Чекисты и процедура

Уявіть ситуацію.

Ви прогулюєтесь Віднем. Сходите з набережної Дунаю і заходите на котрусь із вулиць Іннере штадту. Сідаєте в скверику на лавку під монументом "Доблесним воїнам Вермахту, які боролися за возз'єднання Батьківщини Фюрера з Третім Рейхом в часи Аншлюсу".

Або таку.

Центр Варшави. Після оглядин Старого міста і Замку Крулєвського ви звертаєте на бокову вуличку і натикаєтесь на пам'ятник "Мужнім Ессесівцям, вірним синам Батьківщини від єврейської громади міста".

Чи ще таку.

Ви в Ялті. Утікаючи від сонця на набережній, ви заходите в центр міста, де стоїть монумент "Батькові Сталіну та славним бійцям НКВД в пам'ять 18 травня від кримськотатарського народу".

Уявили? Бо я не можу. Бо проти цього протестує логіка і здоровий глузд. Бо цього бути не може.

Але чому тоді можна вийти у Києві на Либідській і сісти під пам'ятником "Мужнім Чекістам, бійцям Революції, вірним синам Батьківщини, полеглим у битвах за владу Рад, пам'ять і шана народна"? Це як взагалі?

Чи більшовицька окупація УНР більше не національна трагедія? Чи організований цими ж "мужніми чекістами" моторошний Голодомор більше не геноцид? Чи репресії 30-х уже не катастрофа, яка коштувала Україні місця на культурній та науковій карті Європи?

Бог із ним, із пам'ятником Леніну. Він і правда був вписаний у загальний ансамбль площі, організовував міський простір навколо себе, та й сам був на щось схожий. Але пам'ятник чекістам? Це ж просто 9 метрів несмаку і монументального радянського кітчу.

Висадіть на його місці сад. Алею жертв окупації і репресій. Якби посадити по одному дереву в пам'ять кожних хоч 100 тисяч українців, яких вбили чекісти різних мастей, то на цій Либідській не буде куди їх садити!

То що ж не так? Чому цей пам'ятник досі стоїть? Що заважає його прибрати чи перенести? Цивілізовано. За процедурою. Але прибрати негайно.

І на сам кінець, для чиновників і активістів, - про процедуру. Ви її знаєте – дійте!

Роман Романюк, УП