Избавиться от фантомных болей

Останнім часом представники правлячого класу України дозволяють собі дуже небезпечну та безвідповідальну гру на почуттях українців стосовно окупованих Російською Федерацією територій України – Криму та частини Донецької і Луганської областей. Не "Донбасу", як дехто каже – а частини двох областей.

Так, озвучена Вікторією Сюмар заява щодо референдуму з метою визначити статус Криму і окупованої частини двох областей, носить об'єктивно безвідповідальний характер.

Можливо, хтось вирішить, що автор висловлює суб'єктивну думку, фактично виносячи на початок тексту резюме, а не аргументи. Проте, питання аж надто важливе, а сказані депутатом слова – надто небезпечні.

Однією з функцій державної влади, яку делегують українці через вибори, є в тому числі, відстоювання національного суверенітету і територіальної цілісності України наданими Конституцією і законами засобами та інструментами.

Основний закон також закріплює територіальні рамки країни, над яким держава здійснює свій суверенітет.

В Криму і ОРДіЛО Україна цього права позбавлена можливості виконувати відповідний обов'язок.

Як громадянин України, автор рішуче незгодний зі словами пані Сюмар про те, що через референдум потрібно вирішити подальшу долю окупованих територій. І справа не тільки в тому, що територіальні питання так просто не вирішуються.

Спочатку держава має відновити свій суверенітет, а потім вже розробляти механізм можливого прямого волевиявлення.

Тут потрібно розуміти, що правлячий клас не просто досі не має стратегії деокупації того ж таки Криму – він не хоче цим займатися. Його представники не пов'язують своє життя з Україною. Дуже яскраво свідчить про це заява Арсенія Яценюка, озвучена півтора роки тому: мовляв, "онуки повернуть" Крим.

Але не онуки представників правлячої верхівки. Вони тут жити не будуть.

Правляча еліта – слово "еліта" багатьох дратує, але це вже наша відповідальність як виборців, ми таку еліту собі обрали у владу – прагне зняти з себе будь-яку відповідальність за провали в період здійснення РФ окупації та за подальшу долю окупованих територій, за нездатність запропонувати реалістичний план відновлення державного суверенітету країни над цими територіями.

Владці чудово розуміють, що прямий заклик до відторгнення території від країни – це такий же сепаратизм, як і заклики "путін ввєді вайска". Тому єдине, що їм лишається – перекласти відповідальність на народ.

Якщо вже "народ ухвалить" відверто сепаратистське рішення щодо відторгнення – тоді які претензії можуть бути до політиків?

При цьому, подібні заяви звучать так, наче мова йде про якийсь шматок землі, і тільки й всього.

Однак навіть якщо ж мова йде лише про територію, а не тільки про збитки, завдані війною, банально вкрадені росіянами підприємства і тисячі смертей – не можна обманюватися.

Навіть якщо припустити, що завтра українці прийдуть на референдум і відмовляться від Криму і ОРДіЛО – це не вирішить жодної проблеми і не скине з нас і країни ані крихти тягаря. По-перше, ніхто не гарантує відсутності нових силових захоплень території. По-друге, фрагментація країни отримає легалізацію. А фрагментація країни – це шлях до її зникнення.

Не варто вірити в те, що фантомний біль ампутованої території зникне, якщо ми просто відмовимося від української землі. Більше того, вірус почне поширювати ще швидше: це означатиме, що українці змирилися із втратою частини країни, а також і те, що це буде сигнал для інших і не тільки для Кремля.

РФ не єдиний сусід, який має до України територіальні претензії (окрім багатьох інших "претензій"), хай навіть не озвучені офіційно...

Озвучена заява щодо референдуму – це, на мою думку, не лише демонстрація політичної безвідповідальності та боягузтва однієї з правлячих парті. Це ще й дуже небезпечний сигнал для всієї країни, який свідчить про потужну внутрішню загрозу.

Кажучи про те, що деокупація захоплених Кремлем територій справа дуже складна і не може бути швидкою, Сюмар не збрехала.

У випадку того ж Криму, якою б важливою не була ідеологія для Путіна – контроль над півостровом має життєве геополітичне значення для Кремля. Саме через Крим Москва може активно втручатися в процеси на Близькому Сході, як ми це бачимо в Сирії, тут знаходиться єдине зручне місце базування для російського флоту в теплих морях.

Тому, події, які спричинять деокупацію Криму та відновлення над ним українського суверенітету, мають бути насправді грандіозними. Більше того, так чи інакше, Україна має володіти значними мілітарними ресурсами, щоб здійснити таку деокупацію в потрібний момент.

Звичайно ж, референдум можна використати й для того, щоб мати аргументи перед Заходом – наприклад, якщо українці висловляться проти ухвалення змін до Конституції, які передбачатимуть надання особливого статусу для ОРДіЛО.

Проте, питання у формулюваннях.

Не варто забувати, що представники влади божаться, що ніякого "особливого статусу" в змінах, ухвалених у першому читанні – нема. А це відвертий обман. А контекст, у якому говорить про референдум пані Сюмар, лише підкреслює мотивацію даної заяви: нас знову лякають війною, витратами на відновлення зруйнованої інфраструктури і проблемами реінтеграції населення.

Тому формулювання можливого бюлетеня навряд чи будуть набагато кращі для України, ніж ті, які були під час фальшивої пародії на волевиявлення, поставленої Кремлем в Криму в березні 2014 року.

Більше того, доля загаданих змін до Основного закону лишається невизначеною й, враховуючи вже дійсні, а також можливі зміни міжнародного становища, може взагалі втратити будь-яку актуальність в наступному році.

З цього всього випливає, що можливий референдум може мати наслідки для України навіть гірші, ніж та ганьба, яка відбулася під дулами автоматів і берцями "зелених чоловічків". Якщо це якимось чином стане реальністю, навіть власник золотого батона нам "не позаздрить".

Так ми фантомний біль не вилікуємо.

Позбутися його ми зможемо, спричинившись до системних змін всередині країни, які обов'язково стануть проекцією й на наші зовнішні поривання.

Олександр Солонько, спеціально для УП