Янтарная лихорадка: кто виноват и что делать?

У нашій країні вже, мабуть, немає людини, яка б не чула про бурштинову проблему на українському Поліссі. В уявленні пересічного українця бурштинокопачі – це зграя бандитів, мафія, контрабандисти і руйнівники природи. Насправді все трохи не так.

Написати цю статтю мене спонукала розмова з одним із таких бурштинокопачів. Декілька днів тому він підійшов до мене у супермаркеті в Рівному. Як виявилось, він пам’ятає мене ще з тих часів, коли я очолював Рівненську ОДА, і думає, ніби я і до цього часу можу якось вплинути на ситуацію.

Мій співрозмовник виявився людиною освіченою, з двома вищими освітами, яка втім у пошуках заробітку подалась займатися хоч і прибутковою, але дуже важкою фізичною роботою. Він багато говорив про наболіле. І головне його питання – коли вже нарешті влада наведе лад у видобутку бурштину?

Так, "професійні" добувачі бурштину – це сьогодні люди уже зовсім не бідні. Вони накопичили якийсь стартовий капітал. Це уже не ті люди, які пашуть, щоб вистачило на шматок хліба. Втім первісний азарт у них пройшов. Наступив новий етап – вони просто хочуть працювати спокійно.

Найбільше, від чого втомилися бурштинокопачі, це не фізична праця, яка є небезпечною для здоров’я, а іноді і для життя. Їх втомило інше – звинувачення у всіх смертних гріхах та побори, які вони змушені платити наліво і направо.

Мій співрозмовник назвав цифру – вони готові і навіть хочуть офіційно віддавати державі до 80 відсотків від свого заробітку, тільки б не платити більше нікому. Думаю, він трохи "психанув" із такою цифрою, але від істини це недалеко.

Отже, з цього стає зрозуміло – основний заробіток від добування бурштину отримують не прості копачі. І хоч усе каміння летить у них, справжні порушники закону, справжні бандити – зовсім не ці люди.

Для кращого розуміння ситуації наведу простий приклад. Бурштин – дуже легкий по вазі камінь. Коли ми час від часу чуємо, що десь затримали автомобіль із 150 кг бурштину, то це не три-чотири мішки. Це вже вантажівка, яку не помітити дуже складно.

Таких вантажівок по Україні їздить тисячі. Вони проїжджають повз пости правоохоронців, спокійно доїжджають до кордону, перетинають кордон і вивозять сонячне каміння за межі України – левова частка буршину вивозиться із нашої держави.

Таким чином на це закривають очі як мінімум МВС, митниця, прикордонна служба, СБУ. Дуже сподіваюся, що у майбутньому випливуть якісь нові амбарні книги, на зразок чорної бухгалтерії Партії регіонів, з яких ми дізнаємося, як і хто з представників сьогоднішньої влади організовував такий стихійний, незаконний видобуток бурштину. І скільки поклали собі в кишеню.

І от усій цій ненажерливій ораві бурштинокопач повинен віддати більшість свого заробітку.

Для мене особисто бурштинова проблема не є чимось далеким і незнайомим. З 2006 по 2010 рік я очолював ОДА у Рівненській області – єдиній на той час бурштиноносній області.

Так, тоді і незаконне добування, і контрабанда бурштину уже були. Але за масштабами – у тисячі разів меншими, ніж зараз. По-перше, бурштин тоді набагато дешевше коштував, через проблеми з транспортуванням і переміщенням через кордон.

А по-друге, і це головне – влада не була настільки інкорпорована у незаконні схеми його видобутку, транспортування та контрабанди.

Відтак люди, які своїми руками добувають бурштин, дуже боляче ставляться до того, що чинна влада звинувачує їх у порушенні закону. Бо вони точно знають – все, що було видобуто ними, без участі тієї ж влади не проїхало б по країні і кілометра.

Час від часу бурштинокопачі виходять на акції протесту. Влада тоді кричить – дивіться, бандити вийшли протестувати! А насправді ж проти чого вони протестують?

Проти того, щоб їм не заважали добувати бурштин, щоб мати можливість працювати по-людськи, легально сплачуючи у місцеву і державну казну, а не в особисті кишені хапуг.

Якби влада дійсно хотіла вирішити цю проблему, то могла б це зробити. Навіть за відносно короткий час. Навіть не докладаючи аж надто великих зусиль. І що важливо – без особливих фінансових затрат.

Хто має робити?

Проблема видобутку бурштину комплексна і включає в себе декілька аспектів:

Екологічний аспект. Руйнується екосистема. Не у тих масштабах, в яких, наприклад, лише в одній Рівненській області знищуються ліси. Тим не менше проблема існує, потрібно проводити рекультивацію і контролювати ситуацію.

Кримінальний аспект. У людей, які власноруч добувають бурштин, прямо на місці збирають побори справжні бандити. Це люди, як правило, не місцеві, із кримінальним минулим і кримінальним майбутнім, у своїй "роботі" вони нерідко застосовують грубу фізичну силу і зброю.

Корупційний аспект. Йдеться про трохи вищий пілотаж, ніж звичайні бандити. Це ті чиновники, які безпосередньо із копачами не стикаються, але яким бандити передають гроші.

На добуванні бурштину наживається величезна кількість представників влади, які, як би пафосно це не звучало, руйнують віру людей у те, що можна жити чесно. Бо навіщо працювати чесно, якщо за тиждень-два до кишені можна покласти ту суму, яку у звичайних умовах треба заробляти роками або десятиріччями.

Фіскальний аспект. Країні важко, ми пішли по світу з протягнутою рукою, пенсії, зарплати заморожені. А тут величезна кількість грошей проходить повз державний і місцевий бюджети.

Відтак це цілий оберемок проблем, які між собою настільки тісно переплетені, що вирішити одну, не займаючись іншою, неможливо.

А коли ми чуємо, що вирішення цієї комплексної проблеми нібито доручають якомусь одному відомству, то це не що інше як замилювання очей і відверта імітація. Не змінивши правила гри, не зламавши існуючу систему, силовики НІКОЛИ не подолають підконтрольних їм же бандитів. А тих, у свою чергу, не турбують ані проблеми екології, ані проблеми наповнення бюджету.

Тут має бути розуміння, що основне у цій проблемі – людина. Не екологія, не гроші, не боротьба з бандитизмом, а та людина, яка, ризикуючи життям і здоров’ям, іде видобувати це сонячне каміння.

До речі, мій співрозмовник, про якого згадувалось на початку, здивував мене, коли розповів, на якій глибині сьогодні уже добувають бурштин. 58 метрів! Мотопомпами! Без спеціального гірничого спорядження. Раніше я вважав, що рекорд це 10-12 метрів. Сьогодні ці люди уже роблять неможливі речі.

Ідеальним варіантом для того, щоб перевести цю лихоманку у цивілізоване русло, має бути створення спеціального тимчасового міжвідомчого органу. До його роботи повинні бути залучені, крім представників уряду і експертів, також представники громадськості, народні депутати і (увага!) СПРАВЖНІ БУРШТИНОКОПАЧІ.

Як це зробити?

А тепер про найважливіше – яким конкретним механізмом вирішити бурштинову проблему. Візьму на себе відповідальність запропонувати такий механізм. Пропоную одразу відкинути варіант повної заборони видобутку бурштину.

Це неможливо.

Натомість абсолютно реально перевести ситуацію із дикого в цивілізоване русло.

Основою для цього має стати старательський метод добування бурштину. Це, на мою думку, єдиний варіант, який вигідний усім – людині-добувачу, місцевій громаді і державі.

Тепер по порядку. Для бурштинокопача старательський метод вигідний тим, що весь бурштин, який він добуває, є його власністю, а гроші від продажу – офіційним доходом.

Він працює легально і не залежний ні від кого, крім того, хто продав йому старательський квиток. Бандити і корупціонери – давайте до побачення!

Продавати старательський квиток має право лише місцева громада. У вартість старательського квитка мають бути закладені дві суми.

Перша сума – це внесок в бюджет розвитку місцевої громади. Вона має бути прив’язана до вартості майбутньої рекультивації земельної ділянки. Але при цьому це не просто розрахункова вартість рекультивації, а розрахункова вартість, помножена на високий коефіцієнт (наприклад, 10).

Саме у цьому закладений зиск для місцевої громади – вона отримує ці кошти для свого розвитку.

Це ті гроші, які мають іти на будівництво доріг, ремонт шкіл, медзакладів і так далі, в тому числі на власне рекультивацію земельної ділянки.

Друга складова вартості старательського квитка – сума, яку бурштинокопач сплачує до державного бюджету України. Вона може обраховуватися як частина розрахункової "бурштинової вартості" земельної ділянки.

Приблизно можна оцінити, скільки на цій ділянці може міститися бурштину. І тоді, скажімо, одну п’яту суми бурштинокопач повинен віддати до держбюджету.

Таким чином утворюється ланцюжок "людина – місцева громада – держава". Людина отримує можливість легально працювати, сплачуючи при цьому місцевій громаді і державі. Ланцюжок "людина – бандит – влада" має відійти у небуття.

Ось ці речі і є засадничими. Далі можливі різні варіації. Наприклад, моя позиція полягає в тому, що добувач повинен продавати бурштин через біржу. Це страхує покупця від того, що йому буде запропоновано неякісний товар. А продавця – від того, що його товар куплять по заниженій ціні.

Біржа – це місце, де стікається весь бурштин, там є конкуренція, десятки тисяч продавців і тисячі покупців. Зговір там неможливий.

Крім того, держава отримує свій, нехай і невеликий, але зиск у формі біржового збору від купівлі-продажу бурштину. Біржа як прозорий механізм також дасть можливість суспільству чітко розуміти, скільки і якого бурштину добувається, продається, йде на переробку і експорт.

До речі, про експорт. Ви будете вражені, але сьогодні експорт офіційно добутого бурштину-сирцю взагалі не обкладається митом. Хіба це нормально?

Таку ситуацію терміново треба міняти. Як мінімум тому, що експортне мито є джерелом для поповнення державного бюджету. Крім того, це стимулюватиме більш вигідну для України переробку, а не експорт сирцю.

Схожі пропозиції ми вперше подавали ще у 2009 році. Тоді Рівненська ОДА підготувала законопроект і попросила місцевих нардепів подати його до Верховної Ради. Законопроект пройшов перше читання, до другого читання уже за часів Януковича його перелопатили і перетворили у мотлох, а потім Янукович і зовсім ветував його.

Зараз у Раді перебувають декілька інших законопроектів по бурштину. Але там закладена страшна бомба. У трьох бурштиноносних областях – Рівненській, Житомирській і Волинській – пропонується створити комунальні підприємства, яким місцева рада надає дозвіл на видобуток бурштину. При цьому копачі повинні іти на ці підприємства як наймані працівники.

Якщо парламент за таке проголосує, то знаєте, на яку посаду будуть конкурси у цих областях? Не на посаду голови ОДА чи голови обласної ради. Директор комунального підприємства із видобутку бурштину – ось хто буде царем в області. При цьому йому доведеться наймати 20 тілоохоронців і ніколи не знімати з себе бронежилет...

Я ж наполягаю на тому, що в основі вирішення бурштинової проблеми має стояти людина. Чи важко втілити запропонований варіант у життя? Зовсім ні. Це трохи технологічної підготовчої роботи, трохи законодавчої – і за три-чотири місяці напруженої роботи все можна зробити.

Сміливо можна стверджувати, що масштаб і комплексність проблеми – це рівень президента. Саме він зобов’язаний ініціювати створення спеціальної групи для її вирішення. Не нацьковувати на бурштинокопачів Нацгвардію чи армію, а запропонувати людям нові правила гри.

Але ключове тут те, що у влади має бути реальне бажання вирішити проблему. Дуже жаль, але такого бажання зараз взагалі не видно. Заговорити, загнати у глухий кут, показово нацькувати силовиків на копачів і тим ще більше підняти побори – ось що зараз робиться.

Я абсолютно згідний із твердження про те, що люди, які добувають бурштин, вчиняють неправильно. Між ними теж відбуваються не зовсім адекватні розбірки. Але чи є у них якийсь інший вихід? У цій місцевості є якась краща робота? Поїдьте подивіться – нема.

Я абсолютно згідний із тим, що бурштинокопачі руйнують природу. Та вони самі це визнають. Але чи є вони основними руйнівниками природи українського Полісся? Візьму на себе відповідальність сказати, що ні.

Природу руйнують передусім ті, хто користується лісом як сировинним придатком, хто може допустити таку пожежу, коли за один раз вигоряють сотні і тисячі гектарів лісу і нікому до цього діла немає.

Я згідний із тими, хто каже, що так, як це робиться сьогодні, добувати бурштин погано. Але чи це вся правда? Ні, це лише маленька частина правди. Більша частина правди полягає в тому, що українська влада зацікавлена у збереженні такої ганебної ситуації.

Бог наділив Рівненську, Волинську і Житомирську області надзвичайним природним даром. Бурштин – красиве каміння, яке цінується у всьому світі. З правильним підходом українське Полісся могло б розбагатіти, створити таке собі українське бурштинове диво і вигідно відрізнятися від інших регіонів, яким із таким природнім багатством не пощастило.

Легалізувати роботу копачів, щоб вони стали законослухняними платниками податків до місцевого і державного бюджетів – ось всі необхідні інструменти. Переконаний, що більшість із них на це погодяться.

Отже, все – у руках нинішньої української влади.

Віктор Матчук, голова Рівненської облдержадміністрації 2006-2010 роки, народний депутат України VI скликання, для УП