Карнавал бесправия: история проректора - пленника СИЗО

"На мене вдягнули кайданки і повели. Я знав, що це якесь непорозуміння. Але, Господи, як було соромно йти отак у кайданках. Мене ж тут увесь район знає. Ще як хтось побачить – яка ганьба".

Погожого ранку 1 квітня 2009 року, йдучи на роботу, солідний шанований чоловік, проректор Національного авіаційного університету Юрій Григорович Симоненко не знав, що зникне з цього розміреного, звичного життя на цілих сім років.

Тоді йому було 53. Із Лук"янівського СІЗО вийшов лише два місяці тому, в січні-2016-го, уже шістдесятирічним, майже пенсіонером.

Сім років за гратами, сім кіл пекла, сім змін складу суддів, жоден з яких навіть не підступився до розгляду справи по суті. А звинувачували Симоненка у замаху на життя його колеги – молодого амбітного проректора НАУ Максима Луцького, двічі депутата Верховної Ради від Партії регіонів, кума Дмитра Табачника і товариша багатьох сановитих, нині вже втікачів – від Ріната Кузьміна до Андрія Клюєва.

І хоч зібрані слідством факти, показання свідків доводили, що справа проти Симоненка сфабрикована, Феміда залишалася не просто сліпою, а сліпоглухонімою.

"Я думав, після Майдану все зміниться, – зітхає Юрій Григорович. – Але судячи з того, як слідчі прокуратури міста Києва штучно стримують розслідування кримінальних проваджень щодо фальсифікації моєї справи, здається, що в країні нічого не змінилося".

Замах, якого не було

Кримінальна постановка була розіграна 1 квітня 2009 року у дворі Національного авіаційного університету о 8-ій годині ранку, саме в час пік, коли студенти йдуть на пари.

Коли службовий Мерседес S-350, в якому їхав на роботу перший проректор НАУ Максим Луцький, повільно котився університетською алеєю, з-за дерева вискочив чоловік, зробив кілька пострілів, скочив на велосипед і подався геть.

На звук пострілів прибігли студенти. Об’єкт замаху та його водій вийшли з автівки цілими і неушкодженими. П’ять куль, сліди від яких на лобовому склі розглядали допитливі роззяви, не завдали жодної подряпини не тільки пасажирам Мерседеса, а навіть розкішному шкіряному салону автівки.

Стрілець недовго крутив педалі – за кількасот метрів його перехопив подібний Мерседес з охоронцями Луцького, які кинулися навздогін втікачеві. Цей автомобіль з’явився швидко і раптово, так само, як і наряд міліції – немов чекали неподалік в кущах.

Як потім буде зафіксовано у матеріалах кримінальної справи, постріли пролунали о 8.00, і вже о 8.00 опергрупа Солом’янського райвідділку міліції приступила до огляду місця події. Скотланд ярд відпочиває.

Юрій Симоненко в рабочому кабінеті. 2007 рік - ще проректор НАУ з фінансових питань. 

Фото з сімейного архіву

Вочевидь, "правоохоронці" були попереджені про "замах" і стояли напоготові неподалік, на території університету. "Я знаю людей, які бачили це, але принаймні на той час побоялися дати такі свідчення", – стверджує Симоненко.

Такий розвиток подій став несподіванкою для самого "кілера", Віктора Роменського. Адже було домовлено, що він "відстріляється" і втече.

Утім, цю правду він розповість дещо пізніше, в суді. А поки що, в квітні 2009-го, на допитах у райвідділку і він, й двоє інших причетних до "замаху" – Сергій Оніщенко (рідний брат тодішнього ректора НАУ Віталія Бабака, земляк та давній приятель Роменського) і Максим Крикунов (товариш Оніщенка) – свідчитимуть "так, як треба": мовляв, убити Луцького їх намовив Симоненко, за що розплатився сотнею тисяч гривень.

Слово "допити" слід розуміти буквально, в самому жорсткому його сенсі. І Крикунов, який позичив для "акції 1 квітня" велосипед, і Оніщенко, котрий буцімто отримав від Симоненка гроші, на суді визнають, що в міліції побоями та залякуванням їх змусили обмовити проректора Симоненка, а "замах" організував сам Луцький.

Люди Луцького сказали, що треба буде відстрілятися, скочити на велосипед й тікати, не бійся, від стрілянини ніхто не постраждає, зброя спеціально підготовлена, свідчив Роменський у суді. Такі ж показання він давав і під час досудового розслідування у серпні 2009 року. Проте слідчі знехтували цим зізнанням.

"У справі багато "нестиковок", на які навмисно закривало очі слідство, – твердить Юрій Симоненко. – Ще перебуваючи у СІЗО, в 2012 році, я добився, щоб прокуратура відкрила кримінальне провадження (його номер в ЄРДР 42012110000000272) проти Роменського щодо нерозслідуваних обставин незаконного заволодіння ним зброєю. Адже суд так і не з’ясував, звідки взявся пістолет у Роменського? Роменський стверджує, що зброю йому дали, а звинувачення пише – що той купив за гроші, які буцімто дав Симоненко".

Утім розслідування цього кримінального провадження триває по сьогодні.

Куля, що летить проти законів балістики

Є й інші красномовні факти, які не забажав побачити суд, насамперед дані балістичної експертизи. До речі, обстеження простріленого Мерседеса було проведено аж через чотири місяці після НП.

Експерти-криміналісти знають, що на вході куля залишає менший отвір, ніж на виході. Саме таким чином можна визначити напрямок пострілу. Так от. За даними експертизи, всі вихідні отвори, залишені кулями на лобовому склі автівки Луцького, суттєво більші за вхідні.

Отже, стрільба велася зсередини авто, із салону. Утім молодий експерт-криміналіст Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Олександр Малиш робить цілковито протилежний висновок: чорним по білому пише, що кулі йшли ззовні автомобіля.

Фото з повторної експертизи Мерседеса

За два роки потому, коли його допитували в Апеляційному суді Києва, криміналіст визнає, що такий характер ушкоджень, звісно, його здивував, і він звернувся до керівника слідчої групи В’ячеслава Біваля за дозволом провести слідчий експеримент з пострілом у лобове скло злощасного Мерседеса, щоб переконатися, звідки все-таки йшли постріли.

Проте Біваль наказав писати так, як треба для обвинувачення. Цей момент задокументовано в матеріалах справи.

"Беззаперечно, на місце "замаху" Луцький прибув на вже "підготовленому" Мерседесі. З простріленим лобовим склом", – запевняє пан Симоненко, розкладаючи на столі фото ураженої автівки.

"Погляньте, ось ця куля влучила в скло прямісінько навпроти керма. Уявімо, що водій устиг відхилитися. Але ж куля не зачепила навіть салону авто! Ні ця, ні ось ця, – показує, – ні ця. Всі п’ять куль, випущених зі зброї такої вбивчої сили – пістолета-кулемета "Скорпіон-61" – не залишили жодного сліду на обшивці салону, крісел. Як таке може бути!".

Тут видно, що отвори від куль значно більші за розміром, ніж сліди, які залишає зброя, випущена з пістолета-кулемета Скорпіон

Юрій Григорович зауважує і на подряпині ззовні лівої стійки дверей Мерседеса. Ця світлина, говорить, не була долучена до матеріалів справи, тому що "незручна": вона засвідчує ушкодження з лівого боку Мерседеса, тоді як зловмисник вів стрільбу справа і спереду.

Ще в 2012 році захист Симоненка наполіг на проведенні повторного огляду службового автомобіля Луцького. І він приніс зовсім інші висновки. Усвідомивши, що згаданий вище експерт-криміналіст Малиш перебрав куті меду, речовий доказ вирішили "покращити".

Тепер уже отвори у склі не відповідали калібру кулі, випущеної з пістолета. Дірки на вікні мерседеса стали втричі більшими за ті, що були вказані у висновку першої балістичної експертизи.

Вражаючі метаморфози речового доказу стали підставою для відкриття кримінального провадження № 42013110090000022.

Та марно родина переслідуваного проректора сподівалася, що перемога над несправедливістю близько. Бо ж це провадження спустили у те саме "мертве" місце – Солом’янське райуправління міліції, тому ж самому старшому слідчому – Роману Дончику.

На одному зі знімків видно подряпини з лівого боку авто, хоча "кілер" стріляв справа і спереду

Про результат, гадаю, ви здогадуєтеся – Дончик закрив і цю справу, "за браком доказів".

Проте відтак Солом’янський районний суд скасував цю постанову слідчого і поновив провадження, досудове розслідування в якому триває досі. А пан Дончик не тільки не отримав бодай догани, а навіть пішов на підвищення і сьогодні, після перемоги Майдану, є заступником начальника слідчого відділу цього доблесного райвідділку.

Ціна питання

Навіщо потрібен був цинічний спектакль із начебто замахом на життя на той час досить впливового "регіонала"?

Відповідь на це питання знаходимо у Юрія Симоненка: "Я був проректором з економічних питань, фінансові потоки НАУ йшли через мене. Я не давав можливості брати університетські гроші, зокрема, і тому ж Луцькому. А коли мене запроторили за грати, він перебрав мої функції на себе".

Зважмо, що НАУ – один з найбільших і найбагатших університетів країни. Ще від радянських часів він володіє територією у майже 40 гектарів.

"Свого часу держава щедро фінансувала університет. – Розповідає пан Симоненко. – Коли я був депутатом Солом’янської райради, то звернув увагу на те, що бюджет НАУ складає приблизно 80% бюджету всього Солом’янського району, де мешкає 300 тисяч осіб".

За словами Юрія Григоровича, Луцький був прямо зацікавлений у тому, щоб прибрати з дороги останню перепону до можливості крутити коштами вишу на власний розсуд – його, Симоненка. Ціна питання була чималою.

Ще одна важлива обставина для розуміння підвалин цієї справи. З 2002 року в НАУ задумали на пустирях поблизу університету збудувати житлові корпуси, частину квартир у яких планував передавати викладачам, а на перших поверхах розташувати адміністративні та аудиторні приміщення.

Кампанія, яка започаткувала будівництво, належала Симоненку та ректору Бабаку. Коли перший надовго пірнув у СІЗО, компанія ТОВ "Інвест-технологія" та ТОВ "Фінансова компанія "Толока" перейшли у розпорядження Луцького.

Один проти машини кривосуддя

Він мав роки для того, щоб вивчити назубок Кримінальний кодекс, спершу старий, потім новий. Із-за грат подав до прокуратури факти, на підставі яких, починаючи з 2012, відкрито десять кримінальних проваджень. Жодне з них досі не розслідувано остаточно.

"Через Голосіївський районний суд я домігся того, що 14 квітня 2014 року прокуратура міста Києва відкрила кримінальне провадження № 42014100000000342 проти Луцького та слідчого Дончика, які сфальшували матеріали справи уже після додаткового дослідження. Луцький є організатором, замовником та фальсифікатором справи проти мене", – стверджує Юрій Григорович.

Один за одним він зачитує номери кримінальних проваджень, каліграфічним почерком занотовані в пошарпаному, ще "тюремному" зошиті. "Я зрозумів, що ніхто не захистить мене краще, ніж я сам", – видає Юрій Григорович свою, перевірену досвідом, "тюремну" мудрість.

У довгому переліку відкритих проваджень, серед маловідомих загалу прізвищ слідчих, прокурорів, експерта-криміналіста є і прізвище Ріната Кузьміна, за часів Януковича – першого заступника Генпрокурора України.

"Прокуратура міста Києва відкрила кримінальне провадження – Юрій Григорович шукає в своєму "тюремному" блокноті, – ось номер 42015100000001169 від 19 жовтня 2015 року відносно Ріната Кузьміна за фактом примушування ним працівників Солом’янського районного управління міліції та працівників прокуратури міста Києва до неправдивого процесуального оформлення обставин подій 5.02.2009 – першої спроби "замаху" та 4.09.2009 як замахів на життя Луцького".

За сприяння можновладців часів Януковича була сплетена ціла павутина технологій, задіяні матеріальні стимули для того, щоб поховати у СІЗО цього інтелігентного, але дуже стійкого чоловіка.

"Вони розраховували на те, що я зламаюся, – каже Юрій Григорович. – Адже уся система СІЗО працює на пригнічення людини. Так, перші два роки мене переводили з камери в камеру, підсаджували до відвертих кримінальних злочинців. Дуже легко зламатися, здатися".

Лише в січні-2016 суд, дослідивши всі обставини справи та врахувавши тривале перебування в СІЗО, змінив Симоненку запобіжний захід. Тобто зараз чоловік удома, на підписці про невиїзд. "Хочу, – твердо каже він, – щоб суд довів мою невинуватість і визначив покарання для тих, хто умисно і цілеспрямовано фальшував цю справу".

Наступне засідання Голосіївського районного суду відбудеться 14 квітня. Дивно, але воно проходитиме в закритому режимі. Після того, як минулоріч журналісти програми "Люстратор" телеканалу "2+2" побували на одному з засідань і в ефір вийшло розвінчувальне журналістське розслідування, судді постановили надалі засідати без преси.

Олена Зварич, УП