О кодексе чести и профессиональном бесчестии

Останніми днями виник неабиякий суспільний інтерес до такої собі дрібнички, як Правила етичної поведінки державних службовців.

Один з понад тридцяти документів, що розробляє уряд задля впровадження в дію нового Закону про державну службу, – раптово стрімко та потужно було затверджено та презентовано суспільству як відповідь Арсенія Петровича на корупційний скандал в його ж таки уряді. Мовляв, ось це має подолати політично-корупційний вплив на міністрів та решту державної бюрократії.

Для тих, хто "не в темі": над розробкою цієї купи підзаконних актів невпинно працює Національне агентство України з питань державної служби. Працює разом з потужною групою експертів: правників, держслужбовців, науковців, представників профспілок, фахівців з державного управління та управління персоналом. Є серед них є й грузини, і прибалтійці.

Європейське око – десь над столом, за яким щочетверга збирається 20-30 людей. І все задля однієї мети: забезпечити розробку якісних нормативно-правових документів урядовою агенцією.

Якісних, бо від них залежить, як запрацює той закон, прийняттю якого так опиралася номенклатура.

Змістовних, а не формальних, як це роками робили реформатори від влади, роками же імітуючи бурхливі зміни.

Отже, раптово, оминаючи будь-яку дискусію з громадськістю та експертним середовищем, кабмін "видав нагору" ці Правила. І досягає своєї мети – значна увага суспільства зосереджена на них, а не на справжніх причинах та наслідках політично-олігархічного впливу.

Тепер – по суті документу. Про його зміст та якість.

Найбільшу увагу та критику викликало досить оригінальне трактування лояльності, а саме – "утримання від будь-яких проявів публічної критики діяльності державних органів, їх посадових осіб".

Тобто, за версією Яценюка, держслужбовець може висловлювати свою думку лише приватно – в кабінеті чи на кухні. "Одобрямс" в пресі – це будь ласка. Слово проти публічно – зась! Дивно, але навіть дехто з експертів вважає, що урядовці мають публічно демонструвати "єдність понад усе". Я ж вважаю, що така норма дуже шкідлива, адже вона консервує критику всередині системи, сприяє кулуарності та позбавляє громадськість можливості оцінити альтернативи.

Згоден, прийняті рішення треба виконувати, а не критикувати. Але, до прийняття рішення будь-хто має право на власну точку зору. І має обов'язок, в інтересах громадян, свою точку зору обстоювати публічно.

Звичайно, при цьому не можна виходити за етичні рамки: поваги до опонента, конструктивності, фактичності. Доречи, максимум, що дозволяють собі європейці в обмеженні права чиновника на висловлювання, це вимагати "висловлюватися зважливо, розсудливо, розуміючи наслідки".

Ще одна "цікава" новела – вимога для топ-посадовців "ведення обліку телефонних розмов та особистих зустрічей з представниками політичних партій, народними депутатами України, суб'єктами господарювання або їх уповноваженими особами, а також надання інформації про такі розмови та зустрічі у порядку, встановленому законодавством про доступ до публічної інформації".

Начебто непогана ідея, але як її втілити – не зрозуміло.

Що, власне, буде "порушенням"? Відсутність реєстру контактів? Факт розкішної вечері у фешенебельному екзотичному закладі? Паперовий стаканчик кави на виніс разом з колишнім однокашником топ-менеджером приватної компанії?

Те саме – з обліком майна. В чому, власне, порушення буде: у відсутності реєстру, чи в наявності майна?

Чого в цих Правилах бракує – так це зрозумілих визначень конфлікту інтересів, ознак впливу та як з ними бути – наприклад, подарунків та послуг – та, зрештою, дієвих механізмів відповідальності.

Однієї фрази "За порушення цих Правил державні службовці несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до закону" наприкінці документу замало.

Для того, щоб Правила стали дієвим механізмом, вони мають бути виписані в однозначних формулах: "державний службовець зобов'язаний…", "державному службовцю забороняється…" та містити обов'язок керівників вживати дисциплінарні заходи відповідно до Закону про державну службу. Бо саме в цьому Законі прописано, як та кому проводити дисциплінарні впровадження та накладати стягнення, аж до звільнення зі служби.

Але, є й "позитивна новина". Недолугі розробники забули, що в новому законі про державну службу немає першої та другої категорій державної служби – є категорія А. Отже, незрозуміла норма про ведення власного реєстру дзвінків, зустрічей та майна втратить силу вже першого травня.

Така собі "вишенька на торті" непрофесійності цього документу.

У підсумку маємо ще один приклад того, як уряд Яценюка (адже Нацдержслужбою та Секретаріатом КМ він править безпосередньо) чи то навмисно, чи то невміло, перетворює те, що в цивілізованому світі є дієвим механізмом регулювання поведінки публічних службовців – на чергове фігове листя реформування. Листя, яке, замість прикривання, яскраво демонструє владне "безчестя".

Це ж, здається, так просто: нарешті позбавитися ганебної практики ухвалення рішень на догоду політичній кон'юнктурі моменту, ухвалювати нормативно-правові акти комплексно і проходити всі потрібні етапи обговорення.

Лише тоді матимемо якість, яка здатна змінювати правила гри – а не ставати окозамилюючою "фількіною грамотою", яку кидають громадськості та міжнародним партнерам, щоб відволікти увагу від простою в реформах.

Денис Бродський, експерт з питань реформи державної служби, спеціально для УП