Инстинкт коллективного выживания

Що маємо

Маємо олігархічну владу, яка за своєю суттю аморальна, бо вона фактично узаконила монополії, які не дають можливості розвиватися середньому бізнесу і середньому класу. Тому, як наслідок – маємо стагнацію економіки і відсутність робочих місць.

Через це маємо виїзд величезної кількості активного працездатного населення за кордон.

Наслідком засилля олігархічної влади маємо падіння рівня професіоналізму не тільки у виробництві, але й в інших галузях, включаючи силові структури. Міністр внутрішніх справ, який має таке "захоплення", як видобуток газу на власних родовищах – це нормально?

Монополізм, злодійство і неефективне виробництво викликають постійне не-наповнення бюджету.

Для наповнення бюджету залежний від фінансово-промислових угрупувань уряд підвищує тарифи і ціни, що породжує подальше зниження активності бізнесу або його відхід у тінь, інфляцію і різке падіння рівня життя населення. А це, зокрема, знижує можливість жителів сплачувати комунальні послуги.

Для оплати комуналки впроваджується широка "субсидізація" раптово зубожілого населення коштами, зекономленими на ньому ж.

Це явна спроба загнати "субсидізований" електорат до прямої залежності від олігархії – "ми вас підтримали субсидіями, а ви підтримайте нас на виборах". Можна й не згадувати, що при цьому відбувається вже відкрите перекачування коштів з бюджету до олігархів-монополістів.

Аморальність влади наочно видно і в переслідуваннях ЗМІ та окремих політиків, у повній її безвідповідальності за торгівлю з окупованими територіями.

Високопоставлені члени уряду (читай: мафіозних кланів) "приватизували" державу для свого особистого збагачення.

Це і є реальний результат багаторічного правління фінансово-промислових угруповань мафіозного типу.

Коли настане час називати речі своїми іменами, то повинне встати й питання про злочин української владної верхівки проти людяності. Конкретно, відповідно до визначення Римського статуту, пункт k, де сказано: "Інші нелюдські діяння..., які полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю".

Як це формулювання узгоджується з нашими реаліями? Всього два приклади.

Перший: за останній рік кількість громадян, що почувають себе збіднілими, становить 60 відсотків від усього населення.

І другий. Тільки легальних трудових мігрантів, які виїхали з України, налічується 5 мільйонів. Якщо рахувати з нелегалами, цифра буде істотно більшою.

Відповідно, кількість працюючих зменшилася в порівнянні з непрацюючими. Ті, хто виїхав, готові жити далеко від батьківщини і від рідних, тільки щоб прогодувати свою сім'ю.

Виходить, в Україні їм живеться ще гірше, інакше не виїжджали б.

Чи це не є "заподіяння сильних страждань або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю" мільйонів людей?

Складові частини колективного інстинкту виживання

Історично склалося так, що завдяки інстинкту самозбереження вижили тільки ті з людей, хто збирався в узгоджені групи, пов'язані взаємодопомогою і взаємовиручкою. З плином часу еволюція сприяла утворенню чітких соціальних структур, ускладнюючи і роблячи їх все більш ефективними, замінивши біологічну еволюцію соціальною.

Природа тому так довго й прискіпливо розвивала людину соціальну і значною мірою "моральну", що в такому вигляді вона, врешті-решт, починає створювати гармонію в своєму житті, в житті своєї групи, в своєму суспільстві, удосконалюючи і влаштовуючи його в своїй основі ефективним і справедливим.

Жодна конкретна людина не є незамінною для суспільства – проте суспільство є необхідним для існування кожної людини.

Особистості (суб'єкту) без суспільства, наодинці вижити надзвичайно важко, а якщо вона і виживає, то перетворюється на відлюдника або дикуна, який існує тільки для себе. "Якщо я не за себе, то хто ж за мене? А якщо я тільки для себе – навіщо я?" – міркував мудрець Гілель більше двох тисяч років тому.

Природно, інстинкт індивідуального виживання часто вступає в конфлікт з інстинктом колективного виживання. І зрозуміло, що для виживання суспільства все повинно вирішуватися на користь останнього.

Співвідношення між особистим і суспільним регулюються законами. Це і є перший ступінь інстинкту колективного виживання.

Однак неможливо буквально всі відносини відрегулювати законами. Тому на міжособистісному рівні вступає в силу мораль, а на внутрішньо-особистісному – совість.

Звідси висновок: не може бути справедливого суспільства без совісті у людей, без моралі в спілкуванні між ними, і без законів, що є однакові для всіх. Тому що ці категорії – закон, мораль і совість – і є різні ступені єдиного колективного інстинкту виживання.

Що стосується першого рівня – законів. Їх у нас вже створено чимало, і хороших, і не дуже. Однак вони застосовуються олігархічними кланами виключно на свою користь, тому правосуддям в Україні не пахне. Цей рівень інстинкту колективного виживання в наших умовах просто не працює.

Основа другого рівня, мораль, цікава як фактор, а сам рівень не менш важливий, ніж перший. Тому що мораль є "праматір'ю" і держави, і права. І відповідати запитам народу може тільки така держава, у якій право і мораль знаходяться в тісній взаємодії. Тому закони повинні бути справедливими, а право повинне бути моральним.

Але оскільки ставлення верхівки суспільства до свого народу виразно аморальне, то другий ступінь інстинкту колективного виживання в українському суспільстві також не працює.

Третій рівень – совість. Про совість в диких олігархічних джунглях говорити не прийнято, бо там взагалі не мають поняття, що це таке.

У переважній більшості навіть не зовсім розуміють, що відбувається в країні. А набіги різних "друзів" з усіх сторін світу, що постійно відбувалися в нашій історії, привчили людей виживати поодинці. Про Голодомор, війни і репресії, які косили всіх кращих, не говоритимемо – про це вже сказано чимало.

Сучасне українське суспільство, позбавлене інстинкту колективного виживання, слабшає, "розріджується", втрачає здатність до самоорганізації і виживання.

Люди активні, творчі, енергійні – воліють виїхати куди завгодно, де власні суспільства вже відбулися і де золоте правило моральності діє вже сотні років. Їм хочеться відразу реалізуватися. Вони не усвідомлюють, що зробити це в чужому середовищі набагато складніше, ніж у своєму.

Але ні, просто взяти і виїхати для багатьох виявилося легше... Навіщо будувати своє, коли в іншій країні вже є готове? Вони не розуміють, що "в іншій країні" вони все одно будуть залишатися "завжди чужими"?..

У результаті вже виїхала "критична маса" активної частини суспільства.

Ті, хто залишився, не можуть самоорганізуватися на мирну боротьбу за свої права – саме через відсутність цієї критичної маси.

Наплювацьке ставлення до свого народу з боку владних структур, підпорядкованих ФПУ, викликає у людей гіпертрофований інстинкт особистого самозбереження, який виявився сильнішим від інстинкту колективного виживання. Від чого страждають і ті хто виїхали, і ті хто лишилися.

"Неорганізована" маса людей, що залишилася, потихеньку вимирає.

Короткі висновки

Ситуація в країні  критична, "індивідуально пропетляти" вже не вийде. Згадайте хоча б питання Гілеля і задайте їх собі. Необхідно:

1) або зорганізуватися і нарешті скрутити в'язи (умовно!) олігархату,

2) або продовжувати залишатися вічним рабом у "своїх" бандитів у своїй країні. А рабів, як відомо, до раю не пускають.

Справедливе суспільство можна побудувати, тільки діючи морально.

Діяти морально – значить, діяти за згодою тих, кого ці дії стосуються.

Діючи проти свого народу – побудувати справедливе суспільство неможливо.

Ви цього ще не знаєте? Тоді вони знову залізуть у ваші кишені.

Значення деяких термінів, використаних в тексті:
Мораль – обов'язок, відповідальність перед іншими, задані етикою правила поведінки.  
Совість – відповідальність перед самим собою.
Мораль – страж зовні, совість – страж всередині, моральність.
Моральність – внутрішня схильність і потреба дотримуватися цих правил.
Етика – наука, предметом вивчення якої є мораль і моральність.
Золоте правило моральності: поступай по відношенню до інших, як до самого себе.

Андрій Прилоус, спеціально для УП