Размер зарплат чиновников и коррупция. Есть ли прямая зависимость?

Скільки повинен заробляти чиновник?

Чи є пряма залежність між розміром зарплати в сфері держуправління та рівнем корумпованості держави?

Не давши відповіді на ці запитання, ми не зможемо зрозуміти, як вибудовувати коректну політику держави в сфері доходів держслужбовців, у тому числі й щодо якості інструменту боротьби з корупцією.

В Україні побутує думка, що майже всі проблеми корумпованості державних службовців пов'язані з їх невеликим доходом. Мовляв, маленькі зарплати спонукають їх шукати додаткові джерела заробітку, в тому числі й використовуючи наявні у них повноваження.

Проте, чи така маленька вже зарплатня у українських чиновників?

Середній дохід в країні в жовтні 2016 року становив 5.350 гривень. Доходи в сфері державного управління і оборони за той же період склали 6.065 гривень. Тобто, середній показник доходів державного сектора вище ніж в середньому по економіці.

Для порівняння: у сільському господарстві ця цифра дорівнює 3.841 гривню, в промисловості – 5.748 гривень, на транспорті – 5.670 гривень.

Зрозуміло, що це дуже усереднені цифри, які відображають "середню температуру по лікарні". Тим не менш, вони описують певний тренд та співвідношення.

Шість тисяч шістдесят п'ять гривень – багато чи мало? Риторичне запитання: дивлячись з чим порівнювати.

Якщо з абсолютними показниками західних країн, то зовсім небагато. Наприклад, середня зарплата чиновників в сусідній Польщі – 4.500 злотих (майже 28 тисяч гривень). Різниця більш ніж в 4,5 рази.

Але, якщо брати відносні показники, то в Україні не все так погано.

Давайте не забувати, що, на жаль, обсяг української економіки, у розрізі ВВП на душу населення, ще дуже далекий від найскромніших показників країн Європейського Союзу. Якщо порівнювати з тією ж Польщею, різниця становить 4,8 рази.

Виходить, у тій же Польщі чиновник, у відносних цифрах, заробляє практично такий самий шматок від загального пирога, що й український чиновник в Україні. Просто держава багатша, тому й шматок у кожного більший.

Однак якщо відносні показники доходів чиновників в Україні і тій ж Польщі приблизно однакові – то рівень корумпованості незрівнянно різний. За даними останнього дослідження Transparency International, за показником корумпованості Польща знаходиться на 30-му місці, а Україна аж на 130-му (чим вище місце, тим менше корупції в країні).

Сказати однозначно, що існує пряма залежність між рівнем оплати праці чиновників і рівнем їх корумпованості – не можна. У нас в цілому в країні є проблема з доходами і бідністю всього населення. Тому не може бути в бідній країні багатих чиновників. Їх зарплата – це результат роботи країни в цілому.

І це чесний підхід.

Чи допоможе в боротьбі з корупцією підвищення окладів держслужбовців, яке планується у зв'язку зі збільшенням мінімальної заробітної плати у 2017 році? Думаю, що ні.

Зарплати держслужбовців повинні бути конкурентними. Питаннями розміру окладів держава вирішує завдання якості управління. Проблеми з корупцією пересікаються із питанням доходів – але напряму їх не вирішують.

Перед чиновниками різних рівнів, так само, як і перед будь-якою іншою людиною завжди існує маса спокус. І, як показує світовий досвід, величина зарплати тут не є надійним запобіжником від зловживань.

Яскравий тому приклад – президент Південної Кореї Пак Кин Хе. Щомісячна зарплата в 18 тисяч доларів США не стала страховкою від корупції. 9 грудня парламент Кореї оголосив їй імпічмент за звинуваченням у зловживанні службовими повноваженнями та корупцією.

Проблеми зловживань вирішить не розмір доходів – а воля, публічність та чіткість процедур.

Будь-який чиновник повинен знати про невідворотність та суворість покарання за зловживання. Процедури прийняття рішень в сфері держуправління, внутрішні інструкції повинні бути максимально виписані, і в них зведена до мінімуму можливість вирішення "або-або", "дорожче-дешевше", "швидше-повільніше".

В ідеалі ми взагалі повинні прагнути, аби роль людського чинника тут наближалася до нуля.

Усі рішення чиновників повинні стати максимально публічними, а значить і доступними для контролю суспільства. Ефективніше має працювати й уся антикорупційна інфраструктура (такі спеціалізовані органи як НАБУ, НАЗК, САП, антикорупційні суди тощо) та інструменти громадського контролю (публічні фінанси, громадські ради тощо).

Також потрібно проявляти максимум політичної волі, щоб навести в цій сфері порядок.

Лише так ми зможемо викорінити іржу тотальної корумпованості в нашій країні.

Я не проти великих зарплат для чиновників – тільки "за"! Але, впевнений в цьому, вони не є ефективним інструментом боротьби з корупцією.

Нікіта Самбожук, член Нацради з питань антикорупційної політики, спеціально для УП