6 травня 2015 року у Мінську відбулося перше засідання чотирьох підгруп : безпекової, з соціально- еокономічних питань, гуманітарних та політичних.

За рік відбулося кілька десятків зустрічей. "Українська правда" звернулася до представника України  в трьохсторонніх переговорів  Ірини Геращенко з проханням прокоментувати рік роботи напередодні в тому числі нормандського формату, зустрічі міністрів закордонних справ 11 травня, де буде обговорюватися в  тому числі роботу мінських груп. 

Рівно рік тому розпочалася робота мінських груп.

Про серйозність намірів Украіни  владнати конфлікт на Донбасі в політико- дипломатичний спосіб свідчив визначений президентом Петро Порошенком  потужний склад учасників мінського процесу. До складу делегаціі увійшли такі важковики украінськоі політики, як екс- секретар РНБО, академік Володимир Горбулін, екс- прем'єр, генерал арміі Євген Марчук, екс- заступник міністра економіки Ігор Веремій та експерти  Генштабу.

Я доєдналася як уповноважений президента з мирного врегулювання на Донбасі. Аби використати всі можливості для звільнення заручників, до гуманітарноі підгрупи було  також делеговано Віктора Медведчука, який має діалог як з РФ, так і з ОРДЛО.

В Тристоронній контактній групі Украіну представляє Леонід Кучма, якому Кремль ніколи не забуде Тузлу, фактичний " з'ізд" з теми ЄЕП, зближення Украіни з НАТО і інші вольнощі, які Москва завжди сприймала як зраду національних інтересів РФ, відмовляючись вірити в очевидне: всі украінські президенти( окрім хіба що Януковича) апріорі захищатимуть національні інтереси Украіни.

Протягом року украінську групу було посилено державним діячем , ерудитом і інтелектуалом  Романом Безсмертним та головою агенства з питань Донбасу, нині міністром Вадимом Чернишом.

До нас доєднувалися експерти, як наприклад , спеціаліст з виборчих питань Ольга Айвазовська , експерти  МО і СБУ (а без безпосередньоі участі допомоги Служби не відбулося ЖОДНЕ звільнення, ані до, ані під час Мінська, щоб там не патякали на тб- шоу деякі персони, для яких тема звільнення стала і темою особистого політичного капіталу, а іноді і матеріальних дивідендів).

ОБСЄ делегувала до Мінська досвідчених дипломатів, завдання яких було модерувати  роботу чотирьох груп. Демонструючи підкреслену нейтральність і неупередженість, наші шановні координатори все ж в різний спосіб намагалися підштовхнути нас до прямого діалогу з сепаратистами, але украінська делегація жорстко відкидала всі ці спроби, раз у раз нагадуючи про тристоронній формат груп : Украіна – РФ – ОБСЄ.

Нам в Мінську непросто. Представникам ОБСЄ теж: бо емоції іноді зашкалюють, а неспівпадіння позицій вимагають неабиякого хисту продовжувати діалог. І ми дякуємо модераторам за терпіння. 

Представники РФ весь цей рік чітко виконували дві інструкціі з центру: приглядали за своіми  підопічними з ОРДЛО і завжди підкреслювали, що вони спостерігачі, а не безпосередні учасники конфлікту.

Тут ми теж не давали росіянам жодного шансу приховати правду, щотижня жорстко нагадуючи і про російських найманців, і про російську техніку та війська, про неконтрольований кордон, через який шастають  так звані   гумконвоі, про фсбшних кураторів незаконних збройних формувань, про політв'язнів, що іх утримують в російських тюрмах. Весь цей час росіяни не приховували роздратування украінською делегацією, правда озвучували кремлівську позицію іх підопічні " мирные ополченцы".  І, як хочете знати мою особисту думку, найбільше іх дратували не так " націоналісти" Ірини Геращенко та Роман Безсмертний , як  Леонід Кучма, який вміє сказати як відрізати.

Але статус екс- президента і його політична вага примушували і росіян і іх підопічних з ОРДЛО поводитися в його присутності в рамках пристойності.  

Серед персонажів, які, як запрошені від ОРДЛО, брали участь в дискусіях груп, я, попри багаторічне перебування в украінській політиці і добру обізнаність вузького прошарку донецькоі еліти,  де попередніх 20 попередніх років не відбулося ніякої ротаціі, не знала жодного.

Єдине знайоме обличчя , що вигулькнуло на полях Мінських груп, була мармиза Родіона Мірошника, колишнього речника Януковича, ще догерманівськоі епохи.

Він кинувся вітатися, я, чесно кажучи, прошипілай, що привітаємося в Києві, де його дуже чекають луганські журналісти- вимушені переселенці, чиі імена і родини він радо здавав бойовикам за проукраінську патріотичну позицію. Мірошник особисто брав участь в " ополчении", а у підвалі   ввіреноі йому Луганськоі ОДТРК  створили катівню, де, схоже, і досі утримують заручників, яких ми розшукуємо.

До речі, і Мірошник, як і інші запрошені від ОРДЛО наджваво цікавилися питаннями амністії. Украінська позиція тут є чіткою: ми вивчаємо досвід амністії інших країн, що пройшли військовий конфлікт, зокрема, хорватський, індонезійський, інші  (правда, Украіна тут має особливості, бо мова йде не про внутрішній конфлікт, а спровокований зовнішньою російською агресією.

Амністія може відбутися після закінчення активної фази конфлікту, в період встановлення сталої тиші, і під амністію не підпадають вбивці та причетні до злочинів проти людяності і тероризму. Проведення прозорих виборів – також важлива передумова. І не можна змішувати, як це намагається зробити РФ і іх підопічні звільнення заручників і амністію: звільнення  НЕЗАКОННО УТРИМУВАНИХ заручників і амністія тих, хто скоїв злочин – це абсолютно різні пункти Мінських угод, не взаємопов'язані між собою. 

Люди, що представляють ОРДЛО в Мінську, вигулькнули зненацька і невідомо звідки, на хвилі конфлікту, тому для них війна – це мати рідна.  

В них  немає політичноі біографіі, вони пройшли кастинг не у виборців, а в Кремлі, вони не вигравали і не проводили  жодних в своєму житті виборів, а тому просто не вміють програвати. Вони і надалі  бачать себе " міністрами і уповноваженими", не збираючись  скасовувати " результати" псевдовиборів листопада 2014 року, затіяних кремлівськими кураторами- авантюристами.

Шкода, що цей очевидний для всіх нас – учасників мінських груп – факт, не хочуть поки що почути наші західні партнери, які обговорюють питання проведення виборів на окупованих територіях. Бо ж поки ми Дискутуємо в Мінську  модальність МІСЦЕВИХ виборів, які повинні дати ОРДЛО уповноважених і законно обраних представників в місцевих радах, всілякі "міністри і спікери" не збираються пересідати зі своїх крісел на менш статусної місця депутатів райрад.

 А отже, блокують і перетворюють на тролинг роботу політичноі підгрупи, відкидаючи всі конструктивні ініціативи украінськоі сторони.

Всім критикам мінського процесу відразу нагадаю, що це не самостійний майданчик , а похідна від "нормандського формату". Учасники груп не мають мандату на прийняття жодних рішень чи підписів, наше завдання- напрацьовувати ініціативи, ідеі, пропозиціі задля реалізаціі мінських угод. І надавати ці пропозиціі лідерам нормандського формату . 
 

Що вдалося за цей важкий, психологічно вимотуючий рік?

Перше і головне. Разом з президентом Украіни, украінськими дипломатами  – зупинити можливий масштабний наступ. Не допустити нового страшного Дебальцева. А значить – зберегти сотні і тисячі життів наших цивільних і військових. Це надмета і це надважливо.

Ми відразу для себе визначили, що наше ключове  завдання – щоденно допомогати нашим хлопцям на передовій, нашій арміі. Вони боронять державу зі зброєю. Ми – маємо зупинити ескалацію конфлікту в дипломатичний спосіб.

Завдяки, в тому числі сильній позиціі Євгена Марчука та експертів з МО і СБУ в безпековій групі нам вдалося досягти, нехай короткотривалого, але такого важливого задля збереження десятків і сотень життів, режиму тиші у вересні 2015, взимку 2016.

Кожен наш ранок  починається з фронтових зведень. І коли в звіті написано, що день пройшов без втрат, без "200 і 300" – це воістину  щасливий день.

В надважких, емоційно виснажливих  переговорах нам вдалося звільнити за цей рік більше 80 заручників. Багато з них по  ініціативі президента пройшли реабілітацію і лікування в кращих українських клініках і санаторіях. І я щаслива за кожну родину, що дочекалася своіх рідних. І намагаюся допомагати хлопцям після звільнення – разом з СБУ і МО – у вирішенні певних бюрократичних паперових проблем...

Ми наблизилися до питання екстрадиціі політв'язнів Афанас'єва і Солошенка, ми десятки разів піднімали питання звільнення  Надіі Савченко у Мінську. Інші деталі нашоі роботи в цій чутливій сфері нехай поки що залишаться за кадром. Наступний раунд –18 травня і ми робитимемо все, аби домогтися звільнення тих заручників, місцеутримання яких нам насьогодні відоме!

Але ще раз і ще раз хочу засвідчити, що питання звільнення заручників  знаходиться на особистому  контролі президента, він десятки разів оперативно  приймав непрості важливі рішення про помилування тих осіб, за яких ми могли вирвати з в'язниць бойовиків наших заручників.  

Дивно  чути  несправедливі закиди деяких медійних персонажів, далеких від проблематики звільнення про те, як би вони все швидко зробили. бо насправді жодне звільнення, навіть за участі волонтерів, громадських діячів чи артистів, не відбувалося без сприяння СБУ, без іх допомоги і супроводу.  

Питаннями  звільння в мінському форматі як нашим ключовим пріорітетом займається Леонід Кучма. Опорою в цьому процесі є Віктор Медведчук і я . З Віктором Медведчуком    протягом цього року ми , до речі, мали десятки непростих дискусій про взаємини РФ – Украіни – ЄС –США, імплементаціі мінських угод усіма сторонами, часто залишалися  кожен при своїй  позиціі.

Але ці дискусіі відбувалися виключно на полях, не за робочим столом, бо там ми займали єдину позицію щодо звільнення  заручників: бо в цьому питанні не може бути політики і ідеологіі, маємо використати всі шанси і всі можливості, витягти всіх. 


На сьогодні в заручниках бойовиків, згідно офіційних списків СБУ, якими ми користуємося, залишається 115 украінців, це цивільні і військові. Ми знаємо місцеутримання тільки кількох десятків і бачимо своім завданням зрозуміти долю кожного, розшукати і звільнити.

Весь цей рік ми б'ємося за допуск місіі МКЧХ до тюрем на окуповані територіі і до пошуку зниклих  безвісти ( а це більше 650 громадян Украіни).

Нам вдалося домогтися допуску Червоного Хреста з маленькими гуманітарними місіями на окуповані територіі, але тюрми поки що залишаються закритими для пошуку... Робота інших міжнародних гуманітарних місій на окупованих територіях залишається заблокованою. І поки що тільки Украіна гостро піднімає це питання на всіх міжнародних майданчиках. 

Надзвичайно важливим є початок розмінувальних робіт поблизу  лініі зіткнення,  визначення 12 пріорітетних інфраструктурних  об'єктів, робота по розмінуванню яких майже  завершилася, низка  гуманітарних проектів, зокрема, допомога школам в  сірій зоні.  Наші емоційні дискусіі сприяли і покращенню роботи КПВВ, посиленню іх пропускноі спроможності та облаштування  побутових проблем.

Єдине і ключове: робота КПВВ напряму залежить від безпеки, коли стріляють і вбивають цивільне населення , то, звичайно, ніякі пункти працювати  не можуть.

В соціально - економічній площині, завдяки тонкій дипломатичній роботі Ігоря Веремія і Вадима Черниша вдалося вирішити десятки локальних проблем, пов'язаних з водопостачанням, електроенергією, інфраструктурою, що полегшило, а іноді і врятувало життя десятків тисяч людей.

В центрі нашоі уваги не лише питання безпеки, гуманітарні і соціально-економічні теми, але і кордон. Украінська сторона наполягає- відновлення контролю на украіно-російському кордоні: це обов'язковий пункт мінських угод, під яким стоіть підпис Путіна. Також ми вимагаємо вже сьогодні допуску ОБСЄ на всю окуповану територію, аж до кордону і єдині, хто голосно протестує проти насильства та залякування місіі ОБСЄ бойовиками.

Політичний блок – найемоційніший. Украіна чітко стоіть на позиціі, що переміщені особи мають право обирати і бути обраними, вони, а не завезені з безкрайніх просторів Росіі "гіві-мотороли", і є справжнім голосом Донбасу.

Вибори неможливі без виведення іноземних російських військ, роззброєння.

В них мають взяти участь украінські політичні партіі, іх повинні висвітлювати украінські ЗМІ, а незалежні спостерігачі повинні працювати в безпеці. Вибори можуть проходити  не за середньовічними уявленнями Кремля і сценарієм листопада 2014 року, а за високими  стандартами ОБСЄ. І поки що по жодній з цих позицій немає компромісу.

І ми чітко і жорстко  доносимо нашим західним партнерам цю очевидну правду, як і нашу позицію: Украіна прагне виборів, а не фікціі, волевиявлення, а не призначення місцевих князьків під дулами російськоі зброі, справжнього плебісциту, а не паперового звіту про "врегулювання конфлікту через вибори"...

Ми всі провели за цей рік по кілька сотен дипломатичних зустрічей, використовуючи кожну можливість донести нашим західним партнерам правду про хід мінських переговорів, про деструктивну позицію Москви, іі абсолютне  небажання виконувати угодуи, про порушення кожного з 12 пунктів Угод. Я особисто мала близько 200 зустрічей і відряджень , на кожній і кожній розмові піднімаючи тему заручників, кордону, російськоі окупаціі. 


Переконана, в рішенні про продовження санкцій проти краіни - агресора, що його прийняв ЄС у грудні 2015 року, є і наш внесок. Саме тому Москва так незадоволена мінським форматом і прагне його розвалити чужими руками, позбутися учасників груп, дискредитувати нашу роботу. 

Всі закиди диванних дипломатів і генералів про безрезультативність і неефективність роботи мінських груп залишимо на іх совісті.

 Адже питання не в форматі, а виключно в безвідповідальності РФ. Агресивна і деструктивна позиція Москви сьогодні , по суті, заблокувала нормальну  роботу Радбезу ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій і робить безрезультатними будь-які міжнародні майданчики: чи то в Мінську, чи то  в Нью- Йорку чи у Відні.

Тому питання стоіть не так в пошуку нових форматів чи розширенні нормандського формату та мінських груп, як в іншому: як примусити РФ шанувати норми міжнародного права і виконувати взяті на себе зобов'язання. 

P. S.  Звичайно, це дуже  поверхові нотатки, бо все ж деталі цих важких переговорів мають залишатися за дипломатичним столом.  Але враховуючи інтерес і увагу ЗМІ і суспільства до мінського процесу, дозволила собі поділитися певними особистими враженнями. І дякую всім членам нашоі маленькоі делегаціі за цей непростий і повчальний рік.