Как дроны, легализация оружия и нобелевские лауреаты спасут Украину

За роки незалежності, в Україні було чимало спроб покращити успадковану радянську систему організації життя – рухи, революції, інтелектуальні потуги громадськості. Одні рятівники декларували боротьбу з корупцією, інші пропагували економічні стимули, треті шукали конкретних ворогів народу.

Проте система завжди прямувала до занепаду: рятівники "зкурвлювались", нововведення вироджувались.

Чи не дивно постійно робити те саме – і сподіватись на інший результат?

Цивілізований світ напрацював безліч інструментів розвитку, усі вони цінні. Проте без зміни фундаменту системи – тобто її ключових елементів, що задають усю іншу структуру, – спроби їх запровадження приречені на невдачу.

Саме зміни фундаменту оминали усі політичні гравці України незалежної, замість цього латаючи дірки тонучого корабля. Адже система з новим фундаментом швидко очиститься від клептократів і в найкоротші терміни здійснить необхідні країні реформи.

Аналізуючи результати досліджень сучасних нобелівських лауреатів та розробки міжнародних інституцій, спробуємо окреслити необхідні ключові зміни. Конкретні, які можна одразу ж застосувати.

Мета

Побудова нової системи в Україні – визначеної у законодавстві та реалізованої на практиці ефективної системи взаємовідносин між людьми та органами управління, спрямованої на інноваційний розвиток, мінімальний конфлікт інтересів, яка забезпечить максимальні можливості для самореалізації кожної людини.

Нова система – це нові спільні правила взаємодії та закладені в систему нові мотивації людей.

Вісім етапів зміни фундаменту

1. Не мотивовані й не цілеспрямовані люди руйнують будь-яку справу

У роботах Нобелівських лауреатів 2016 року – Олівера Харта і Бенгта Хольмстрьома – центральну увагу приділено саме механізмам винагороди працівників, контролю результатів роботи, прогнозуванню конфлікту інтересів, запобіганню шахрайству сторін тощо.

Корпорації вже багато років успішно застосовують результати таких досліджень. Сучасні системи заохочення і покарання управлінців пропорційні їх успіхам, характеру задач, ступеню відповідальності та відповідності цілям організації.

На макрорівні, в площині місії – показниками якості роботи органів влади повинні слугувати загальновизнані складові міжнародних індексів, на кшталт: Конкурентоздатності (World Economic Forum), Процвітання (Legatum), Соціального прогресу, Якості життя (OECD).

На адміністративному рівні – стандарти урядування: Worldwide Governance Indicators (World Bank), Good governance (Council of Europe), Sustainable Governance Indicators (SGI) тощо.

Лише так на практиці можна унеможливити брехню про ефемерне "покращення".

На мікрорівні – необхідні стандарти оцінки якості робочих процесів та діяльності конкретних службовців; тут показовим є досвід Малайзії.

Для запровадження індикаторів необхідно провести функціональний аналіз усієї системи публічного адміністрування країни, скоротити зайві функції, оптимізувати ділові процеси.

Як це зробити, описано у відкритих урядових методологіях – наприклад, по Індії доступна детальна документація.

У той же час, на початку 2015 року в Україні навіть не була деталізована на рівні індикаторів затверджена "Стратегія сталого розвитку "Україна–2020" – ані в Програмі уряду, ані в планах роботи міністерств та відомств. Не кажучи вже про повну відсутність KPI і диференційованої системи винагороди службовців.

2. Влада не повинна бути відірвана від суспільства на міжвиборчий період

Світ став швидкий, а люди розвиненіші. Отже потрібні механізми оперативного впливу суспільства на рішення й посадовців, які не виправдали довіру.

Народне вето на ухвалені закони, можливість відкликати парламентарів і чиновників з органів влади, народна законодавча ініціатива, як у Швейцарії та США, електронні вибори та електронна демократія, на кшталт Естонської, розподіл публічних коштів через бюджети. Світовий досвід містить чимало успішних моделей.

В Україні ж сьогодні заблокований навіть головний інструмент прямої демократії – референдум за народною ініціативою – надмірні обсяги необхідних підписів, короткий термін їх збору, заплутана процедура, не кажучи вже про необов'язковість для влади імплементації результатів референдуму і можливість заблокувати процес на будь-якому етапі. А місцеві референдуми взагалі фактично ліквідовані змінами до закону часів Януковича.

Відвойований волонтерами інструмент електронних петицій поки що не дає очікуваних плодів – менше 3% виборців взяли участь у підписанні петицій на головному інтернет-ресурсі країни, лише 40 петицій зібрали необхідну кількість підписів. І, на жаль, для посадовців чинне законодавство взагалі не передбачає наслідків від голосування громадян.

петиції

Бюджети участі громад активно просуваються ентузіастами, але й до сьогодні є екзотикою, охоплюючи менше 1% публічних коштів.

3. Де є можливість заховати злочин – там і є злочин

Нещодавно силами волонтерів було запущено Єдиний портал відкритих даних України та інкубатор стартапів "1991" з їх обробки, проект Prozorro для публічних закупівель та електронні декларації. Проте цього аж ніяк недостатньо.

Потрібен удар по ключовим точкам.

"Кеш", як показали останні декларації, – є головним прихистком корупціонерів – 7,4 мільярдів гривень або 59% усіх вказаних статків, офшори – головний інструмент відхилення від сплати податків (за 18 місяців близько 500 мільярдів гривень), банки – головний механізм шахрайства з фінансами (виведено 50 мільярдів гривень за останній рік).

Тому необхідне обов'язкове тотальне переведення розрахунків в електронну форму, встановлення законодавчих вимог прозорості кінцевих власників активів, скасування так званої банківської таємниці, запровадження вже розробленої системи оподаткування, що ламає офшорні схеми.

Адже усі таємниці та лазівки завжди працюють в інтересах найсильніших.

4. Громадськість має бути здатною фізично захистити свої права

На жаль, іноді населенню необхідно захищати себе не лише від зовнішніх ворогів, а й від власної влади. У Декларації незалежності США таке право вказано прямим текстом, в Україні ж – це страшний сон корупціонерів.

Громадянам важко захищати себе від внутрішніх ворогів без легальної зброї – у той час як тіньовий ринок процвітає, можновладці мають у своєму розпорядженні приватні армії та силові структури, кримінальні угрупування і численні фіктивні дозволи на зброю.

Населення країни нарешті повинне отримати вогнепальну силу в свої руки, щоб коли прийде час, у чиновників не виникало бажання натравлювати Національну гвардію чи бандитів на власних громадян. Відповідні законопроекти давно розроблено.

5. Не визначена власність і відсутність даних – запорука безвідповідальності

Ще у 80-х роках нобелівський лауреат Рональд Коуз показав ключову роль чітко визначених прав власності для включення зовнішніх, неврегульованих ефектів діяльності економічних гравців у їхні договірні відносини: "Чітко встановлені права власності спонукають приватних агентів не ігнорувати, а, навпаки, брати до уваги всі ті витрати або вигоди, які їх дії можуть приносити іншим".

Видатний економіст Ернандо де Сото, досліджуючи причини процвітання і бідності країн світу, встановив у цьому питанні ключову роль інститутів, що забезпечують функціонування прав власності.

Система реєстрації прав власності наділяє нерухомість "ліквідністю" – здатністю виступати у придатній формі для будь-яких транзакцій. Звичайно ж, у зв'язці з працюючою судовою системою.

Проте на сьогодні в Україні відсутні елементарні, базові речі:
– аудит національних багатств та інфраструктури,
– державної і муніципальної власності, у тому числі підприємств,
– відсутня інформація про стан і розподіл земель та система екологічного моніторингу,
– відсутня навіть взаємна інтеграція державних реєстрів,
– а значна частина інформації у державних базах даних виборців, власників, громадян, пільговиків – є недостовірною.

Щодо кожного з цих питань є відпрацьовані міжнародні рішення та наявні фахівці.

Проте клептократи мають інший інтерес.

6. Збагачення особистостей не повинно шкодити суспільству.

Наростаюча нерівність стала глобальною пошестю 21 сторіччя, після невеличкого спаду в середині попереднього сторіччя.

На фоні повільного зниження загальносвітової крайньої бідності тих, що отримують менше 1 долара на день, – невпинно зростає частка найбагатших людей у загальносвітовому багатстві. За даними звіту Oxfam's, заснованого на даних Forbes і Credit Suisse Global Wealth datebook, у 2017 році вісім мільярдерів світу акумулюють багатство, рівне статкам половини землян. А найбагатший 1% населення світу має багатства, як інші земляни разом узяті.

Розподіл активів в Україні за індексом нерівності "Джині", у 2015 році, за шкалою від 0 до 100 становить 91,6 – це майже найвищий у світі показник.

За даними The Economist – статки мільярдерів України дорівнюють 8% ВВП або третині державного бюджету країни, більша частина яких отримана завдяки зловживанню владою – 5-те місце в світі.

Brexit, перемога Трампа і одвічний тріумф популістів в Україні ґрунтуються саме на цій проблемі.

Тільки реальне нівелювання офшорів, прогресивна шкала оподаткування або застосування у фіскальній системі математичних моделей, що спираються на наукові теорії справедливості, на кшталт ідей Джона Ролза, можуть виправити ситуацію.

Україна – ідеальне місце для подібних кардинальних змін. Адже соціальний конфлікт тут дійшов свого піку, а свідомість пострадянського населення не встигла просякнути анархо-капіталістичними догмами.

7. Лише невідворотна відповідальність злочинців і неупередженість управлінських рішень дають результат

Посадовці – це найслабша складова системи.

В галузі інформаційної безпеки, за даними PwC близько 60% інцидентів в організаціях пов'язані з їх дійсними або колишніми співробітниками. Уся світова корупція і шахрайство тримаються на психологічних особливостях людей та неформальних домовленостях – між політиками, бізнесменами, чиновниками.

Тільки в 21 сторіччі відкрилися реальні можливості мінімізації людського фактору при ухваленні та виконанні рішень.

З одного боку – це технології "розумних контрактів" – електронні алгоритми, що описують набір умов, виконання яких автоматично й незалежно від людей тягне за собою події в реальному світі або цифрових системах. З іншого – це сучасне розуміння підходів, оптимального формулювання контрактів, засноване на результатах наукових досліджень.

Україна, яка погрузла в корупції, – потребує автоматизованих рішень, що працюють без участі людей.

Системи оцінки роботи посадовців відповідно до їхніх контрольних показників з автоматичним призначенням санкцій (наприклад, звільнення, конфіскація майна, заборона займати посади) – без погодження будь-яким органом або чиновником.

Випадковий розподіл судових, прокурорських та управлінських справ на базі прозорих Block Chain систем (на відміну від сьогоднішніх шахрайських псевдоінструментів) – для руйнування усталених корупційних ланцюжків кругової поруки і збільшення ризиків для злочинців.

Необхідно запровадити можливість публічної оцінки результатів роботи посадовця у формі голосування із автоматичною відставкою – наприклад, судді, міністра чи Генерального прокурора.

Щоб нарешті ліквідувати одвічних, непорушних "своїх" у владі.

8. Народ – це вище джерело влади, джерело прямої дії

Спонтанний, стихійний Майдан, що спалахує у вогні гніву – це звичайно романтичний прояв демократії.

Проте надійніше й безпечніше легалізувати право народу на повстання у формі фізичних ознак – наприклад, за кількістю людей, які вийшли на площі країни на протест. Це автоматично запускатиме спеціальні конституційні механізми – розпуск вищих органів влади, початок референдуму тощо.

Із сучасними аеро-технологіями та розпізнаванням об'єктів – це завдання тривіальне.

По кожному вищезазначеному кроці необхідно розробити конкретні проекти законів і добитися їх ухвалення.

А от хто і як зможе це здійснити, дослідимо у наступному матеріалі.

Олексій Жмеренецький, координатор дискусійного Клубу "КОЛО", співзасновник платформи "Хартія Майбутнього", спеціально для УП