Роковая осторожность Украины и ее последствия в деле сбитого МН17

Днями були оприлюднені результати першого етапу розслідування катастрофи малайзійського Боїнга над Донбасом у липні 2014 року.

Результати першого етапу розслідування

Висновки міжнародної спільної слідчої групи виявились напрочуд обережними, незважаючи на те, що винна сторона здається такою очевидною. Згідно з зазначеними висновками встановлено лише те, якою зброєю збили літака, звідки привезено зброю і звідки саме вівся вогонь.

Що ж до безпосередніх винуватців злочину – їх не було названо.

Є лише список підозрюваних зі 100 осіб, але його не розголошують, і обвинувачення їм планують висунути не раніше 2017 року.

Не все так однозначно

Родичі загиблих не стали чекати на остаточні висновки міжнародного розслідування – і почали самостійно шукати винуватців. До справи були залучені провідні адвокати, які спеціалізуються на міжнародному повітряному праві. Вони не так однозначно підходять до визначення винуватої сторони, як в Україні чи РФ.

Так, на сьогоднішній день родичами загиблих у катастрофі подані позови проти:
– Російської Федерації і її президента Путіна,
– Гіркіна,
– авіакомпанії Malaysia Airlines,
– виробника літаків Boeing-777
– та України. 

З такого розмаїття позовів стає зрозуміло, що потерпілі та їх адвокати вважають винуватими у катастрофі декілька сторін.

Збіг обставин?

Не зважаючи на те, що причетність Росії до катастрофи очевидна, РФ використовує всі можливі інструменти для того, щоб перевести підозри і відповідальність на Україну.

На сьогодні в Європейський суд з прав людини подано декілька позовів проти України. За дивним збігом обставин, ці позови підготовлені відомим німецьким юристом та експертом з повітряного права, який з 1992 по 1998 був радником російського уряду – Ельмаром Гімуллою (Elmar Giemulla).

І першим з трьох позовів проти України у листопаді-2014 був позов колишньої громадянки Росії – Олени Іоппе, матері 23-літньої загиблої Ольги Іоппе.

Ще один цікавий факт: адвокати родичів загиблих з інших країн відмовились приєднатись до позову проти України, який співпадає з інтересами РФ.

Може, це просто збіг, однак німецький адвокат небезпідставно спирається на хитку українську позицію по цій катастрофі.

Міжнародні зобов'язання України щодо безпеки польотів

Територія України є частиною системи повітряних шляхів сполучення. Україна є учасницею Міжнародної Конвенції з безпеки цивільної авіації, яка більше відома під назвою "Чиказька конвенція". І саме на неї посилається німецький адвокат у позовах проти України.

Хоч у положеннях Конвенції немає прямого зобов'язання "закрити небо" у разі небезпеки, проте воно витікає зі змісту і цілей Конвенції.

А в додатку 19 до згаданої Конвенції зазначено, що кожна держава забезпечує безпеку польотів на державному рівні, створює систему контролю за безпекою польотів та обов'язково надає інформацію про небезпечні інциденти.

Таким чином, Україна повинна була повідомити інші країни про небезпеку для цивільної авіації та заборонити польоти над територією Донецької й Луганської областей.

Що Україна зробила не так

Українська сторона робила кроки задля виконання своїх зобов'язань щодо безпеки польотів, але вони були настільки обережні, що не всі зрозуміли їх зміст.

Так, за декілька днів до катастрофи український МЗС скликав до себе послів всіх держав і заявив, що на Сході країни бойові дії перейшли на якісно інший рівень у зв'язку з тим, що в сепаратистів – а не в агресора! – з'явились системи ППО.

Посли, які були на зустрічі, не забили на сполох, як, власне, і українська сторона. Таким чином, відповідальність за прийняття рішення про здійснення польотів над територією Донбасу була ніби як перекладена на інші держави. Поінформовані – отже озброєні.

Але вони, посли – цього тоді ще не розуміли.

Власне, таку поінформованість тепер використовують адвокати громадян Малайзії, родичі яких загинули в катастрофі. Вони звинувачують малайзійські авіалінії у тому, що вони знали про небезпеку, але халатно до цього поставились і не змінили маршрут.

У цьому ж була звинувачена й німецька влада. Одна з найбільших газет Німеччини Süddeutsche Zeitung написала про те, що незадовго до катастрофи МН17 німецька розвідка попереджала владу про небезпеку польотів над Україною, проте Берлін проігнорував цю інформацію. А Берлінський суд постановив, що МЗС ФРН повинно розсекретити дані про те, що знав про ризик польотів над Донбасом, але не вжив заходів.

Разом із тим у висновках Комітету безпеки Нідерландів за жовтень 2014 все ж таки звинуватили Україну у відсутності заходів щодо забезпечення безпеки польотів над її територією.

На думку нідерландців, Україна повинна була закрити небо над Донбасом, і не зробила вона це умисно. Україні приписують жадібність до грошей, які надходять від зборів за транзит. За даними Washingtonpost, Україна щороку отримує 200 мільйонів доларів за використання комерційними авіарейсами повітряного простору над територією України.

Саме це, на думку нідерландського Комітету безпеки, американської преси та позивачів проти України, спонукало наших чиновників залишити відкритим небо на висоті польотів комерційних рейсів.

Також Україні приписують страх визнати непідконтрольність своїх територій. Чи страх, чи дипломатична обережність – окреме питання, яке потребує з'ясовування, але те, що "АТО" замість "війни" загнало Україну у пастку в ситуації з катастрофою МН17 – вже очевидно.

Якби Україна з моменту вторгнення збройних сил Росії офіційно про це заявила та назвала речі своїми іменами – на Україну б не поширювався обов'язок забезпечувати безпеку польотів на окупованій території.

Адже здатність країни забезпечити безпеку польотів над її територією витікає з суверенітету над повітряним простором. Тобто, якщо держава не контролює частину своєї території – не є сувереном – вона не може і не повинна забезпечувати безпеку польотів над неконтрольованою територією.

Таким чином, своєчасна правдива заява України про втрату контролю над частиною територій не залишила б формальних підстав позиватись до неї.

Анна Маляр, спеціально для УП