаючи повноваження повсталому народу.

Відтак УПА чи будь-яка інша форма збройного повстання була єдиним способом заявити про власну суб'єктність.

Тут не було півтонів.

Або ти вважаєш, що маєш право повстати і робиш це, або ні. Третього не дано.

Як і шляху для відступу.

На рівні окремої людини такий вибір означав незгоди, переслідування, з високою вірогідністю – загибель у молодому віці, з не меншою вірогідністю – репресії проти рідних.

Справедливість вимог ще не гарантує виграшу. На рівні матеріальному чудес не буває. Якщо в тебе 100 тисяч вояків і приблизно у 6-7 раз більше тиловиків (зв'язкових, лікарів, господарників і просто активно співчуваючого населення) – ти не переможеш майже двохсотмільйонну імперію. Ніяк.

Домовитися теж не вийде. Навіщо домовленості, якщо можна зламати? Та й СРСР не належав до контрагентів, які поважають домовленості.

Одне слово, з прагматичної точки зору, з логіки самозбереження УПА була цілковитою авантюрою. Що ж тоді отримували ті люди, які 75 років тому повстали у безнадійній ситуації?

Гідність вільної людини. Вільної – отже, розпоряджається собою і користується всіма правами. Отже, здатна себе захистити. Отже, свідома своїх прав та обов'язків.

У таких повстаннях народжувалася європейська аристократія духу. Бо виступити проти сильнішого ворога, керуючись тільки власним поняттям честі, битися до кінця, мислити вперед на десятиліття, самообмежуватися заради інтересу інших, жертвувати самим фізичним існуванням заради честі – це ті ознаки, які у Європі означали аристократа.

Це лицарство, шляхетство, джентельменство і, зрештою, Noblesse oblige. Народження на певній території передбачає обов'язок щодо місця, де живеш. Обов'язок доброї волі.

Примусової мобілізації не було. Повстання – річ добровільна.

Вільного від раба відрізняє гідність і честь. За них і билися.

УПА і стала тією відповіддю нашого нескореного народу.

Походження зобов'язує.

Фотодокументальна виставка "УПА – відповідь нескореного народу" відкривається у Києві 14 жовтня

Олеся Ісаюк, Центр досліджень визвольного руху, спеціально для УП