Гибридная война порождает соломенного бычка

У російсько-українській війні Україна все очевидніше виступає в ролі казкового персонажа, в якому намертво в'язнуть агресивні сусіди. І для українців уже не дуже важливо, чий це задум. Важливо – які його наслідки?

На дуже широкому історичному фоні виходить так, що Київ, який колись породив Москву, тепер має її сам же й повернути до попереднього доімперського стану. При помірній фінансовій, але величезній технічній і моральній допомозі Заходу. І найперше – США.

Якщо це чиясь задумка, то задумка просто епічна. Особливо для адміністрації Білого дому, яка пакує речі й збирається на заслужений відпочинок, інтенсивно готуючи собі історичну спадщину.

Демократичні прагнення українського суспільства настільки яскраво проявили себе в світі, що підтримати це суспільство й дати йому стати на ноги, а паралельно зупинити й покарати російського агресора – мало б бути чудовою сторінкою в книзі історичної спадщини адміністрації Барака Обами. Тому допомога молодій демократії набула для чинної адміністрації США ледь не історичного значення.

Але й не тільки для американців. Взагалі ця стратегія досить справедлива. В тому числі й для українців, які досі не об'єднані ані спільною метою, ані спільною культурою, ані спільною релігією, ані навіть спільною мовою.

Людям Заходу, звичайно, важко зрозуміти світоглядну розгубленість українців, яких уже сотні років переслідує комплекс самотності. Тому нерідко пропозиції, заяви чи вчинки західних ніби друзів носять досить дошкульний характер – як це було з вимогами щодо змін до української Конституції чи рекомендацій нагального проведення виборів на підконтрольних Росії територіях.

Кремлівські лідери, охоплені примарною ідеєю прирощення російської імперії, не помітили за деревами примарних переваг Мінських угод жахливої лісової трясовини, в яку вони спрямували Росію, перетворивши її в країну-агресора.

Як і казкові персонажі, вони були абсолютно впевнені, що це просто ласий солом'яний бичок. А виявилося, що в нього одразу за соломкою знаходиться в'язка смола, в яку легко вгрузають і намертво приклеюються зажерливі руки агресора.

І, здається, вони таки вскочили.

Але й Україна знаходиться в дуже хиткому стані. Тому постає логічне запитання: що далі?

Так, потрібна спеціальна поліцейська місія в ОРДЛО, необхідність якої, очевидно, й роз'яснювала помічник Держсекретаря США Вікторія Нуланд під час свого останнього візиту до Москви. І як не дивно, здається їй вдалося переконати недовірливих і чванькуватих кремлівських лідерів. Принаймні на цей час.

Не випадково офіційний представник ОБСЄ Саулє Мухаметрахімова після останніх перемовин "нормандської четвірки" заявила, що "ідею спеціальної поліційної місії на Донбасі підтримують чимало учасників цього дипломатичного процесу, в тому числі й російська сторона. Але для цього потрібно зібрати засідання постійної ради організації, на якому приймається рішення шляхом консенсусу. Тобто всіх 57 учасників ОБСЄ".

Звичайно, є підозра, що 57 учасників ОБСЄ значно легше переконати, ніж чинних лідерів РФ, у яких до голосування ще 100 разів може змінитися позиція. Однак щоб їм легше було згоджуватися, американська сторона запропонувала ще одну цікаву ініціативу.

Наприкінці квітня на розгляд Палати представників США внесено сконсолідований обома американськими партіями в Конгресі законопроект H.R. 5094 "Про підтримку стабільності й демократії в Україні", який передбачає "стримування, відсіч та завершення російській агресії в Україні для допомоги демократичного розвитку України".

Проект закону затверджує збереження санкцій проти Росії до повного виконання нею Мінських домовленостей, а також – що дуже важливо для України! – поки триватиме російська окупація Автономної Республіки Крим. Документ забороняє визнання Сполученими Штатами російської анексії Криму.

Не менш важливим є положення законопроекту, котре передбачає створення Міжнародного консорціуму за участю США, інших держав, багатосторонніх структур, інвесторів та страхових компаній для спільного гарантування можливих інвестиційних ризиків – тобто, найефективніше сприяння вливанню приватних інвестицій в Україну.

Це може бути якісно новим поворотом у підтримці України. Експерти практично одноголосні: даний законопроект має всі підстави бути схваленим Конгресом і Сенатом, і підписаним Бараком Обамою.

…Отож, найшвидше найближчим часом буде серйозна воєнна ескалація з боку ОРДЛО, підтримана свіжими вливаннями російської техніки й військовослужбовців.

Тобто, від безсилля й безперспективності почнеться агонія.

Сорокатисячна армія ДНР/ЛНР не бачить свого майбутнього в нинішній Україні. В Росію їх ніхто не візьме. України вони бояться як вогню. Вдома – на розпеченій сковорідці. За намальовану в Кремлі фантастичну автономію – вони битимуться до останнього.

Росія теж ніяким чином не захоче просто так програвати.

Схоже, нині вона в досить важкому фінансовому стані й ладна десь непомітно відступити. Тому віддала Надію Савченко й згоджується на спеціальну поліційну місію. Але – на кордоні між ОРДЛО і Україною.

Київ же обов'язково наполягає, щоб місія розташовувалася на російсько-українському кордоні. Хоча раціональніше було б не відпускати агресора від солом'яного бичка, прийняти російську умову – і повісити цей розвалений і зруйнований ними ж край, який переважно симпатизує Росії, на деякий час на шию Кремля, обрізавши повністю всі контакти – соціальне забезпечення, подачу електроенергії, води.

І паралельно – прийняти закон про тимчасово окуповану територію Донбасу. Крім того, дуже бажано б було відправити в пенсійне заслання всіх радянських генералів, що нині керують армією.

А нині, поки ще буде реалізована ідея запровадження спеціальної поліційної місії – почати відповідати на всі обстріли з подвійною силою, продовжуючи відпрацьовувати ефективну контрбатарейну тактику, негайно жорстоко караючи ініціаторів артобстрілів. І розгорнути інтенсивну партизанську війну, яка переріже всі шляхи постачання зброї з Росії. І знешкодити ту, що вже є.

І це буде такою собі гібридною дипломатичною відповіддю на гібридну війну.

Чи, може, хто знає кращий вихід?

Віктор Мороз, політичний оглядач, публіцист, спеціально для УП