Цензура, самоцензура и DA-Notice по-украински

У Британії з 1912 року працює Defence Advisory Notice – комісія, завданням якої є модерувати конфлікти громадськості, держави та журналістів. Якщо в редактора виникають сумніви, чи опублікована інформація часом не загрожуватиме національній безпеці – можна звернутись за порадою в DA-Notice. Комісія прогляне матеріал і надасть свої рекомендації.

Чи є якісь юридичні наслідки рекомендацій Defence Advisory Notice? Ні. Тільки довіра. Так працює свідома журналістика. До комісії можуть звернутись і просто читачі. І чиновники.

Здається, скільки комісія існує, стільки навколо неї точаться суперечки – а чи не обмежує вона часом свободу слова? Проте юридичної сили висновки комісії не мають, тож про реальні обмеження у вільному доступі до інформації навряд чи йдеться.

В Україні роль DA-Notice намагаються виконувати приблизно всі. На думку свідомих чи несвідомих прибічників латентного обмеження свободи слова, національна безпека України – річ дуже вразлива.

Так, відкритий збройний конфлікт, звичайно, поляризує думки, загострює погляди. Але він не є причиною вдаватись до цензури чи, ще гірше, до самоцензури.

Наприклад, є тенденція відносити до питань національної безпеки будь-яку компрометуючу інформацію про президента, мовляв, він головнокомандувач неоголошеної війни.

Аналіз висвітлення офшорного скандалу у медіа показав, що інформаційні повідомлення, які виправдовували дії Порошенка, одночасно звинувачували і журналістів, які "розхитують човен" і маніпулюють фактами, проводячи паралель з Іловайським котлом. Прихильники так званої чистої свободи слова закликали ледь не позбавити канал ліцензії.

Тім Крук, професор Університету Лондона, наголошує: жонглюючи новинами і намагаючись погані повідомлення зробити менш помітними – дуже легко несвідомо скотитись в авторитаризм, де цензура і самоцензура стає нормою.

З досвіду багатьох країн, відбувається це набагато швидше, ніж можна передбачити.

Ось, тільки вчора ми лише обмежували тих, хто загрожує іміджу держави і промиває мізки аудиторії – а сьогодні ми вже працюємо по темникам. Спочатку темники лише просять виключати з ефіру небажаних, а зовсім скоро пропонують списки бажаних.

Джовані Наварія та Джон Кін з університету Сіднея вважають, що посткомуністичний простір особливо яскраво демонструє тенденцію до хворобливого сплетення політиків, урядовців, журналістів, великих медіа фірм, лобістів та піарників. Відбувається це за рахунок слабкого громадянського суспільства, поляризації поглядів, і радикалізації настроїв щодо того кому і що можна говорити.

Таким чином, свобода слова у нових демократіях у кризові періоди стає особливо вразливою.

Як би сильно ви не були впевнені, що "від цього сюжету зрадіє особисто умовний Путін", і яким би високим на вашу думку не був би градус його гіпотетичної радості – журналістика має право на будь-які паралелі і на будь-який стиль сюжетів. Журналістика має право на драматизацію і сильне тональне забарвлення.

Так, якість і глибина української журналістики – це питання часу, освіти (в тому числі аудиторії), рівня дискусії тощо – але це не питання обмежень, якою б "жовтою" ця журналістика комусь не здавалась би.

Свобода слова взагалі поняття безжальне не тільки до негативних героїв. І безсумнівно, ми ще не раз будемо застигати у facepalm, дивлячись на повороти сюжетів в українських ЗМІ.

Але якщо вам подобаються вишукані страви, є сенс піти у заклад, де їх подають – а не закликати заборонити хот-доги в генделику при дорозі.

Журналістика є посередником громадського контролю. І свобода слова, окрім її доведеного зв'язку зі зменшенням рівня корупції – це також вибір. Щоденний вибір аудиторії.

А від свободи слова і свободи вибору – недалеко й до внутрішньої свободи.

Євгенія Кузнєцова, спеціально для УП