На переломе. Обреченные

Неможливо отримати принципово новий результат, не змінивши базисні засади старої системи. Можливості будівлі визначаються її фундаментом.

Росія приречена на крах не через відсутність успішних перспектив, а через панування системи влади, яка власноруч знищує всі успішні перспективи країни.

Нинішня українська влада приречена, тому що вона не змінює базис старої відверто неефективної системи, а лише "реформує" окремі елементи надбудови.

Вона не здатна об’єднати зусилля народу навколо спільної мети.

Не можуть ті, хто бореться з окупантами, об’єднатися навколо тих, хто веде з тими самими окупантами сімейний бізнес.

Не можуть ті, чия душа віддана Україні, об’єднатися навколо тих, чия душа віддана офшорам.

Не можуть ті, хто потерпає від війни, об’єднатися навколо тих, хто наживається під час війни.

Нинішня влада приречена, тому що її уособлює еліта, яка ментально не відчуває себе частиною українського народу.

При шести загиблих бійцях вона оголошує про відсутність втрат.

Її не турбує стан української медицини – бо лікуються вони за кордоном. Її не турбує стан української освіти – бо діти вчаться за кордоном. Майже всі вони мають квартири, будинки і вілли в райських куточках світу.

Україна для них – це лише місце, в якому вони можуть заробляти великі гроші.

Причому заробляти у переважній більшості за рахунок "схем", тобто обкрадання бюджету.

Нинішня влада приречена, тому що вона категорично не бажає запроваджувати базовий принцип стійкої владної системи – повну збалансованість повноважень і відповідальності.

Фактично рух іде у прямо протилежному напрямі.

Український президент майже на все впливає – і майже ні за що не відповідає.

У результаті Порошенко може дозволити собі безкарно робити речі, які принципово неможливі у правових демократичних державах.

Наприклад, коли очільник виконавчої влади під час фактичної війни дає іноземним державам офіційну обіцянку змінити Конституцію.

Українську Конституцію підлаштовують під вимоги окупантів.

Легендарний український Конституційний суд не розчаровує чергового президента.

Українська парламентсько-президентська модель неодноразово довела свою повну нездатність протистояти фактичному перетворенню її в президентсько-олігархічну.

Але кардинально міняти її ніхто не збирається. Ніхто не вибудовує збалансовану ефективну систему влади. Конституцію і закони змінюють фрагментарно, під тимчасові потреби чи "під прізвище".

Змінюють з допомогою відвертих маніпуляцій і спекуляцій.

Чи проштовхувала б адміністрація президента Порошенка судову реформу у її нинішній редакції, якби через кілька місяців посада президента переходила б до Юлії Тимошенко?

Чи був би прийнятий останній закон про генпрокурора, якби за цим законом не стояло прізвище Луценка?

Питання риторичні.

Нинішня влада приречена, тому що вона абсолютно не здатна реформувати українську економіку.

Фактично, з реальних кроків робиться лише те, без чого МВФ відмовляється надати кредит.

Але МВФ – це банк, у функції якого не входить створення національних програм перетворення відсталих країн в "економічних тигрів". Його реформаторський потенціал фактично вичерпується мінімальним рівнем фінансової стабільності.

Те, що достатньо для МВФ – абсолютно недостатньо для України.

Стара неефективна сировинна економіка, нехай і стабілізована, не залишає Україні жодних шансів на успіх у 21 сторіччі.

Викачувати з населення останні гроші задля підтримки неефективних галузей і поповнення кишень окремих олігархів – не реформи, а шлях до прискорення фатального фіналу.

40% економіки у тіні – це вирок існуючій системі.

В тіні ховаються десятки мільярдів доларів – а влада завищеними тарифами добиває залишки платоспроможного попиту.

Ключова українська економічна проблема – абсолютно нерівноправні відносини держави і бізнесу.

Держава має повну можливість з політичних чи корисливих мотивів чиновників ускладнити або й паралізувати діяльність будь-якого бізнесу. Абсолютно безкарно.

Саме це є архімедовим важелем. А не розміри податкових ставок, не умови реєстрації бізнесу…

В Україні головним фактором успіху в бізнесі продовжує залишатися не бізнесовий талант, а наближеність до влади. Найуспішніший – сімейний бізнес чиновників.

Створити сучасну економіку без сприятливого бізнес-клімату неможливо у принципі. А сприятливий бізнес-клімат у принципі не може існувати в умовах диктату держави і відсутності реального правосуддя.

Тим часом черговий прем’єр знову закликає іноземців вкладати інвестиції в країну всесильної влади і безправного бізнесу.

Показово, що гарантіями для інвесторів Гройсман бачить не панування безумовних прозорих правил гри, а створення чергового органу при Кабміні.

Влада знову рветься персонально "супроводжувати" бізнес.

А ще є адміністративно встановлені "ринкові ціни" – при відсутності конкурентного ринку і конкурентної якості товару…

Всі зусилля Порошенка, Гройсмана і Луценка з допомогою фрагментарних успіхів приховати безрадісну і безперспективну загальну картину приречені на провал – так само як показові колгоспи і підприємства не врятували радянську систему від краху.

Знову ж таки: ще ніколи, ніде й нікому не вдавалося обманути економіку.

Нинішня влада приречена, тому що у кадровому питанні лояльність продовжує відверто домінувати над професійністю. І це при колосальній складності українських проблем.

Приреченою, разом із нинішньою владою, є і нинішня "опозиція".

Протистояння між ними не є протистоянням різних світоглядів і різних моделей розвитку.

Це є запекла боротьба конкуруючих груп корупціонерів за контроль над основними механізмами пограбування держави.

Вже декілька разів "опозиція" приходила до влади – основи Системи не змінювались.

Тому дострокові вибори при нинішній політичній палітрі ситуацію не врятують. Знову українці дуритимуть себе вибором меншого із зол.

В українських реаліях менше зло відразу після отримання влади перетворюється на найбільше зло.

Стратегічна помилка робить приреченими і нинішні героїчні зусилля громадських активістів.

Цією помилкою є спроба замість створення принципово нової системи вдосконалити стару, наскрізь гнилу – методом фрагментарних змін, прийняття "правильних" законів і заміни окремих прізвищ.

Такий підхід навіть в ідеальному випадку може дати лише тимчасовий обмежений ефект.

А у випадку шаленого опору старої еліти взагалі стає схожим на зусилля Сізіфа.

Дієвий контроль суспільства над владою.

Реальне правосуддя.

Вагомі стимули для розвитку чесного бізнесу.

Без швидких і кардинальних змін у цих базових напрямках успішних реформ не буде.

Щоб одержати від Верховної Ради законодавчий продукт принципово нової якості – спочатку потрібно кардинально змінити принципи діяльності самої Верховної Ради.

Неможливо переграти наперсточників, граючи за їх правилами.

Для того, щоб мати ефективного президента – потрібно мати ефективний механізм імпічменту.

Система на те і система: окремі зрубані голови не дають жодного стратегічного ефекту – гідра швидко відновлюється.

В результаті правильні закони стають жертвами компромісів, саботажу і вибіркового застосування.

Нинішні "компроміси" – це компроміси з корупцією і неефективністю. Це болото, яке засмоктує і потім топить найкращі задуми.

Окремі фрагментарні успіхи у підсумку дають зворотній ефект, допомагаючи нинішній владі імітувати реформи.

Створення окремих гучних прецедентів у боротьбі з корупцією не приведе до кардинального вирішення проблеми, а лише допоможе нинішній владі і далі дурити народ, а заодно позбуватися корупційних конкурентів.

Без швидкої і кардинальної зміни базису старої неефективної системи, зміни комплексної і всеохоплюючої, третьої хвилі революції не уникнути.

Революція не закінчиться, доки не виконає свою історичну місію – злам базису старої системи. Чи то методом кардинальних реформ, чи то методом народного повстання.

Імітуючи реформи, влада штовхає Україну до силового сценарію.

…Тим часом головний причинний фактор повстання  – реальний стан сімейних бюджетів переважної більшості пересічних українців – наближається до критичної межі.

"Жирові запаси" населення вичерпуються.

Позаду – велика кількість зброї на руках. Попереду зима…

Геннадій Степанчук, для УП