Чтоб ты жил на одну зарплату: реальность для нардепов?

Голова ВР Андрій Парубій підтримав рішення екс-спікера, а нині прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана про підвищення зарплати народних депутатів. Спікер парламенту пояснив, що підвищення зарплат держслужбовців є невід'ємною частиною боротьби з корупцією, так само як і введення каральних заходів.

Відтак, зарплати народних обранців будуть підвищені з 6.109 гривень до17.425 гривень. І, на переконання голови українського парламенту – саме це дозволить побороти корупцію в Раді.

Впевнений, що абсолютна більшість українців так не вважає.

І це залежить не від того, що для деяких співвітчизників зарплата у 17 тисяч є просто фантастичною і дорівнює майже піврічному заробітку. Так, за даними Держкомстату в Тернопільській, Чернівецькій, Кіровоградській, Волинській, Житомирській областях середня заробітна плата в березні складала від 3.008 до 3.675 гривень.

І не від соціальної прірви між існуванням більшості українців – і нардепів. Бо кожному, хто сьогодні тримає на своїх плечах родину, армію, церкву, медицину, вчить дітей-студентів, мотається з гуманітарною допомогою в АТО, жертвує кошти на поранених і на онкохворих – можна поставити пам'ятник за виживання в екстремальних умовах зі збереженням людськості.

Більшість українців давно усвідомлюють той факт, що по-перше, "депутати не живуть на свою зарплату", по-друге – змусити їх не красти/не займатися лобізмом/ не голосувати за винагороду/не прикривати тіньові схеми з виведення державних грошей/тощо – може тільки тюрма.

За прикладом – в Європу!

У європейських країнах зарплата депутата прив'язана до середньої зарплати по країні з певним коефіцієнтом. Є величезні відмінності між заробітною платою та витратами депутатів у всіх країнах ЄС: деякі країни платять своїм парламентарям у десятки разів більше, ніж інші.

Станом на лютий 2016 року члени парламенту Фінляндії отримували зарплату в розмірі 6.407 євро на місяць, з коефіцієнтом зростання до 6.887 євро після 12 років служби; при цьому зарплатня спікера 11.792 євро, віце-спікерів – 9.830 євро на місяць.

Основний річний оклад для члена парламенту Великобританії з 1 квітня 2016 року становить 74.962 фунтів стерлінгів на рік, це близько 104.500 євро – тобто, 8.700 євро на місяць. Депутати також отримують кошти для покриття витрат на забезпечення функціонування офісу, помічників, оренду житла в Лондоні й у своєму виборчому окрузі, подорожі між парламентом і округом.

В Іспанії середня зарплатня члена парламенту складає 2.814 євро, разом з доплатами – 5.684 євро на місяць.

Відповідно до інформації видання Сitya.M, законодавці з Австрії, Німеччини, Бельгії, Данії заробляють в кілька разів більше, ніж їхні колеги.

У Німеччині члену Бундестагу виплачується щомісячна винагорода у розмірі 9.082 євро на місяць. Базовий оклад депутата Польського Сейму в середньому складає 27.925,23 євро на рік, або 2.327 євро на місяць; члена парламенту Словенії – від 3.537 до 5.156 євро на місяць; а депутата національного законотворчого органу Хорватії – 519.87 євро на місяць.

Середня заробітна плата депутата парламенту Австрії складає близько 10.013 євро на місяць, або 120.165,78 євро на рік; Бельгії – 7.172 євро на місяць, або 86.067,09 євро на рік, плюс дається безподаткова одноразова допомога в розмірі 24.098,79 євро за витрати, пов'язані з виконанням своїх парламентських обов'язків. Данські депутати отримують в середньому від 8.058 до 10.745 євро на місяць.

Щодо депутатів Європарламенту, то з 2009 року діє нова система обрахування їх заробітної плати та витрат, пов'язаних з виконанням професійної діяльності.

Наразі, стандартна щомісячна плата для всіх членів Європарламенту становить 7.957 євро. Євродепутати також отримують щомісячну допомогу в розмірі 4.299 євро для покриття витрат на канцелярські витрати, оренду офісу, телефонних рахунків і комп'ютерної техніки. Окремо надається щорічна допомога на поїздки – 4.243 євро. Також євродепутати отримують добові для участі в парламентських сесіях (готельні рахунки і харчування ) у розмірі 304 євро.

Відносно середньої зарплатні в країні.

Загалом у європейських країнах зарплата депутата прив'язана до середньої зарплатні в його країні з коефіцієнтом від 1,2 (Іспанія, Мальта) до 5,3 (Італія). В більшості країн Європи депутати працюють за коефіцієнтом 2-2,5, отримуючи зарплату в 2– 2,5, іноді в 3 рази більше за громадян своєї держави.

Наприклад, депутати Бельгії, Словенії, Швеції, Ірландії отримують всього вдвічі більше від середньо статистичного громадянина власної країни – вони працюють за коефіцієнтом 2. Обранці в Польщі, Португалії , Британії – за коефіцієнтом 2,7, Німеччини – 2, 8, Австрії – 3,1, Латвії – 3,3. Найбільш високооплачуваними відносно середньої по країні зарплати власних громадян, є депутати Болгарії з коефіцієнтом 3,5, Естонії – 4, Литви – 4,3 та Італії – 5,3.

Згідно з даними Держкомстату у березні 2016 року середня зарплата в Україні становила 4.920 гривень на місяць.

Тобто з коефіцієнтом 1,2 (як в Іспанії) зарплата українського депутата повинна становити 5.904 гривень, з коефіцієнтом 2 (як в Бельгії) – 9.840, а з коефіцієнтом 3,1 (як в Австрії) –15.252 гривень.

Як вважаєте, навіть якщо оклади українських політиків перерахувати за коефіцієнтом найбільш "жадібних" в Європі депутатів-італійців, помноживши середню по Україні зарплату в 5,3 рази, – сума у 26 тисяч гривень врятує нашу Верховну Раду від корупції?

Навіть отримуючи оклади в 3-5 тисяч євро, як в Східній Європі, корупційна складова українського парламенту, переконаний, залишиться незмінною.

В принципі, як і продуктивність роботи більшості вітчизняних нардепів.

Щоб ти жив на одну зарплату

Скільки ж повинні отримувати українські депутати? Чи залежатиме продуктивність їх праці від зарплатні? Наскільки зросте конкуренція серед кандидатів у ВРУ, якщо зарплати українського парламентаря наблизити до окладу євродепутата? І чи є взаємозв'язок між зарплатою вітчизняного "слуги народу" і подоланням корупції?

Ситуація на українському політичному ринку праці абсолютно протилежна ситуації на звичайному ринку праці.

Для пересічного українця висока зарплата означає відбір на вакантну посаду кращого з кращих – перемогу у конкурсі вакансій, та роботу на грані можливостей – з метою збереження власного прибутку.

Для більшості ж українських депутатів робота в парламенті не більше ніж дороге хобі – присутність на ярмарку марнотратства, щасливий випадок, сімейна спадковість, гучний піар – та робота над збереженням і примноженням власних статків. Сімнадцять, двадцять, п'ятдесят тисяч гривень не стануть стимулом для тих, хто оперує сотнями тисяч євро.

У Раді – лише одиниці депутатів, які дійсно займаються законотворчістю, проблемами виборців та живуть на одну зарплату. Зарплата для більшості нардепів – копійки на утримання помічників.

Підвищувати зарплату небідним нардепам в країні майже втричі, де мінімальна зарплата 1.450 гривень, а мінімальна пенсія для 7 мільйонів пенсіонерів 1.243 гривень – аморально.

45-гривневе "покращення" від уряду Гройсмана для українців і передбачений в Держбюджеті на 2016 рік майже мільярд гривень на утримання апарату Верховної Ради – це дві різні України.

Українці стрімко бідніють: співвітчизники нардепів ледве зводили кінці з кінцями у минулому році, живучі від зарплати до зарплати, причому така ситуація спостерігається другий рік поспіль. Чи пішли б на збільшення зарплатні в такій ситуації члени парламенту тієї ж Польщі? Навряд чи.

Говорячи про те, що депутати не можуть на свою зарплату зібрати дітей до школи, члени парламенту не задаються питанням, чи можуть це зробити звичайні українці з середньою зарплатою у 3.500 гривень?

Чому збільшувати власний оклад можливо миттєво, при цьому стримуючи зарплати вчителям, науковцям, медикам? Утворюючи дефіцит робочих місць? "Ганяючи" курс валют? Допускаючи ситуацію банкрутства банків, незаконного видобутку бурштину, росту злочинності, та, навіть, гречки за 45 грн. кілограм…

Якщо конституційно ми всі рівні у своїх правах, а за європейськими стандартами зарплата народного обранця чітко залежить від розміру окладу звичайного члена суспільства, прямий обов'язок українського законотворця – створювати умови для належної оплати праці громадянам України.

Нажаль, до нинішнього складу Ради вже не прийде розуміння, що тільки після підвищення добробуту населення власної країни можна, наслідуючи Швецію чи Британію, збільшувати власні оклади. Бо обіцянки й наміри депутатів важкого після майданного 2014 року за два роки трансформувалися в звичайний популізм.

Проте, критичною точкою даної ситуації все ще лишається вибір.

Ми, 36 мільйонів виборців України, "відповідаємо за тиx, кого приручили". Ми – головні гальмуючи складники процесу реформ в країні, бо це ми завели до Верховної Ради олігархів, не патріотів, популістів, хабарників, пристосуванців, тушок, кумів-сватів.

Ми бідні, бо – дурні? Ми бідні, бо все ще не вважаємо за необхідне робити свідомий вибір, вимагати звітності і складення мандату за зраду інтересів виборців, допускаємо виборчі маніпуляції, ігноруємо свій голос розуму при черговій продуктовій подачці . Виборча свідомість українців продовжує продукувати однотипний парламент (уряди, президентів), позбавляючи країну як політиків європейського рівня, так і гідного рівня життя для кожного за європейським стандартом.

Жити на одну зарплату – реально, якщо її рівень відображає загальний рівень розвитку країни та не є найменшим серед країн Європи.

Підняти рівень середніх зарплат до європейського мають українські реформи. Проте, вони залежать від політичної волі очільників країни, обраних, знову ж таки, нами.

Відтак, слово за зміною виборчих стандартів, вплинути й змінити які в по силах громадськості, незалежних експертів, свідомих політиків, мас-медіа.

Олександр Федоренко, експерт Інституту реформ та розвитку Києва, спеціально для УП