Традиция, что сильнее морали

Майже до ранку в новорічну ніч Україна гриміла звуками вибухів. Трусилися шибки, гуділи сигналізації авто, плакали малі діти, що прокидалися від невідомих ще їм святкових традицій.

Якщо малеча лякалася через брак життєвого досвіду, то важко знайти пояснення для піротехніків, які, знаючи про заборону на піротехнічні засоби по всій Україні і про незавершену війну в її східній частині, струшували повітря вибухами.

Людям хочеться свята.

Жити війною майже три роки психологічно виснажливо. Тому будь-який психолог порадить частіше розслаблятися і розважатися. Але спосіб розваг, який обрали піротехніки, переконує, що ніхто з них за ці три роки й "не напружувався" і не жив війною. Бо після відчуття страху від війни радіти вибухам – як мінімум, дивно.

А влаштовувати піротехнічні шоу під вікнами житлових будинків – щонайменше дико, не зважаючи, чи триває в країні війна.

"У нас в будинку немає підвалу. Ми спускалися з сином і невісткою на перший поверх і ховалися за несучою стіною. Якось просиділи там три доби, цілих три доби! Це дуже, дуже моторошно. Снаряди вибухають, стіни трясуться, і в цей момент в тобі ніби все розривається. У якийсь момент син глянув на мене, і в його очах я прочитала прощання", – згадує моя співрозмовниця з Луганська.

Вона з дітьми врешті змогла вибратися з пекла. Вони зараз живуть серед нас. І знову слухають вибухи.

Ті, хто втік з пекла і живе на підконтрольних українських територіях, здебільшого, проукраїнські люди. Інші втікали у Росію.

"Ми вас так довго чекали, чому ви не прийшли нас звільнити?" – звернулася моя співрозмовниця до українських солдат, коли вибралася з сином і невісткою на підконтрольні території, яка майже три роки живе з клеймом "сепаратистки".

Якщо, попри все, "піротехніків" не переймає психологічний стан сотень тисяч переселенців, звідки тоді байдужість до десятки тисяч українських демобілізованих солдат?

"На початку при будь-якому тріску я ховався під ліжко", – сміється з себе один з бійців.

А інший падає прямо на вулиці. І накриває голову. Досі. А потім з себе теж сміється.

Дехто каже, що має знайомих солдат, які не реагують на звуки салютів і петард, тому для них вибухи заради свята – це нормально.

Але всі люди різні. І, зокрема ті, які вживу ніколи не чули звуки війни.

І серед них і діти, які не знають про АТО, але прокидаються від святкової канонади і плачуть в новорічну ніч. Але кого цікавлять чужі діти...

"Мама, мам, чому вони стріляють!?", "Мам, що це робиться?!" – без плачу, але з нерозумінням, чому трусяться вікна уже третю годину, розпитував мене трирічний син у новорічну ніч. Врешті взяв іграшковий автомат, вдягнув шапку і пішов на балкон "відстрілюватися".

Мама після трьох ночей канонади в Авдіївці сиділа і не могла придумати синові адекватної відповіді.

"Використання феєрверків, петард і салютів одночасно з проведенням АТО суперечить нормам моралі та викликає напругу", – пояснюють в місцевих радах заборону піротехніки, яка діє з 2014-го року.

За порушення заборони — адміністративний штраф від 255 гривень.

Сторінка Міністерства внутрішніх справ за два дні після Нового року не повідомила про жодне стягнення штрафу за використання піротехніки.

"Публічну безпеку і порядок під час проведення святкових заходів забезпечували 7 тисяч працівників поліції та 1 тисяча військовослужбовців Національної гвардії України. Порушень публічного порядку не допущено. Резонансних ДТП та порушень громадського порядку на території держави не зареєстровано", – прозвітувало МВС.

Боротьба з традицією українським правоохоронцям виявилася не під силу. Як і з незаконною реалізацією піротехніки.

"На Новий рік поранено трьох українських військових", – у свою чергу прозвітував прес-центр АТО про "святковий салют" на лінії фронту.

Така ціна за те, щоб хтось в тилу міг насолоджуватися вибухами.

Мар'яна П'єцух, спеціально для УП