Утомленные законотворчеством. Перечень основных "отмазок" нардепов от работы

Основною функцією будь-якого парламенту є законодавча робота. І Верховна Рада в даному контексті не виняток.

Проте навіть самі українські парламентарі визнають, що з цією функцією справляються не так добре, як того б хотілося. Так, за словами віце-спікера парламенту Оксани Сироїд, у Верховній Раді України реєструються тисячі законопроектів, проте законами з них стають менш ніж 5%.

На етапі глибокого реформування законодавче забезпечення процесу відіграє дуже важливу роль. Від того, проголосують народні обранці за певний законопроект, чи ні, залежить багато.

Один з найсвіжіших прикладів законотворчих проблем – нещодавнє голосування за проект закону "Про ринок електричної енергії України", який мав стати основою для реформування всього електроенергетичного сектору з тим, аби зробити його більш відкритим, конкурентним та стійким до кризових ситуацій.

Однак на пленарному засіданні 6 квітня через надзвичайну кількість поданих поправок (близько 1135) Верховна Рада не змогла проголосувати даний законопроект і відправила його на повторне друге читання. У підсумку завершити розпочату справу, таки проголосувавши за документ, нардепи спромоглися аж через тиждень – 13 квітня.

І це ще не найгірший приклад, беручи до уваги ту кількість правок, які потрібно було опрацювати, – оскільки результат, хоч і не такий швидкий, але все ж таки є. Втім, подібне затягування процесу законотворчості можна віднести до know-how парламентарів у небажанні працювати.

Проте справжнє обурення викликають ситуації, коли порядок денний пленарних засідань надзвичайно насичений, і від депутатів уся країна чекає продуктивної роботи – але замість цього спікер закриває засідання через відсутність народних обранців на робочих місцях.

Так було 17 січня, коли через відсутність переважної кількості депутатів Андрій Парубій закрив ранкове засідання Верховної Ради. Така ж ситуація повторилася і 8 лютого, коли у порядку денному було надзвичайно важливе питання щодо соціальних гарантій захисту учасників АТО, Революції гідності та членів їхніх родин.

Подібних прикладів можна приводити дуже багато.

Часто роботу парламенту зривають і блокуванням трибуни.

Або випадки, коли на вимогу представників не менше ніж двох фракцій парламентарі йдуть на перерву. Причому, логічно пояснити свої вимоги щодо перерв часом не можуть навіть самі парламентарі.

Іноді для прийняття життєво важливих для країни рішень у народних обранців банально не вистачає часу.

Боротися із таким собі законотворчим марнотратством ніби і намагаються – проте, через небажання більшості, не надто ефективно.

*   *   *

Аби вирішити проблему відсутності депутатського кворуму у сесійній залі, спікер парламенту навіть виразив ініціативу присоромити депутатів-прогульників, опублікувавши їхні імена в "Голосі України". Стимулювали народних обранців до роботи і штрафами. А перший віце-спікер Ірина Геращенко взагалі пропонувала перейти на прийняття рішень більшістю від присутніх у залі депутатів.

Втім, остання ініціатива так і залишилась ініціативою, а жодна із застосованих санкцій поки що так і не дала бажаного результату.

Не знайшла підтримки і нещодавня спікерська ініціатива щодо скасування обідніх перерв у ранкових пленарних засіданнях. Мабуть, бажання перекусити виявилося сильнішим за бажання бути корисним державі.

Попри це, ініціативи щодо реформування роботи парламенту не переводяться.

З цією метою останніми днями перед 4-тижневою паузою в роботі у Верховній раді зареєстровано кілька законодавчих ініціатив:

1) Про внесення змін до закону "Про Регламент Верховної Ради України" (щодо підвищення ефективності пленарних засідань Верховної Ради України).

Законопроектом пропонується внести зміни до закону "Про Регламент Верховної Ради", віднісши питання оголошення перерви на вимогу не менш як двох депутатських фракцій (депутатських груп), яке передбачене регламентом, – до процедурних, і приймати відповідне рішення шляхом голосування. Таким чином автори законопроекту сподіваються вирішити проблему не завжди необґрунтованого затягування роботи на сесіях.

2) Проект закону "Про внесення зміни до статті 19 Регламенту Верховної Ради України".

Передбачає реформування тижневого порядку денного пленарних засідань з тим, аби у парламентарів було більше часу для розгляду законопроектів. Документом пропонується, що протягом тижня, відведеного для пленарних засідань, якщо не прийнято (ad hoc) іншого рішення Верховної Ради:

– у вівторок та четвер протягом дня проводяться два засідання: ранкове – з 10 до 14 години і вечірнє – з 16 до 18 години;

– у середу та п'ятницю проводяться лише ранкові засідання: у середу – з 10 до 14 години, а у п'ятницю – з 10 до 14 з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин;

– друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах);

– понеділок та друга половина п'ятниці відводяться для самостійної роботи народних депутатів, пов'язаної із здійсненням депутатських повноважень.

3) Проект закону "Про внесення змін до законів "Про комітети ВР" та "Про центральні органи виконавчої влади" щодо оптимізації роботи комітетів Ради та співвідношення предметів їх відання зі сферами діяльності міністерств".

Пропонується у Верховній Раді дев'ятого скликання, склад якої буде сформовано на виборах, проведених за пропорційною системою, створити не більше 20 комітетів. При цьому предмети відання комітетів мають співвідноситися зі сферами діяльності міністерств.

Таким чином автори законопроекту сподіваються збалансувати роботу комітетів та центральних органів виконавчої влади і зробити її більш продуктивною.

*   *   *

Отже, розуміння того, що парламент у нашій країні працює, відверто кажучи, поганенько – є навіть у самих парламентарів.

Це добре, адже усвідомлення наявності проблеми – це уже перший крок до її вирішення. Проте ідеї та рішення, що спрямовані на її ліквідацію, носять фрагментарний характер. А така методологія, як вже довів не один життєвий приклад, ніколи не приносить бажаних плодів.

Потрібне чітке усвідомлення того, якою ми хочемо бачити нашу законодавчу обитель, та відповідні стратегія і тактика, які допоможуть зробити бажане – дійсним.

Лише так можна домогтися, щоб парламент у парламентсько-президентській республіці таки запрацював так, як того чекає від нього суспільство.

Олег Петровець, спеціально для УП