Это – мой берет

Боюсь поверхневості. Завжди боявся. Надто, коли йшлося про ухвалення важливих рішень. На жаль, сьогодні поверхневість живе не лише в суспільстві. Вона присутня на етапах реалізації державних реформ.

Ефективність реформ напряму пов’язана з їх легітимністю та рівнем довіри громадян до нових правил.

І це – питання.

Людське суспільство – складна і багаторівнева система комунікацій, де держава – форма їх організації. Комунікаційний процес потребує символів. Відтак, слово та образ творять культуру, яка стає ідеологічною матрицею суспільної взаємодії.

А тепер про чорний берет.

Упродовж тривалого часу в соціальних мережах точаться дискусії навколо питання зміни кольору берета морського піхотинця з чорного на ультрамарин.

Не в кольорі суть. Мовою Шекспіра: "What’s in a name?" ("Що в імені?"): троянді ж аромату не позбутись, від того, що назвуть її інакше.

Суть у комунікації. Чорний берет морпіха – значно більше, аніж складова військового однострою. Це символ воїнської доблесті, моральної стійкості, волі до перемоги, відданості побратимам. Символ, що надихає.

Чи може надихати ультрамарин? Так. Через кілька десятиліть, щонайменше. Коли набуде рівнозначної чорному символічності, обросте онтологією. Питання в тому, чи є у нас стільки часу. Бо ж сьогодні ультрамарин – це просто колір, як велика кількість інших барв, "заради яких не схочеш померти" (де Сент-Екзюпері).

Якось мені довелось допомагати при евакуації одного 20-літнього морпіха – притримував голову, щоб не відірвалася через глибоку рану на шиї, коли медики поспішали з його тілом до медички.

Хлопчина помер у лікарні. А напередодні розповів побратимам-морпіхам, що прийшов у Морську піхоту лише заради чорного берета…

Для вихідців із академічного, наукового чи комерційного середовища така логіка може виглядати майже космічною. А для війська – зовсім природна, бо ціннісна. І саме така ціннісна логіка дозволяє, аби в час війни в країні відбувалася академічна, наукова та комерційна діяльність.

У Морській піхоті України зрадників немає! Зрадники стали здобутком Збройних Сил РФ. А ті 200 морпіхів, які вийшли з Криму, краще за будь-яких істориків і журналістів можуть навчити українське суспільство значення слова "вірність".

У непростих умовах їм потрібно було зробити вибір – і вони його зробили, натхненні вірністю народу України та воїнській честі. Честі, символом якої, як самі сьогодні згадують, для них був той самий чорний берет.

Морська піхота України – дуже молода, але в її основі лежить вірність тих, хто не зрадив. Коли після тривалого "допиту" в комендатурі окупанти позбавили командира морпіхів усього, що при ньому було, єдине прохання, з яким той звернувся, – повернути його чорний берет.

Це прохання здивувало та викликало повагу навіть у ворога. Чи ж доречно позбавляти власну армію того, що в ній поважає навіть ворог?

Не варто перейматися тявканням російських пропагандистів про чорний берет як один із символів "общей истории". Вона таки була. І зміною кольору берета її не скасувати.

Щоправда, сама логіка тотального викорчовування згадок про неї доволі небезпечна, адже доведеться позбутися не лише чорних беретів, а й БМП, БТР, АКМС і навіть найвищого досягнення нашої "общей истории" – випускників Ленінградського командного училища, Ташкентського танкового, Севастопольського вищого військово-морського, Рязанського повітряно-десантного командного, сформованих у зовсім радянській системі цінностей.

Берет рішень не ухвалює і підписів не ставить, а вони можуть. Берет не може зрадити, а Березовський зміг.

Кожна реформа в державі – це спроба скоригувати наявну систему суспільних відносин для досягненні визначених цілей. Але хто проводив соціологічні опитування, аби з’ясувати ставлення особового складу підрозділів Морської піхоти України до зміни кольору берета, а відтак спрогнозувати можливі наслідки?

Історія забезпечує тяглість, легітимує, але не має права детермінувати. Ми не можемо до нестями жити в минулому, проектуючи його на сьогодення. Його слід знати, поважати та остерігатися, але жити нам слід днем сьогоднішнім, аби адекватно відповісти на конкретні виклики сьогодення.

Майбутнє у соціальній дійсності – поняття ціннісне. Ми потребуємо прориву крізь нашу історію. А допомогти в цьому можуть лише ціннісні орієнтири суспільного розвитку, на яких можемо сформувати якісно новий тип суспільних відносин.

Ані кремлівські провокатори, ані вітчизняні реформатори у дискусіях стосовно чорного берета не зауважили одного факту: більшість його захисників – представники молодого покоління, які народилися в незалежній Україні, і для яких чорний берет не несе жодних асоціацій із радянською військовою культурою. Він давно втратив свою ідеологічну значимість і набув виключно ціннісного змісту.

Цього не помітити з висоти книжкового парнасу. Слід спуститися в зимовий окоп, в осіннє болото під Пікузами чи Водяним, в холодні руїни Широкіного. Там чорний берет – символ нездоланного спротиву та боротьби саме проти російського агресора.

До речі, поодинокі голоси за зміну кольору берету в ВМС України лунають, як правило, саме від представників радянського покоління. Вони виробили в собі здатність швидко та майстерно змінюватися, відповідно до політичної кон’юнктури. Їхні аргументи звучать швидше як особисте виправдання перед історією. Але вони – минуле, і зорієнтовані на убезпечення власного статусу, а молодь завжди цілиться на ціннісне, на справжнє.

Соціум – дійсність глибоко символічна. Символи артикулюють цінності, що стають орієнтирами для розвитку людини. Вони формують логіку відносин і у військовому колективі. Позбавлені ціннісних орієнтирів, Збройні сили стають загрозою для суспільства, держави, людини.

Відтак, сьогодні постає питання, чи цінності мають якусь власну онтологію, чи цінність цінностей назначається указом чи будь-яким іншим нормативним актом. Це питання про те, чи Україні в наш час потрібні воїни, чи достатньо одних лише військовослужбовців.

Боротьба за чорний берет – це боротьба за право українського воїна на те, що для нього є ціннішим навіть за власне життя. За те, що надихає непохитно стояти, дивлячись в очі смерті.

Для мене Морська піхота України – братство відважних воїнів, відданих захисників і щирих побратимів. І я в них вірю. Як вірю й у те, що їм не забракне мужності надягти на чоло ультрамарин, якщо така команда таки надійде.

Питання ж, яке залишається відкритим, – чи переламаний моральний хребет українського воїна відповідає сьогодні інтересам Української держави? Чи наближає він нас до перемоги?

Отець Андрій Зелінський, ТІ, капелан 36 ОБрМП, для УП