Не нужно лукавить: О недопустимости вмешательства бизнеса и политики в дела Церкви

13 вересня "Українська правда" опублікувала текст "І сміх, і гріх. Чому  Генеральна прокуратура зацікавилася Новинським". В ньому зокрема була подана позиція  митрополита Олександра Драбинка.

Ми не змогли викласти повний текст відповідей митрополита на наші запитання через  і без того великий обсяг  матеріалу.

Але на велике прохання, ми публікуємо  позицію митрополита у вигляді  авторської колонки, яка, на його думку, дає вичерпні відповіді на причини конфлікту навколо української церкви.

Мене попросили окреслити роль Вадима Новинського в житті української церкви.

Вадим Владиславович сам нещодавно чітко визначив свою роль — коли назвав себе "головним меценатом УПЦ". Шляхетне слово. Але тут потрібно розуміти, що інколи може стояти за словом "меценат" у сучасному церковному житті.

Відомо, що центральною постаттю сучасної кіноіндустрії є продюсер.

Так от інколи сучасний "церковний меценат" — це певний аналог "продюсера" у церковному житті.

Безумовно, жертовність — це одна з головних християнських чеснот. Але тут існує певна межа. Можна щиросердно жертвувати кошти, виконуючи Господню заповідь про милостиню та її тайну. А можна за допомогою цих пожертв заробляти собі політичний імідж та активно впливати на церковне життя: підтримувати певний вектор церковно-політичного розвитку або певні персоналії.

Хочу підкреслити, що я є вихованцем та духовним сином Блаженнішого Митрополита Володимира.

Спочилий владика завжди говорив про недопустимість втручання бізнесу, політики у справи Церкви.

Саме тому він виступив проти протеже Новинського у церковній сфері — митрополита Антонія (Паканича), якого "родина" Януковича хотіла посадити на (мовою Азарова) "трін" Предстоятеля.

Служіння Предстоятеля іноді сприймають як суцільні лаври та почесті, один зі зручних способів лишити своє ім’я у історії. Однак, як засвідчив досвід спочилого Митрополита Володимира, все можу бути зовсім інакше. Величезна відповідальність, зрада тих, на кого ти покладав надію та кому довіряв, молитва за друзів і ворогів. На жаль, мало з тих, хто прагне у Церкві влади розуміють з якою відповідальністю та з якими тягарями вона пов’язана.

Журналісти та політтехнологи, яких найняли для захисту головного "православного олігарха" намагаються представити протистояння між мною та Новинським як, нібито, суто людський, особистий, мирський конфлікт.

Вплутати сюди "справу Бута" та "викрадення черниць". Або, принаймні, пояснити все відмінністю наших поглядів на статус УПЦ в майбутньому, моєю нецерковністю, "автокефалізмом" тощо.

Мені не звикати до цього.

Подібні звинувачення я чую вже багато років. Спочатку від "православного олігарха" Нусенкіса. Тепер від нових, як їм здається, власників "церковних акцій".

Не треба лукавити.

Усім прекрасно відомо у чому саме полягає суть нашого протистояння з Новинським.

 Річ не у персоналії Олександра Драбинка і не у моїх поглядах на майбутнє Церкви.

Не у тому, що митрополит Олександр, мовляв, "нецерковна" людина, а бізнесмен Новинський — "суперцерковна".

Звісно, я грішна людина. Але Українська Православна Церква — це моє життя, місце спасіння… А наше протистояння з Новинським почалося не сьогодні, а 2013 році, коли він грубо втрутився у внутрішнє церковне життя і на замовлення Януковича намагався усунути від управління Церквою Блаженнішого Митрополита Володимира.

Митрополит Володимир був людиною, яку по-справжньому, від серця, шанувала і любила повнота Церкви.

І коли Янукович та Новинський намагалися усунути старця з посади Предстоятеля, то проти цього беззаконня висловився не лише я. Я був поруч з Митрополитом. І тому стріли летіли у мене.

Але нехай Новинський не думає, що він боровся "проти Драбинка".

 Намагаючись на догоду політикам та бізнесу усунути законного Предстоятеля Церкви, він боровся проти самої Церкви. А за великим рахунком — і проти Бога.

Колишньому президентові був потрібен слухняний Предстоятель.

Прекрасно розуміючи, що Митрополит Володимир не буде таким, він намагався усунути його, а на звільнене таким чином місце — поставити іншого кандидата.

Нехай на совісті Митрополита Антонія лишиться те, що він погодився на цю нешляхетну роль. А також, образно кажучи, "стояння з подушкою" над тілом важкохворої людини, владолюбство, злопам’ятство. Служіння Предстоятеля — це Божий жереб. Звісно ж, історія знає випадки, коли церковні посади купувалися або віддавалися політиками потрібним їм людям. Але ж таке предстоятельство — це вияв Божого попущення, а не Божої волі…

Називаючи себе "головним меценатом" УПЦ Вадим Владиславович очевидно забув євангельську притчу про лепту вдови.

Заможні люди жертвували чимало монет, а бідна вдова змогла пожертвувати лише дві лепти. "Істино кажу вам, — сказав Господь, — ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь".

До чого це я переповідаю? УПЦ допомагають мільйони вірних та сотні бізнесменів у єпархіях. Тому не варто робити з себе "головного мецената" нашої Церкви. Не потрібно своєю нескромністю ображати бабусь, які віддають останні гривні зі своєї пенсії і є справжніми жертводавцями та меценатами нашої Церкви.

У цю неділю в храмах за Літургією звучали слова Христа: "легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти" (Мф., 19,24).

Багатим варто пам’ятати про ці слова. Не варто думати, що дружба з ієрархами та пожертви на будівництво храмів зможуть покрити усі гріхи, включно з нещастями зубожілих вкладників банків, що тобі належать, бідами робітників, яким ти не виплачуєш заробітну платню та проблемами ошуканих та зраджених тобою партнерів по бізнесу. За всі, заподіяні людям, біди, зрештою, треба буде відповісти перед Богом.

Церква — місце нашого спасіння. Чи варто робити її місцем свого політичного піару? Чимало вірян спантеличені картиною що спостерігають: мільярдер у стихарі, що невідступно слідує за Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм та  супроводжує його у всіх поїздках.

Люди дивуються цій ситуації. А у деяких навіть виникає питання: навіщо ця демонстрація близькості до глави УПЦ? Чи не для того, щоби торгувати нею у владних кабінетах сусідньої держави?

 Мені шкода Вадима Владиславовича, і я молюся, аби Господь його напоумив і він припинив ці показові літургічні "виступи". Церква не розглядає людину з точки зору її майнового цензу. Для неї немає різниці між мільядером, і бідною жінкою з сільської парафії.

Головне, аби кожен з них жив за совістю та беріг чистоту серця. Хочеш молитися у вівтарі, зодягнувши стихар? Гаразд. Знайди сільський храм і молися там. Але не роби зі своєї набожності політичне шоу, не намагайся капіталізувати власну молитву, яку Господь заповів творити таємно.

Певний, що Митрополит Онуфрій як Предстоятель і монах, розуміє, що ця нав’язливість нашого багатого православного брата не личить УПЦ та робить їй ведмежу послугу. Митрополит Онуфрій — людина монашеського складу, не властолюбна і не політизована.

Саме тому я побоююсь, що Новинський і його друзі-бізнесмени можуть знову повернутися до свого сценарію обрання "потрібної людини". Тобто знову спробувати звести на Київський "трон" владику Антонія. Причому зробити це так само, як вони намагалися це свого часу зробити з Митрополитом Володимиром. Змусити Митрополита Онуфрія піти на спокій або усамітнитися для молитви на Святій Горі. А на київську кафедру звести іншу людину з іншими моральними якостями та явним смаком до політики.

Молюся за Митрополита Онуфрія, щоби Господь дав йому сили та рішучість управити повноту Церкви, не дав політикам та олігархам зробити з Церкви, яка є місцем спасіння, політичний та іміджевий ресурс.

Що стосується подій, які мали місце у 2013 році.

Тоді я був "правою рукою" і найближчим помічником спочилого Митрополита Володимира.

Саме на мене, як на особистого секретаря Митрополита і його довірену особу була покладена Синодом відповідальність залікування Блаженнішого. Саме тому, щоби змусити Митрополита Володимира "добровільно" піти на спокій, команда Януковича вирішила зробити з мене заручника.

Майже півроку — з 17 червня 2013 по 13 грудня 2013 я був змушений перебувати під конвоєм на різних об’єктах, в тому числі готельних комплексах, де на мене чинили тиск, вели "роз’яснювальну" роботу, намагалися споювати… 

Це були справжні психологічні тортури.

До мене був приставлений конвой у формі працівників "Грифону". Вільно пересуватися я не міг. Забрали всі засоби зв’язку. Не дозволяли ні з ким спілкуватися. Я був повністю позбавлений самостійно приймати рішення і діяти. Навіть особисті речі, нижню білизну, мені привозив водій…

Такі заходи на мою думку були вжиті в якості засобу залякування і тиску  на мене особисто і на мого безпосереднього керівника — Блаженнішого Митрополита Володимира.

Але найболючішим для мене у ті часи було не насильне утримання, а те, що з моїм відстороненням від справ та послуху у небезпеці лишалася тяжкохвора людина, людина похилого віку. Януковичу не подобалося, що Митрополит Володимир, так би мовити, не поспішає "вчасно померти" або, принаймні, піти на "почесний" спокій.

Тоді, взявши у "заручники" людину, яка єдина була уповноважена контролювати лікування Митрополита Володимира, вони почали шантажувати Предстоятеля.

Намагалися показати йому, що відтепер процес його лікування ставав уразливим та небезпечним.

Про це при першій же зустрічі мені сказав Захарченко. Він вимагав, щоб я покинув Україну, виїхав до Москви. Я тоді запитав його — як я це можу зробити, коли у мене "на руках" літня та хвора людина? Людина, яка повністю довірила мені процес її лікування. Захарченко тоді відповів, що про Митрополита, мовляв, потурбуються і без тебе. Звісно, я відмовився лишати Україну. І за це отримав  конвой-"охорону" на 9 місяців.

Умови утримання ставали більш жорсткими. Бачачи це, Митрополит Володимир одного разу вночі зателефонував до Новинського і сказав: "Вадим Владиславович, ви ведете себе не по-християнськи. Припиніть знущатися над владикою Олександром".

Через 25 хвилин Новинський, не зважаючи на пізню годину, прибув до Митрополита в Феофанію та при свідках благав простити його, обіцяв втрутитися у ситуацію...

Митрополит Володимир прекрасно розумів, чому мене уневолили і чого від нього хочуть. Але це була дуже сильна духом людина. І він не здавався. На прохання Митрополита різні люди зверталися до Захарченка, Януковича та Пшонки з приводу мого незаконного утримання.

Це були народні депутати, одна з яких після зустрічі з Януковичем сказала: "Верховного "переперти" не можна".

Хочу підкреслити — звісно мені було тяжко жити в стані неволі. Але найтяжчим було розуміння того, що таким чином морально "добивали" Митрополита Володимира. Для прикладу наведу уривок зі свого щоденника, який я примудрився вести під час утримання: "… 02 листопада 2013. Весь вечір провів у Феофанії в кабінеті. Час від часу Митрополит вставав, вірніше, його піднімали, щоб не залежувався.

Мене декілька разів звав. Заходжу, запитую: "що трапилось?" Говорить: "нічого, просто хочу знати, що ти тут". Серце при таких словах обливається кров’ю". Та й чиє б серце не боліло?

Я вимагав, аби мене пускали на богослужіння та провідати Митрополита Володимира. Дозволи на це давав Коряк. Відбувалося це так.

Я просив старшого в наряді охорони, він телефонував своєму керівникові, а той — Коряку. Був й інший спосіб "вибити" право на молитву або на зустріч з Предстоятелем — отримати на це дозвіл у Новинського…

Проте не думайте, що це було легко.

Згадаю лише один факт: за час незаконного утримання мені більше 30 разів мені відмовляли, коли я просив дозволити мені взяти участь у богослужінні. Після розмови з Захарченко 13.12.2013 мені дозволити вільно пересуватися. Але з умовою "не лізти у політику", бо якщо я проявлятиму громадську ініціативу, то знову "закриє". У той час в Києві були у розпалі події на Майдані.

Тому на моє прохання зняти конвой Захарченко відповів відмовою. Конвой лишився. А зняли його лише 21 лютого 2014, тобто того самого дня, коли Янукович втік з Києва. Того дня я зателефонував Коряку, спитав його чи довго все це ще продовжуватиметься. Він відповів: "А що вони ще там? Так скажи хлопцям щоб йшли додому!"

Вадим Новинський грав ключову роль у цій справі. Важко зрозуміти, а тим паче виправдати й іншого фігуранта цієї справи — митрополита Антонія (Паканича), який погодився з планом Януковича та був готовий при живому Митрополиті Володимирі прийняти з рук Януковича церковну владу, посаду Предстоятеля.

Але я не хочу нікого засуджувати, не хочу випереджати суд Божий.

Вірю в те, що і Новинський і у Митрополит Антоній — православні церковні люди, а їх християнство, церковність, зрештою переможуть в їх душах пітьму помилок та будуть покриті любов’ю та благими справами для Церкви.

Сьогодні я не можу розголошувати відомості досудового розслідування. Скажу лише, що така очна ставка дійсно мала місце 1 вересня і стосувалася кримінальних справ, що зараз розслідує Генеральна прокуратура, пов’язаних з намаганням колишнього президента Віктора Януковича усунути з посади Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира.

Таких кримінальних проваджень сьогодні є два. Одне з них — № 42014000000000416 — відкрито за частиною 2  статті 146. КК України ("Незаконне позбавлення волі або викрадення людини") і стосується незаконного позбавлення волі Драбинка О.М. (тобто мене).

Інше кримінальне провадження — № 42014000000000416 — відкрито за частиною 1 статті 365 ("Перевищення влади або службових повноважень"). Це провадження стосується колишнього президента Віктора Януковича, а також безпосередніх виконавців цього злочину: колишнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та його підлеглого: підлеглого колишнього начальника ГУ МВС України в м. Києві Валерія Коряка.

Очна ставка переважно стосувалася саме цього впровадження, яке стосується Віктора Януковича. Народний депутат Новинський наразі проходить у цих справах в якості свідка. Проте участь Вадима Владиславовичав обох справах була ключовою. Новинський був присутній на усіх моїх зустрічах з Януковичем, де останній вимагав від мене змусити Митрополита Володимира піти на спокій.

На цих зустрічах Янукович представляв Новинського як уповноважену від себе людину у справі зміни Предстоятеля УПЦ і взагалі у справах нашої Церкви ("смотрящій"). Характерно й інше. Нещодавно я став переглядати свій щоденник, який вів впродовж незаконного утримання. І ще раз пересвідчився — кожного разу питання про те, чи можу я бути присутній на службах вирішувалося особисто Новинським або Захарченко.

Новинський наразі фігурує у справі як свідок. Сподіваюся, що справа буде розслідувана чесно та об’єктивно та невдовзі потрапить до суду.

Олександр Драбинко, митрополит, єпископ Української Православної Церки, для УП